Здійснення й облік переоцінки та інвентаризації товарних запасів

Важливим засобом контролю за збереженням матеріальних цінностей є проведення інвентаризації. Інвентаризація — це засіб бухгалтерського обліку майна, грошових коштів підприємства, що забезпечує відповідність облікових даних до їх фактичної наявності. Інвентаризація проводиться шляхом перепису, переміщення, вимірювання, оцінки підрахунку тощо всіх залишків коштів (матеріальних і грошових) у натурі та зіставлення наявності з даними бухгалтерського обліку. Згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність" для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

На сьогодні основним документом, що регулює порядок проведення і документальне оформлення результатів інвентаризації ТМЦ на підприємствах торгівлі, є:

1. Інструкція про інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і документів та розрахунків від 11.08.99 № 69 (із змінами і доповненнями від 05.12.97 і 28.05.2000).

2. Постанова КМ України "Про затвердження порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення матеріальних цінностей" від 22.01.96 № 116.

Проведення інвентаризації на підприємствах торгівлі має свої особливості. При інвентаризації ТМЦ необхідно враховувати такі положення:

• перераховувати, обміряти, підраховувати ТМЦ інвентаризаційна комісія має за порядком їх розміщення у приміщенні. При цьому не допускається перехід комісії від одного виду цінностей до іншого. Якщо ТМЦ знаходяться на зберіганні однієї матеріально- відповідальної особи, але у різних приміщеннях, їх інвентаризація проводиться послідовно за місцем зберігання;

• інвентаризаційні описи складаються окремо на ТМЦ, що знаходяться у дорозі, не оплачені в термін покупцями відвантажені товари, що знаходяться на складах інших підприємств (на відповідальному зберіганні, на комісії, у переробці);

• кількість цінностей і товарів, що знаходяться у непошкодже- ній упаковці постачальника, може визначатися на підставі документів з обов'язковою перевіркою в натурі частини зазначених цінностей;

• припускається складання групових інвентаризаційних описів МШП, виданих в індивідуальне користування працівником, із зазначенням у них відповідальних за ці предмети осіб з їх підписом в описі.

Якщо ТМЦ надійшли на об'єкт і прийняті матеріально-відповідальною особою при проведені інвентаризації, то у цьому випадку такою особою в присутності членів інвентаризаційної комісії на прибуткових документах робиться відмітка "після інвентаризації" з посиланням на дату опису, де записані ці цінності. Відпуск ТМЦ із складу при проведенні інвентаризації можливий тільки з дозволу керівника. У цьому випадку також у присутності членів інвентаризаційної комісії на видаткових документах роблять відмітки, і дані цінності заносять до окремого опису.

Якщо матеріально-відповідальна особа після проведення інвентаризації виявить помилки в інвентаризаційних описах, вона має негайно до відкриття складу, відділу, секції заявити про це комісії, що проводила інвентаризацію, яка після перевірки і підтвердження зазначених фактів виправить виявлені помилки. Після закінчення інвентаризації, але до відкриття складу, відділу, секції тощо, де вона проводилася, постійно діюча інвентаризаційна комісія за участю членів робочої інвентаризаційної комісії повинна проводити контрольні перевірки результатів інвентаризації. Предметом таких контрольних перевірок є найбільш цінні ТМЦ і такі, що користуються підвищеним попитом у споживачів.

На підставі форм первинної документації з обліку та інвентаризації формуються результати інвентаризаційної документації, що відображаються у відомості результатів інвентаризації. Виявлені при інвентаризації розходження між фактичними залишками матеріальних цінностей і даними бухгалтерського обліку регулюються відповідно до П(С)БО у такому порядку:

1. Надлишки цінностей підлягають оприбуткуванню із збільшенням доходу підприємства.

2. Втрати цінностей у межах норм природних втрат списують за розпорядженням керівника на собівартість реалізованих товарів. Норми природних втрат можуть застосовуватися тіль- ки в разі виявлення фактичних недостач і після зарахування недостачі цінностей при пересортуванні. У разі відсутності норм природних втрат витрати розглядаються як недостачі понад норми.

3. Після встановлення осіб, які повинні відшкодовувати втрати, належну до відшкодування суму зараховують до складу дебіторської заборгованості і включають в дохід звітного періоду. При цьому втрати і недостачі відносять на винних осіб за цінами, в яких обчислюють розмір збитку від розкрадання, недостач цінностей згідно з Порядком № 116 Законом України "Про визначення розміру збитку, нанесеного підприємству, установі, організації крадіжками (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінних коштовностей і валютних цінностей", затвердженого постановою Верховної Ради України від 06.06.95 № 218.

Для визначення природних втрат у торговельних підприємствах використовують наказ Міністерства торгівлі "Про затвердження норм природних втрат продовольчих товарів у торгівлі" та Інструкцію щодо їх застосування від 02.04.87 № 88. В цьому наказі встановлено норми на продані товари у відсотках до їх роздрібного товарообороту на відшкодування втрат, що утворюються під час зберігання товарів у підсобному приміщенні та на прилавках, а також при підготовці товарів для продажу і власне продажу внаслідок усушки, розпилення тощо. Дані норми застосовуються тільки у випадку, якщо встановлена недостача.

Недостача товарів у межах встановлених норм природних втрат списується з матеріально-відповідальної особи за цінами оприбуткування. Віднесення товарних втрат на витрати обігу проводяться за купівельними цінами. Суми збитку в межах установлених норм не відносяться до початкової вартості запасів і списуються як операційні витрати.

Для рівномірного відображення у витратах обігу нормованих витрат товарів торгові підприємства можуть створювати резерв на природні втрати товарів у запланованому розмірі. У бухгалтерському обліку створення резерву щомісячно відображається записом за Д-т рахунком 93 "Витрати на збут" і К-т 474 "Забезпечення інших витрат та платежів".

Під час перебування на балансі товари оцінюються за тією ж вартістю, за якою були оприбутковані, відповідно до наказу про облікову політику підприємства. Така оцінка може змінитися у випадку, якщо з будь-яких причин реальна вартість цих товарів зменшується (внаслідок фізичних пошкоджень або кон'юнктури ринку). Тоді відповідно до принципу найменшої оцінки (обережності в уцінці) товари будуть обліковуватися за їх реальною вартістю.

В умовах ринкової економіки для успішного ведення господарської діяльності підприємство повинно своєчасно і правильно реагувати на зміни, які відбуваються на ринку товарів. Одним із основних механізмів, за допомогою яких підприємство може вплинути на ситуацію, є формування ціни товару. У свою чергу, при формуванні ціни товару не останню роль відіграє його переоцінка.

Товари слід систематично переоцінювати з метою визначення найменшої вартості первісної або чистої вартості реалізації. Тому в дебет рахунка 902 буде відноситися облікова вартість товарів, що дорівнює первісній (купівельній) вартості (якщо товар не переоцінювався) або чистій вартості реалізації (якщо товар було уцінено).

Перелік товарів, які підлягають уцінці, такий:

• товари широкого вжитку і продукція виробничо-технічного призначення, які залежались (не мають збуту більше трьох місяців і не користуються попитом у споживачів);

• товари і продукція, які частково втратили свою первісну якість;

• надмірні товарно-матеріальні цінності (матеріали, комплектуючі вироби, інші матеріальні цінності), які більше трьох місяців не можуть бути використані для виробництва продукції, оскільки таку продукцію виготовляти недоцільно внаслідок відсутності попиту на неї як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

З огляду на різні причини (зниження попиту на товар, наявність у конкурентів аналогічного товару більш високої якості, використання конкурентами прогресивних форм торгівлі — використання системи знижок, безкоштовна доставка та ін.) підприємство змушене знижувати ціну на товар.

Тут можливі два варіанти: регулювання ціни за допомогою зміни суми торгової націнки і уцінка товару.

Якщо зниження ціни здійснюється в межах норм торгової націнки, сума, на яку здійснено зниження ціни в бухгалтерському обліку відноситься на зменшення торгової націнки.

Якщо ж прийняти рішення про проведення уцінки, суму уцінки, яка перевищує суму торгової націнки, необхідно відобразити в податковому обліку.

Розглянемо проведення уцінки на числовому прикладі (підприємство роздрібної торгівлі):

1) придбано товар на суму 1440 грн (100 шт. х 14,40), у тому числі ПДВ — 240 грн;

2) відображений податковий кредит — 240 грн;

3) зарахована торгова націнка — 360 грн;

4) внаслідок втрати якості товару прийнято рішення про зниження ціни товару:

• ситуація 1 — зниження в межах торгової націнки на 360 грн;

• ситуація 2 — за результатами інвентаризації здійснена уцінка

товару на суму: а) переоцінка в межах торгової націнки —

360 грн; б) уцінка балансової вартості — 60 грн (табл. 5.35).

Переоцінка товарів — це зміна ціни товару або до її збільшення (дооцінка), або до її зменшення (уцінка). Дооцінка первісної вартості товарів за національними стандартами не передбаче-

на. Якщо підприємство проводить облік товарів за продажними цінами, то збільшення продажної вартості може здійснюватися тільки за рахунок збільшення торговельної націнки.

Уцінка здійснюється згідно з Положенням № 120. Уцінці підлягають товари, які залежалися і не мають збуту більше 3-х місяців і не користуються попитом у споживачів; втратили свою первісну якість (табл. 5.36).

Сума уцінки товарів у бухгалтерському обліку списується на витрати звітного періоду згідно з П(С)БО 9 "Запасів". На дату балансу товари мають відображатися за чистою вартістю реалізації, якщо вони зіпсовані, застаріли, будь-яким чином втратили здатність