Факторингові операції банків

План

1. Факторингові операції банків

2. Форфейтинг

3. Операції з банківськими металами

Однією з найбільш поширених посередницьких послуг комерційних банків у даний час є факторинг. Факторинг уперше виник у США наприкінці XIX ст., потім він знайшов застосування в промислово розвинутих країнах Західної Європи. Особливо широко факторинг почав застосовуватися в практиці комерційних банків у 80-ті роки XX ст., в період стійкого економічного піднесення західних країн. Кількість факторингових компаній зросла в 3,6 разу, причому в їхньому сукупному обороті в 2 рази зменшилася частка Америки і в 1,5 разу зросла частка Західної Європи.

За кордоном факторинг є простим способом отримання фінансування для дрібних і середніх компаній. Як правило, кредитні установи вимагають від них гарантій більше звичайних, а процентна ставка за кредитами майже завжди вища, ніж для великих фірм. Факторингові ж компанії, навпаки, спеціалізуються на наданні послуг саме таким невеликим підприємствам.

Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі. За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов'язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою (див. дод. 13). Факторингові операції банків можуть супроводжуватися наданням клієнтам додаткових консультаційних та інформаційних послуг.

Мета факторингу — усунення ризику, що є невід'ємною частиною будь- якої кредитної операції. В країнах із розвинутою ринковою економікою значна увага приділяється дотриманню термінів платежів. Діяльність факторингових компаній і факторингових відділів банків саме і покликана вирішувати проблеми ризиків і термінів платежів у відносинах між постачальниками та покупцями, а також надавати цим відносинам більшу стабільність.

Факторингові послуги можуть надаватися установами банку будь-якому суб'єкту господарювання незалежно від того, в якому банку відкрито його поточний рахунок.

Факторингові операції можуть бути відкритими (якщо боржник повідомлений про участь банку в операції) або закритими. Повідомлення боржника здійснюється відповідним записом на рахунку-фактурі, що підтверджує правонаступність банку за вимогою та одержанням боргу.

Факторинг — це комісійно-посередницька діяльність, пов'язана з переуступкою банку клієнтом-постачальником неоплачених платежів-вимог (рахунків-фактур) за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги і, відповідно, права одержання платежу за ними, тобто інкасуванням дебіторської заборгованості клієнта (одержанням коштів за платіжними документами). Банк стає власником неоплачених платіжних вимог і бере на себе ризик їх несплати, хоча кредитоспроможність боржників попередньо перевіряється. Відповідно до договору банк зобов'язується сплатити суму переданих йому платіжних вимог незалежно від того, чи сплатили свої борги контрагенти-постачальники. У цьому полягає різниця між факторингом і банківською гарантією. При банківському гарантуванні банк зобов'язується, у випадку несплати клієнтом у строк належних сум, здійснити платіж за свій рахунок. Метою факторингового обслуговування є негайне інкасування коштів (або одержання їх на визначену у факторинговому договорі дату) незалежно від платоспроможності платника.

На Заході факторингові компанії, крім власне факторингу, надають, як правило, ще і ряд сервісних послуг, таких, як ведення бухгалтерського обліку для підприємств-клієнтів, аудит, підготовка статистичних оглядів, зведень тощо. Факторингові компанії в країнах із розвинутою ринковою економікою найчастіше представляють собою дочірні фірми при великих банках.

У факторингових операціях беруть участь три сторони:

• факторингова компанія (або факторинговий відділ банку), тобто спеціалізована установа, що купує рахунки-фактури у своїх клієнтів;

• клієнт (постачальник товару, кредитор) — промислова або торгова фірма, що уклала угоду з факторинговою компанією;

• підприємство (позичальник) — фірма-покупець товару.

Перед укладанням договорів про проведення факторингових операцій банк повинен проаналізувати:

• дані про якість продукції, що виробляється підприємством, або послуг, що надаються господарчою організацією;

• дані про кількість і питому вагу випадків відмови від платежу через поставку неякісної продукції;

• дані про кількість рекламацій та випадків повернення неякісної продукції;

• інформацію про склад та кількість платників для з'ясування їх незмінності;

• дані про платоспроможність боржників-покупців продукції клієнта, насамперед, про своєчасність розрахунків, розміри дебіторської та кредиторської заборгованості, строки сплати боргових вимог.

Для цього клієнт повинен надати банку таку інформацію:

• найменування, адреса кожного платника та умови торгівлі з ним;

• про суму боргових вимог, що переуступаються;

• про суму боргу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками- фактурами, сум недоплат і т. ін.), дані про умови платежів для кожного платника або за окремими видами рахунків;

• іншу інформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, у тому числі листування з платником, інформацію про здійснені заходи щодо стягнення належних сум тощо.

Банк повинен оцінити якість боргових вимог, що переуступатимуться банку. У зв'язку з цим:

• у документах, що переуступаються банку, повинні бути чітко визначені умови поставок та порядок розрахунків із контрагентами;

• необхідно проаналізувати документи, на підставі яких виставляються рахунки. При укладенні угод зобов'язати майбутнього клієнта виставляти рахунки після відвантаження товарів або надання послуг.

Факторингові операції недоцільно проводити в таких випадках:

• за платіжними зобов'язаннями бюджетних організацій;

• за платіжними зобов'язаннями збиткових і неплатоспроможних підприємств;

• за платіжними зобов'язаннями господарчих організацій, оголошених некредитоспроможними;

• за компенсаційними або бартерними угодами;

• за договорами, умовами яких передбачено право покупця повернути товар протягом певного часу, а також післяпродажне обслуговування;

• підприємств, що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких відображається невеликою сумою;

• фізичних осіб, філій та відділень підприємств.

При укладанні угоди на факторингове обслуговування клієнт повинен переуступити банку право вимоги боргів усіх своїх платників для усунення можливості переуступки банку лише тих платіжних вимог, при інкасації яких є певні труднощі.

У договорі на факторингове обслуговування банк повинен передбачати право регресу. Право регресу надає банку право продати клієнту кожний несплачений рахунок-фактуру в разі відмови платника від платежу незалежно від чинників цього, у тому числі відсутність у нього коштів для сплати боргу.

Банк повинен мати достатній обсяг ресурсів для забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з угоди про факторингове обслуговування.

Банк повинен визначити граничну суму за операціями факторингу, в межах якої поставки товарів і надання послуг можуть здійснюватися без ризику неодержання платежу. З цією метою необхідно передбачити:

• визначення щомісячних лімітів відвантаження (встановлення суми, на яку протягом місяця може бути відвантажено товарів одному платнику). В окремих випадках ліміт може встановлюватись за тижнями або кварталами. За умови перевищення постачальником встановлених лімітів банк може відмовитись від сплати платіжних вимог;

• страхування окремих угод (у випадках, коли специфіка виробничої діяльності постачальника зумовлює необхідність укладання угод з різними платниками на достатньо великі суми). В цьому разі обумовлюється гранична сума кожного такого замовлення відповідно до умов поставки товарів і надання послуг протягом певного часу.

Гранична сума за факторинговими операціями становить 50 % від граничного розміру установи банку на одного позичальника при звичайному кредитуванні.

Рішення про надання факторингових послуг приймається кредитним комітетом відповідної установи банку залежно від граничного розміру факторингових послуг.

Після обробки всіх даних і укладення факторингового договору банк надсилає всім платникам листи-повідомлення.

Якщо під час дії договору з'являється новий платник, то відносно нього формується і опрацьовується аналогічна інформація.

Плата за факторингове обслуговування (за звільнення від ведення обліку, страхування від появи сумнівних боргів) розраховується у процентному відношенні до суми рахунка-фактури.

Розмір процентної ставки встановлюється залежно від масштабів і структури виробничої діяльності постачальника та якості його покупців, а також оцінки банком ризиків щодо неповернення платежів. Відсоткова ставка не повинна бути меншою від діючої відсоткової ставки за звичайними кредитами.

Для здійснення факторингових операцій клієнт надає банку копію ра- хунка-фактури, виставленого покупцю продукції, лист банку, який обслуговує платника, про здійснення факторингової операції та вказівки змінити найменування та рахунок постачальника на реквізити банку, що здійснює факторингову операцію.

Лист залишається в банку, який обслуговує платника, а факторингові операції оформлюються меморіальними ордерами. Перший примірник ордера залишається в банку, другий надсилається постачальнику.

Банк може попередньо сплатити клієнту до 50 % вартості придбаних ра- хунків-фактур. Решта суми рахунків-фактур перераховується клієнту в міру отримання коштів від платників після покриття заборгованості перед банком.

Дія договору може бути припинена:

• за взаємною угодою сторін;

• за бажанням клієнта за умови погашення заборгованості перед банком із попереднім повідомленням банку у строк, обумовлений у договорі;

• за бажанням банку з попереднім повідомленням постачальника у строк, обумовлений у договорі.

Після розірвання договору банк повинен повідомити платників, з якого саме часу платежі повинні надходити на користь постачальника.

Форфейтинг

Форфейтинг, на відміну від факторингу, є одноразовою операцією, пов'язаною із стягненням коштів шляхом перепродажу придбаних прав на товари та послуги. Форфейтингові операції відображаються в бухгалтерському обліку аналогічно із факторингом.

Виникнення ринку форфейтування викликано змінами в структурі світової економіки, які відбулися наприкінці 50-х — початку 60-х років, коли ринок продавця товарів виробничого призначення поступово перетворювався на ринок покупця цих товарів. Значний розвиток міжнародної торгівлі