Суть внутрішніх способів зниження кредитного ризику комерційного банку полягає в самострахуванні банком можливих втрат.

Основними внутрішніми способами зниження кредитного ризику комерційного ризику є лімітування, диверсифікація та створення резервів.

Лімітування — це встановлення ліміту, тобто граничних сум здійснюваних кредитних операцій. Як приклад, можна навести нормативи кредитного ризику, що встановлені Національним банком України для комерційних банків: максимальний розмір ризику на одного позичальника; норматив „великих" кредитних ризиків; норматив максимального ризику на одного інсайдера; норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам. Лімітування спрямоване на обмеження зважених кредитних ризиків (ризиків у грошовому вираженні) комерційного банку.

Диверсифікація є найбільш простим і дешевим методом зниження портфельного кредитного ризику. Вона передбачає: 1) диверсифікацію позичальників за галузями; 2) диверсифікацію кредитів за розмірами, строками, видами відсоткових ставок; 3) диверсифікацію способів забезпечення повернення кредитів.

Ще одним внутрішнім методом зниження кредитного ризику комерційного банку є створення резервів на покриття можливих втрат при здійсненні кредитної діяльності.

Депозитний ризик комерційного банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості переведення розрахункового або поточного рахунку до іншого банку або дострокового зняття вкладу.

За міру (ступінь) депозитного ризику можна прийняти один з коефіцієнтів нестабільності депозитів:

K = Сума достроково знятих депозитів терміном t / Загальна сума депозитів терміном t ,

К2 = Кількість достроково знятих депозитів терміном t / Загальна кількість депозитних договорів, укладених на термін t.

Що стосується методів зниження депозитного ризику, то найбільш ефективними з них є диверсифікація вкладників та лімітування, тобто встановлення граничної суми вкладу.

Валютний ризик комерційного банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення банком втрат через коливання валютних курсів. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів та пасивів банку щодо кожної з валют за термінами і сумами.

Один з основних методів вимірювання валютного ризику, відомий як Value at risk (VAR), став особливо широко застосовуватися в останні кілька років і нині використовується як основний міжнародними банківськими організаціями (BIS, наприклад) при встановленні нормативів величини капіталу банку щодо ризику його активів.

В основі розрахунку VAR лежить визначення одноденної мінливості (волатильності) валютних курсів, тобто того, наскільки за день можуть змінюватись валютні курси. Найчастіше за міру одноденної мінливості обирається середньоквадратичне відхилення у відсотках, яке може бути розраховане на основі історичних даних. Для часових горизонтів, що перевищують один день, припускають, що волатильність валютних курсів пропорційна тривалості часового горизонту прогнозування, що дає змогу отримати оцінку валютного ризику на необхідну перспективу шляхом масштабування одноденної величини VAR. VAR з часовим горизонтом Т днів і довірчим інтервалом х% за умови припущення відсутності хаосу може бути розрахований за законом дисперсії фрактального броунівсь- кого руху:

де кх — поправочний коефіцієнт (квантіль), що показує положення значення випадкової величини (симетрично в обох хвостах розподілу) відносно середнього, вираженого в кількості середньоквадратичних відхилень. Так, для найчастіше використовуваних значень довірчого інтервалу в 95 та 99% відповідні квантілі будуть дорівнювати 1,65 і 2,33 середньо- квадратичних відхилень;

о - середньоквадратичне відхилення (одноденна волатильність) валютного курсу у відсотках.

Деякі автори[3],, зокрема вважають, що інколи доцільно відмовитись

від цього спрощеного варіанту формули: VAR = kx ¦ а ¦ TH ,в якому

ступінь хаотичності валютних курсів, курсів цінних паперів та інших даних — експонента Херста (Н) — приймається рівною 0,5. Цей показник вказує, чи є дані персистентними (Н > 0,5), або навпаки (Н < 0,5), або хаос відсутній (Н = 0,5). В першому випадку за періодами зростання (падіння) випадкової величини йдуть в основному періоди подальшого зростання (падіння), в другому випадку — навпаки, за періодами зростання (падіння) йдуть переважно зворотні тенденції падіння (зростання) — все це випадки процесу, що характеризується деякою пам'яттю і називається фрак- тальним броунівським рухом. При Н = 0,5 відсутній хаос і має місце класичний броунівський рух, що не передбачає пам'яті.

Слід зазначити, що оцінка VAR за формулою (2.2) є прийнятною лише для порівняно невеликих інтервалів часу, при цьому її точність зменшується із збільшенням часового горизонту.

Оцінка валютного ризику комерційного банку із застосуванням VAR- технології здійснюється в декілька кроків.

Перший крок — визначення розміру відкритої позиції, що піддається ризику, за кожною іноземною валютою. Ці позиції мають бути перераховані в національну валюту за офіційними валютними курсами на момент оцінки ризику (цей процес називається mark-to-market або розрахунок ринкової вартості позиції). Другий крок — визначення мінливості (вола- тильності) валютних курсів, тобто того наскільки сильно можуть змінитись валютні курси. Найчастіше за міру мінливості обирається середньо- квадратичне відхилення у відсотках, яке може бути розраховане на основі історичних даних. Третій крок — розрахунок VAR кожної з відкритих позицій, виражених в національній валюті. Він дорівнює добутку ринкової ціни позиції на мінливість валютного курсу. Четвертий крок — визна- чення валютного ризику комерційного банку, який не дорівнює сумі VAR кожної з відкритих валютних позицій, тому що коефіцієнт кореляції між курсами валют, як правило, не дорівнює 1 або -1.

Валютний ризик щодо загальної відкритої валютної позиції комерційного банку VARn може бути визначений за такою формулою:

де S — загальна сума відкритої валютної позиції банку в гривневому еквіваленті на момент видачі кредиту;

УАЯ.ф — максимально можлива зміна курсу г-тої(/'-тої) іноземної валюти щодо національної за період дії кредитного договору ( у відсотках );

x. — частка (питома вага) г-тої(/'-тої) іноземної валюти в гривневому еквіваленті на момент видачі кредиту в загальній сумі відкритої валютної позиції банку в гривневому еквіваленті на момент видачі кредиту;

р — коефіцієнт кореляції між курсами і-тої таj-тої іноземних валют щодо національної валюти.

Слід зазначити, що при зайнятті комерційним банком довгої валютної позиції за певною іноземною валютою (активи банку в цій валюті перевищують його пасиви в цій валюті) в формулу (2.3) максимально можлива зміна курсу даної іноземної валюти щодо національної підставляється із знаком "+", а при зайнятті короткої валютної позиції (пасиви банку в цій валюті перевищують активи в цій валюті) — із знаком "-".

Для зниження валютного ризику комерційний банк може використовувати такі прийоми:

1. Надання позички в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі. Такі заходи дають змогу банку застрахуватись від можливого падіння курсу валюти кредиту.

2. Хеджування за допомогою деривативів (форвардних контрактів, ф'ючерсів, опціонів).

3. Диверсифікація коштів банку в іноземній валюті. Суть цього методу зниження валютного ризику полягає в здійсненні операцій не з однією, а з кількома валютами, які не є корельованими.

4. Страхування валютного ризику. Страхування валютного ризику передбачає передачу банком всього ризику страховій компанії.

Відсотковий ризик комерційного банку—це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення банком втрат внаслідок непередбачених змін відсоткових ставок. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів та пасивів з плаваючою відсотковою ставкою.

Основним методом оцінки відсоткового ризику комерційного банку є аналіз гепу.

Геп — це поняття, яке прийняте в банківській практиці і характеризує різницю між величиною активів та пасивів, чутливих до зміни ставок відсотка, і які мають бути переоцінені або погашені до певного терміну.

До чутливих, щодо змін відсоткової ставки, активів належать видані кредити, придбані банком облігації, доходи майбутніх періодів тощо.

Чутливі щодо зміни відсоткової ставки пасиви — це кошти на розрахункових та поточних рахунках, депозити та отримані міжбанківські кредити. Нечутливі пасиви — це фонди комерційного банку (статутний, резервний тощо).

Принципи управління гепом можна сформулювати таким чином:

1. Зміна відсоткового прибутку, який отримується при заданому співвідношенні активів і пасивів, у результаті зміни відсоткової ставки залежить від величини гепа.

2. У випадку негативного гепа при зростанні ставки відсотка відсотковий прибуток зменшиться, а при її зниженні — зросте. Навпаки, при позитивному гепі, у разі зростання ставки відсотка відсотковий прибуток збільшується, а при її зниженні — зменшується.

3. Поняття гепа нерозривно пов'язане з термінами погашення або переоцінки пасивів та активів. Якщо ці терміни суттєво різняться, то викликає так званий ефект Стігума-Бренча, згідно з яким, якщо пасиви (активи) багатократно переоцінюються до того, як здійснюється переоцінка активів (пасивів), то це й буде визначати позицію гепа, що розраховується на момент переоцінки.

4. Позиція гепа визначається характером діяльності комерційного банку.

Аналіз дюрації становить суть класичного підходу до оцінювання процентного ризику.

де Ct—величина грошового потоку в момент часу t;

P — теперішня (приведена) вартість фінансового інструмента;

Дюрація являє собою середньозважений (з вагами) час до погашення певного фінансового інструмента. Вона обчислюється за формулою:

r — ставка дисконтування; Т — строк фінансового інструмента.

Дюрація дає можливість порівнювати альтернативні потоки платежів шляхом аналізу їхньої чутливості до зміни процентних ставок. У випадку, якщо зайнято в борг під зобов'язання виплатити 1000 грн через рік (дюрація заборгованості дорівнює 1), то розумно було б з метою захисту від зміни процентних ставок купити, наприклад, безкупонну облігацію