Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою видачі яких є не будь-яка реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або переважно грошового кредиту, який не вдалося б одержати іншим способом. До подібних векселів відносять дружні та бронзові векселі. Спільною ознакою і тих й інших є їх безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов'язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) і безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов'язанні майнового забезпечення боргу, відплати за його видачу). Оскільки безгрошове зобов'язання юридично мізерне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом опиниться в руках сумлінного держателя, який не знав про цей недолік, то такий держатель залишиться законним держателем і буде мати право вимагати повернення боргу за векселем.

До дружніх векселів відносять векселі, які не мають підставою своєї видачі розрахунки векселедержателя з товарних і грошових угод, і які видаються головним чином з метою одержання грошей від обліку векселів у банку. До таких векселів відносять видані родичами, близькими, членами і пайовиками одного товариства та інші безгрошові векселі.

До бронзових векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з метою або поповнення коштів шляхом їхнього обліку в банках, або штучного збільшення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну від дружніх векселів, за векселями фіктивними, особи, причетні до їх виникнення, не приймають на себе відповідальність за векселем, оскільки вексель створюється лише з однією метою — ввести в оману кредиторів і шахрайським шляхом отримати у них кошти.

До зустрічних векселів відносять дружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні особи виступають почергово то векселедавцем (платником), то векселедержателем (набувачем). Такі векселі визнаються зустрічними, навіть якщо б їхні терміни сплати та суми не збігалися. Зустрічні векселі можуть бути не тільки дружніми та бронзовими, але і комерційними, коли вони виникають у торгових відносинах між двома особами, що мають зустрічні вимоги.

Класифікація векселів за кількістю учасників, зазначенням одержувача, місцем оплати наводиться у нормативних актах із вексельного обігу (рис. 8.2).

Простий вексель — це борговий цінний папір, який містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити векселедержателю певну суму грошей при настанні певного строку. Прості векселі бувають іменними та на пред'явника. У простому іменному векселі буде вказано, кому саме векселедавець зобов'язується виплатити гроші. У простому векселі на пред'явника ім'я векселедержателя не вказується.

Переказний вексель — це борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження кредитора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив за пред'явленням або в день, вказаний у векселі, певну суму грошей певній особі, або за наказом останнього, або пред'явнику векселя.

Як простий, так і переказний векселі становлять собою безумовні боргові зобов'язання. Правовий статус цього цінного папера визначається в законі та підзаконних нормативних актах.

Переказний вексель виписується кредитором і передається особі, яка буде виступати пред'явником. Ця особа є першим векселедержателем, або її ще називають ремітентом. Сам переказний вексель називають траттою.

До настання зазначеної у тратті дати ремітент повинен пред'явити її боржнику для того, щоб той підтвердив готовність виконання зобов'язання. Погоджуючись із зобов'язанням, боржник ставить на тратті свій підпис. У випадку відмови, векселедержатель повинен опротестувати вексель, тобто засвідчити факт відмови боржника від виконання вексельного обов'язку, в нотаріуса. Без нотаріального засвідчення векселедержатель не має права звертатися до суду за захистом своїх майнових прав. У випадку підтвердження зобов'язання боржник виконує його в день, вказаний у тратті.

Шляхом передавального напису (індосаменту) ремітент може передати тратту іншій особі, яка буде вважатися наступним векселедержателем, а той — третій за індосаментом і так далі. Звідси й назва переказного векселя — тратта («бігунець»). Боржник повинен сплачувати суму грошей, вказану в переказному векселі, останньому векселедержателю.

Реквізити простого та переказного векселів визначаються законодавчими актами. Порядок випуску та зразки бланків простого і переказного векселів, що видаються в Україні, визначаються Кабінетом Міністрів України (див. рис. 8.3, 8.4).

Порівняння реквізитів простого і переказного векселів наведені в таблиці 8.11.

Стосовно до форм платежу векселі поділяються на платіжні, коли вони підлягають оплаті в термін, і забезпечувальні, які лише забезпечують наданий кредит (рис. 8.5).

Забезпечувальні векселі зберігаються в банку на спеціальному рахунку та не оплачуються, а викуповуються позичальниками до терміну замість погашення позичкової заборгованості; якщо ж забезпечувальний вексель є стосовно позичальника чужим векселем, то на погашення заборгованості може спрямовуватись й інкасована банком сума за таким векселем. Відповідно забезпечувальні векселі можуть бути:

• чужими векселями, за якими позичальник є індосантом. Такі векселі, в залежності від угоди, передаються банку або за передавальним, або за забезпечувальним написом на його ім'я. Сюди ж відносяться векселі, в яких поручитель позичальника виступає як прихований поручитель. І ті й інші є підставою для ломбардної операції, а тому їх ще називають ломбардними векселями;

• власними векселями, згідно з якими позичальник є платником; це, як правило, соло-векселі. Такі векселі передаються банку або за іменним (за допомогою застереження «не наказу»), або за бланковим, або, нарешті, за забезпечувальним написом і зберігаються в банку на заставному праві, але на відміну від чужих векселів не виступають додатковим забезпеченням отриманої позички, а мають на меті лише якнайшвидше стягнути прострочену або непогашену заборгованість. Соло-векселі позичальника наказу банку, які окрім інших заставних цінностей є додатковим забезпеченням позички, відносяться до власних ломбардних векселів.

У сучасних умовах вексель проник і широко застосовується практично у всіх сферах економічного життя, наприклад, у зовнішньоекономічних відносинах. На рисунку 8.6 наведена класифікація переказних векселів, які зустрічаються в міжнародному обігу.

Переказні векселі, виписані в іноземній валюті та трасовані за кордон (з-за кордону), поділяються до того ж на власні тратти та готові векселі. Іноземний переказний вексель у руках ремітента або в руках першого набувача, на ім'я якого трасант індосувув вексель власному наказу, називається власною траттою; така тратта має тільки підпис трасанта і, можливо, підпис трасата-акцептанта, при відсутності підписів індосантів, що забезпечують добротність векселя. Той самий вексель, індосований хоча б тільки один раз ремітентом на ім'я свого індосата, або той самий вексель власному наказу, індосований за іншим індосаментом першим індосатом на ім'я другого, є в руках останнього вже не власною траттою, а готовим векселем.

Вексельні операції — це будь-які дії господарюючих суб'єктів, пов'язані з складанням, рухом, погашенням векселів, тобто відносини з іншими підприємствами і організаціями стосовно вексельного обігу.

Відповідно до Правил «Про виготовлення і використання вексельних бланків» векселі можуть видаватися тільки для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, НБУ і комерційних банків України. Розглянемо процедуру видачі простого та переказного векселів.

При складанні простого векселя беруть участь дві особи: векселедавець і перший набувач. Наприклад, підприємство «Старт» є боржником товариства «Фініш». Тоді векселедавець (у даному випадку підприємство «Старт») робить на векселі напис, що свідчить про його зобов'язання сплатити певну суму грошей векселеотримувачу (товариству «Фініш») приблизно такого змісту: «Ми заплатимо (тільки) товариству «Фініш»...». Якщо в тексті є застереження «тільки», то перший набувач не має права передавати вексель за індосаментом, тобто вексель є іменним.

Як ми вже зазначали, не тільки підприємства можуть виписувати векселі. Банки, відповідно до Положення «Про операції банків з векселями», теж мають можливість здійснювати розрахункові операції з векселями. При наявності у банку кредиторської заборгованості він може оформити її за допомогою векселя. При цьому складається договір про випуск простих (фінансових) векселів між клієнтом і банком: клієнт зобов'язується перерахувати в оплату векселя визначену суму грошей, а банк — оплатити власні векселі за настанням встановленого терміну.

При складанні переказного векселя, як правило, беруть участь три особи. Крім векселедавця (трасанта), що виступає як особа, яка віддає наказ платити, і першого набувача (ремітента), особи, на користь якої видається вексель, учасником операції є платник (трасат) — особа, якій дається наказ платити за векселем. До настання терміну платежу трасат повинен дати згоду (акцепт) на оплату векселя. Видача векселя на користь ремітента на трасата називається ремітуванням стосовно першого набувача векселя (ремітента) і трасуванням стосовно платника (трасата).

Наприклад, підприємство «Старт» є боржником товариства «Фініш», а фірма «Марафон» є боржником підприємства «Старт». У цьому випадку підприємство «Старт» виписує вексель на користь товариства «Фініш» на фірму «Марафон» за таким зразком: «Платіть наказу товариства «Фініш». Фірма «Марафон» повинна письмово підтвердити шляхом акцепту прийняття векселя до платежу. З цього моменту особа, яка акцептувала вексель, стає платником за даним векселем.

Число учасників при складанні переказного векселя може бути скорочене до двох. Згідно зі ст. 3 УВЗ вексель може бути виданий наказу самого векселедавця, тобто з формулюванням типу: «Платіть наказу нашому власному». На відміну від простого векселя,