Моделі бухгалтерського обліку витрат

План

1. Моделі бухгалтерського обліку витрат

2. Облік інших доходів і витрат операційної діяльності

При веденні підприємством обліку витрат можуть використовуватись такі варіанти:

І. З використанням лише рахунків класу 8 "Витрати за елементами". Такий варіант обліку витрат може використову- ватись невеликими підприємствами, що займаються одним видом діяльності (виробництво одного чи кількох видів продукції, надання послуг, торгівля тощо), обсяг якої незначний за умови, що користувачам достатньо інформації лише за видами економічно однорідних витрат.

Витрати групуються за такими елементами:—

матеріальні затрати;

— витрати на оплату праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизація;

— інші операційні витрати.

До складу елемента матеріальні витрати відносять: вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва) сировини і основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.

До складу елемента витрати на оплату праці включаються заробітна плата за окладами і тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента відрахування на соціальні заходи включаються: відрахування на пенсійне забезпечення; відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента амортизація включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента інші операційні витрати включаються витрати операційної діяльності, які не ввійшли до складу інших наведених елементів, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Облік витрат лише за економічними елементами можуть вести підприємства, які використовують П(С)БО 25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва " як основу для складання фінансової звітності.

II. З використанням лише рахунків класу 9 "Витрати діяльності". Рекомендується підприємствам середнього розміру, що використовують П(С)БО 1-5 як основу для складання фінансової звітності, за умови щоквартального проведення перегрупування витрат за економічними елементами для потреб складання фінансової звітності. В даному випадку використовують такі узагальнені статті витрат: собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові витрати, інші витрати, витрати з податку на прибуток.

III. З використанням рахунків класу 8 "Витрати за елементами" і класу 9 "Витрати діяльності". Використовуються великими підприємствами, які мають окрім значних обсягів виробництва різні види діяльності та виготовляють різноманітну номенклатуру продукції. Рахунки 9 класу "Витрати діяльності" використовуються для формування витрати за видами діяльності, 8 "Витрати за елементами" — для перегрупування їх за економічними елементами.

Облік доходів і прямих витрат операційної діяльності

Групування витрат операційної діяльності За методичними рекомендаціями щодо формування собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженими Державним комітетом промислової політики України від 02.02.2001 р. № 47 витрати операційної діяльності підприємства групуються за такими ознаками (табл. 16.9).

*Групування переліченими за ознаками використовуються як для цілей управлінського, так і бухгалтерського (фінансового) обліку.

До прямих витрат відносять:

прямі матеріальні витрати — витрачання запасів, що складають основу виготовлюваної продукції, сприяють процесу її виготовлення і можуть бути віднесені до окремих об'єктів обліку витрат;

• прямі витрати на оплату праці — заробітна плата робітників, безпосередньо зайнятих у виробничому процесі, які можуть бути безпосередньо віднесені до об'єктів обліку витрат;

• інші прямі витрати — всі інші виробничі витрати, що можуть безпосередньо бути віднесені до конкретного об'єкта витрат (амортизація, орендна плата, ліцензія тощо).

Непрямі витрати — витрати, що не можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Доцільність віднесення витрат на об'єкти визначається за принципом співвідношення витрат і вигод. Якщо витрати на їх безпосереднє віднесення перевищують вигоди від такої

операції, то такі витрати краще відносити на об'єкти обліку шляхом розподілу. Тому витрати, розмір яких є незначним у структурі собівартості, відносять до накладних.

До виробничих накладних витрат відносять: витрати на управління виробництвом, амортизацію та обслуговування основних засобів загальновиробничого призначення, амортизацію нематеріальних активів, витрати на вдосконалення технології і організації виробництва, витрати на обслуговування виробничого процесу, витрати на охорону праці, навколишнього середовища, техніку безпеки, інші витрати.

Виробничі накладні витрати поділяються на постійні та змінні.

Змінні загальновиробничі витрати — це витрати на обслуговування і управління виробництвом, що змінюється прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням таких баз розподілу:

• витрат на утримання та експлуатацію обладнання;

• основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг);

• прямих витрат;

• обсягу продукції;

Розподіл витрат здійснюється виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні загальновиробничі витрати — витрати на обслуговування та управління виробництвом, що не змінюються (майже не змінюються) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати складаються з розподілених та нерозподілених.

Розподілені загальновиробничі витрати відносяться на кожен об'єкт витрат з використанням такої ж бази розподілу, як і змінні.

Нерозподілені загальновиробничі витрати включаються до собівартості реалізованої продукції у періоді їх виникнення (рис. 16.2).

Не пов'язані з виробництвом продукції адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати. Ці витрати не відносяться до собівартості реалізованої продукції і є витратами періоду (рис. 16.2).

До адміністративних витрат відносяться витрати, спрямовані на обслуговування та управління виробництвом.

Витрати на збут — витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг).

До складу інших операційних витрат, відносяться інші витрати періоду.

Витрати операційної діяльності у фінансовому обліку групуються за такими економічними елементами і статтями витрат (рис. 16.3).

Для потреб фінансового обліку деталізовані витрати, одержані з управлінського обліку за окремими об'єктами. перегруповуються за наведеними статтями та елементами витрат (рис. 16.2) на підприємстві в цілому.

Методи формування витрат Формування витрат початково здійснюється в системі управлінського обліку. Витрати збираються за окремими об'єктами: видами продукції, робіт, послуг, технологічними процесами та їх частинами тощо.

Витрати в системі управлінського обліку збираються за калькуляційними статтями по мірі зменшення активів та зростання зобов'язань. Підприємство самостійно або за погодженням з материнською (вищестоящою) організацією формує статті витрат, виходячи з особливостей діяльності.

Це можуть бути такі статті:

1. Сировина і матеріали (за видами).

2. Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати.

3. Робота і послуги виробничого характеру.

4. Паливо і електроенергії на виробничі цілі.

5. Зворотні відходи.

6. Основна заробітна плата.

7. Додаткова заробітна плата.

8. Відрахування на соціальні заходи.

9. Амортизація інструментів і пристроїв спеціального призначення.

10. Амортизація основних засобів.

11. Амортизація нематеріальних активів.

12. Супутня продукція (вираховується).

Метод формування витрат залежить від особливостей технології виробництва та вимог менеджменту до інформації про формування витрат та ступенів їх контролю в процесі виробництва.

За особливостями технології виробництва виділяють такі методи обліку витрат: позамовний і по- процесний.

Позамовний метод обліку витрат використовують на індивідуальних дрібносерійних виробництвах. До таких відносяться: ремонтне виробництво, поліграфія, виготовлення меблів тощо.

За цим методом витрати збираються в кожному замовленню, одержаному від клієнта. Прямі витрати: за первинними документами, накладні — пропорційно до прямих.

Попроцесний метод обліку витрат використовується в крупносерійних та масових виробництвах: машинобудування, переробна промисловість тощо. Об'єктом обліку витрат є технологічний процес, його частини, види виготовленої продукції. Прямі витрати відносяться на продукцію за первинними документами, накладні — за вибраними базами розподілу.

Об'єктом контролю витрат та прибутку при цьому методі може бути не лише виготовлення продукції, а й окремі етапи процесу. На вимоги менеджменту можуть створюватись центри витрат та центри відповідальності (від мінімально доцільних), в межах яких контролюються витрати в ході виробничого процесу. Такий спосіб формування і контролю витрат називається обліком за центрами витрат і центрами відповідальності.

На базі використання наведених методів обліку може здійснюватись нормування витрат за об'єктами. При цьому складається нормативний кошторис витрат, який постійно коригується. За фактично здійсненими витратами складається калькуляція, у якій визначається собівартість продукції. Нормативний кошторис та калькуляція порівнюються, визначаються відхилення та винуватці.

Витрати в системі управлінського обліку за видами виробництв, статтями витрат і видами продукції, центрами витрат і центрами відповідальності збираються на відкритих для цього аналітичних рахунках до синтетичного рахунка 23 "Виробництво". На дебеті цього рахунка відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, виробничі накладні витрати, втрати від браку тощо. Витрати за видами списуються з рахунків фінансового обліку: запасів, оплати праці тощо.

За кредитом рахунка 23 "Виробництво" здійснюється списання суми фактичної виробничої собівартості, завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт та послуг.

Облік витрат, що відносяться на собівартість продукції, ведеться також на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати". Облік витрат на цьому рахунку ведеться за виробничими підрозділами підприємства: цехами, дільницями, відділеннями, філіями тощо. За дебетом рахунка 91 "Загальновиробничі витрати" відображається сума визнаних витрат, за кредитом — списання за розподілом на рахунки 23 "Виробництво" та 90 "Собівартість реалізації".

Аналітичний облік на рахунку ведеться за місцями виникнення, центрами і статтями витрат.

Така система поєднання управлінського та фінансового обліку називається інтегрованою.

Собівартість виготовленої продукції формується за окремими об'єктами обліку витрат на аналітичних рахунках субрахунку 23 "Виробництво". Зведені за