Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Управління банківськими ризиками

Управління банківськими ризиками

План

1. Основні причини виникнення банківських ризиків

2. Основи управління банківськими ризиками

Основні причини виникнення банківських ризиків

На стадії якісного аналізу ризику в банківській сфері, з метою ідентифікації потенційних джерел ризику, на рис.1. наведено схему основних економічних зв'язків характерних для комерційного банку. Банк як специфічний господарський суб'єкт представлено у вигляді точки перетину фінансових, матеріальних, кадрових та інформаційних потоків, що відоб- ражають сферу його діяльності й впливають на виникнення зовнішніх і внутрішніх банківських ризиків. До чинників ризику слід віднести винятково недетерміновані (імовірнісні, розпливчасті) процеси, що тривають у банку та його економічному оточенні. Така природа ризику не дозволяє заздалегідь передбачати та прогнозувати з абсолютною достовірністю результати численних банківських подій.

Функціонування банку, з позицій впливу на нього зовнішніх чинників, обтяжене ризиком, зумовленим різноманітними збуреннями фінансового ринку: зміни (коливання) відсоткових ставок і попиту на кредитні ресурси, дій Національного банку України, коливань валютних курсів, інфляції та інфляційних сподівань тощо. Властивості середовища визначаються також кліматичними умовами (це особливо важливо для тих комерційних банків, які пов'язані з АПК); соціально-демографічною ситуацією в країні; станом і динамікою економічної активності тощо. Банк використовує також оцінку ризику своєї країни для того щоб ідентифікувати її ринкові позиції на міжнародному рівні та співставити їх з рівнем розвитку національної економіки. Високий рейтинг країни дозволяє банкові функціонувати за кордоном без побоювань за долю своїх проектів.

Важливим джерелом банківських ризиків є "зони конкуренції", тобто можливі сфери зіткнення інтересів з іншими контрагентами (на мал.3.4 вони позначені у вигляді виділених прямокутників). У банківському секторі існують "конкурентні бар'єри", що перешкоджають одним банкам отримати домінуючі позиції на ринку без урахування інтересів інших.

Банківські ризики можуть спричинитися також внаслідок неправильно обраної стратегії та незадовільного рівня керівництва. Низька якість управління активами, неефективність внутрішньобанківського контролю й організаційної структури, недостатня фахова підготовка персоналу сприяє зниженню стійкості комерційного банку. До ендогенних чинників ризику можна віднести й негативні результати фінансового управління власними та залученими коштами, погіршення міжособистих відносин у колективі та інші аспекти внутрішньобанківської діяльності, що обумов- лююють негативний вплив випадкового характеру.

Отже, розмаїття чинників ризику призводить до появи ризиків, якими обтяжені практично всі сфери банківської політики.

Основи управління банківськими ризиками

Управління банківськими ризиками складається з низки послідовних етапів, а саме:

1) якісний аналіз: на цьому етапі визначається сутність кожного з банківських ризиків, їхня структура та виявляються чинники впливу;

2) кількісний аналіз: на цьому етапі обирається система кількісних показників кожного з банківських ризиків та визначаються методи їхньої оцінки;

3) способи зниження: на цьому етапі обирається той чи інший спосіб зниження банківських ризиків або їхня суперпозиція, що дасть змогу привести рівень ризику до прийнятного (допустимого);

4) врахування в прийнятті рішень: це заключний етап управління банківськими ризиками, який передбачає прийняття відповідних фінансових рішень з урахуванням ризику.

На наш погляд, доречним виглядає поділ банківських ризиків на три категорії:

• Фінансові;

• Функціональні;

• Інші стосовно банку зовнішні ризики.

Фінансові ризики пов'язані з непередбаченими змінами в обсягах, доходності, вартості та структурі активів та пасивів.

Функціональні ризики мають відношення до процесу створення будь- якого банківського продукту чи послуги і з ними пов'язана діяльність кожного банку. Функціональні ризики виникають внаслідок неможливості своєчасно і в повному обсязі контролювати фінансово-господарську діяльність, збирати та аналізувати відповідну інформацію. Вони не менш небезпечні, ніж фінансові ризики, але їх важче ідентифікувати і визначити кількісно. Врешті-решт, функціональні ризики призводять до фінансових втрат.

Наведемо характеристику основних видів банківських ризиків.

Кредитний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо виникнення небажаних подій при здійсненні фінансових угод, суть яких полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себе за угодою зобов'язань і при цьому не вдасться скористатися забезпеченням повернення позичених коштів.

Оперуючи поняттям кредитного ризику комерційного банку потрібно розрізняти такі терміни:

— кредитний ризик щодо кредитної угоди — ймовірність того, що позичальник (боржник) не зможе виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з угодами договору (угоди), і при цьому банку не вдасться своєчасно і в повному обсязі скористатись забезпеченням позики для покриття можливих втрат;

— портфельний кредитний ризик — середньозважена величина ризиків щодо всіх угод кредитного портфеля, де вагами виступають частки сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.

Необхідно зазначити, що з кредитним ризиком пов'язані не лише кредитні операції комерційного банку, а й інвестиційні (формування портфеля цінних паперів), гарантійні послуги, операції з деривативами, а також послуги кредитного характеру (лізинг, факторинг тощо).

Кількісний аналіз кредитного ризику комерційного банку здійснюється з використанням методу фінансових коефіцієнтів, статистичних та експертних методів.

Метод фінансових коефіцієнтів полягає в розрахунку відносних показників, які характеризують підприємство, з погляду стану його ліквідності, рентабельності та фінансової стійкості, і порівняння їх з нормативними (критеріальними) значеннями. Не заперечуючи переваг цього методу, все ж потрібно зазначити, що він має певні недоліки. Зокрема, не завжди можна дійти однозначного висновку про те, на скільки кредитоспроможним є позичальник, позаяк значення одних його коефіцієнтів відповідають нормативним, а значення інших — ні.

Серед статистичних методів оцінок кредитного ризику доцільно виокремити метод дискримінантного аналізу, який дає змогу розбивати позичальників на класи. Зокрема, за допомогою цього методу можна побудувати класифікаційні моделі для прогнозування результатів кредитної угоди (виконає позичальник умови чи ні). У міжнародній банківській практиці найбільш відомими з таких моделей є Z—модель Альтмана, модель Фулмера, які використовуються для прогнозування банкрутства підприємства, і модель нагляду за кредитами Чессера.

Але слід зазначити, що використання згаданих моделей у вітчизняній банківській практиці є необгрунтованим. На наш погляд, є сенс побудувати аналогічні класифікаційні моделі, які відповідатимуть реаліям вітчизняної економіки і враховуватимуть, зокрема, галузевий та часовий чинники.

В останні роки набули поширення ще дві категорії моделей оцінки кредитного ризику. Перша категорія — структурні моделі (structural models), засновані на дослідженнях Р. Мертона. Кредиторська заборгованість і капітал у рамках даного підходу розглядаються як вимоги, що можуть бути звернені на вартість фірми. При цьому для визначення справедливої ціни застосовується теорія ціноутворення опціонів. Інша підмно- жина моделей—моделі скорочених форм (reduced form models) — широко використовуються у фінансовій інженерії.

Статистичні методи оцінки кредитного ризику потребують наявності значного масиву даних, яких може просто не бути. Тому через нестачу чи відсутність інформації здебільшого доводиться застосовувати експертні методи.

Суть експертних методів полягає в обробці суджень досвідчених фахівців банківської справи щодо ймовірності виникнення різних значень збитків або тієї чи іншої несприятливої (небажаної) події в процесі банківського кредитування. Одним із наочних прикладів оцінки кредитного ризику експертними методами є рейтингові методи оцінки кредитоспроможності позичальника, які є досить поширеними у вітчизняній банківській практиці.

Сукупний кредитний ризик комерційного банку може бути обчислений за формулою:

де l — сподівана (середня) величина втрат за кредитним портфелем, kx — поправочний коефіцієнт (квантіль), що показує положення значення випадкової величини (симетрично в обох хвостах розподілу) щодо середнього, вираженого в кількості середньоквадратичних відхилень; р — коефіцієнт кореляції ймовірностей дефолту г'-ого таj -ого позичальника.

Що стосується методів зниження кредитного ризику комерційного банку, то їх можна поділити на дві групи: зовнішні і внутрішні.

Зовнішні способи зниження кредитного ризику свідчать про те, що банк прагне до перерозподілу ризику шляхом перекладання частини ризику на інших суб'єктів та/чи об'єкти.

Найпоширенішими зовнішніми способами зниження кредитного ризику комерційного банку є застава, гарантія (порука) та страхування.

Застава означає, що банк має право, в разі невиконання позичальником забезпеченого заставою зобов'язання, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Таким чином, застава як спосіб зниження кредитного ризику — це, по-перше, конкретизація та посилення права кредиторської вимоги, а, по-друге, — право переваги. Для договору застави характерною є властивість підпорядкованості чинності основного боргового зобов'язання. Це означає, якщо основне боргове зобов'язання з якихось причин виявиться недійсним, то і договір застави також не спричинить ніяких правових наслідків.

Гарантія (порука) — це зобов'язання гаранта (поручителя) перед кредитором боржника (позичальника) відповідати за виконання боржником свого зобов'язання в повному обсязі або частково. Гарантія (порука), як спосіб зниження кредитного ризику у вітчизняній практиці має три основні специфічні характеристики: 1) підпорядкованість відповідальності гаранта (поручителя) чинності основного боргу; 2) однорідність основного та додаткового боргових зобов'язань; 3) виникнення ще одного боржника без втрати попереднього (першочергового) і без зміни кредитора за основним зобов'язанням. По суті за допомогою гарантії (поруки) банк перерозподіляє ризик, у такий спосіб зменшуючи його.

Ще одним зовнішнім способом зниження кредитного ризику є страхування. Його суть полягає в повній передачі ризику організації, яка займається страхуванням. Кредитний ризик за допомогою страхування можна зменшувати двома способами. Перший спосіб полягає в тому, що позичальник укладає договір страхування зі страховою компанією на предмет страхування своєї відповідальності за непогашення кредиту, тобто страхувальником виступає


Сторінки: 1 2 3