Організація бухгалтерської роботи

План

1. Організація облікової роботи

2. Основні принципи фінансового обліку

3. Нормативне регламентування фінансового обліку

Фінансовий бухгалтерський облік на підприємствах ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до дати ліквідації. Відповідальність за організацію обліку покладається на власника (власників) підприємства або на уповноважену ним особу. Ведення обліку здійснюють бухгалтери, що мають відповідну освіту та навички практичної роботи. Для заняття бухгалтерським обліком, ведення обліку для цілей оподаткування, складання управлінської, фінансової та податкової звітності в Україні не потрібно мати сертифікат та ліцензію.

Кваліфікаційні характеристики професій працівників бухгалтерського обліку наведено у "Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників", за яким облікові працівники поділяються на три групи :

— керівники (головний бухгалтер, завідуючий відділом бухгалтерського обліку);

— професіонали (бухгалтер з дипломом спеціаліста, бухгалтер);

— фахівці (базова вища освіта відповідного напрямку);

— технічні працівники (касир, обліковець).

Для кожної з груп облікових працівників визначено завдання і обов'язки, які вони мають виконувати, необхідний обсяг знань та кваліфікаційні вимоги.

Бухгалтер може працювати лише на одному підприємстві штатним працівником. Тоді він глибоко знає проблеми дано- го підприємства, особливості його діяльності і може займатися також складанням кошторисів, гнучких бюджетів, плануванням та прогнозуванням діяльності. Він є посадовою особою, що відповідає за ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності . За здійснені порушення він може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності в межах, передбачених чинним законодавством. Однак, знання та практичні навички такого бухгалтера обмежуються досвідом лише конкретного підприємства, він часто погано знає умови діяльності конкурентів і не може оцінити ефективність діяльності підприємства порівняно з іншими аналогічними підприємствами. На великих підприємствах облік веде група бухгалтерів, обов'язки між якими розподіляє головний бухгалтер. Розподіл обов'язків може здійснюватися за структурними підрозділами підприємства (бухгалтер основного цеху, бухгалтер ремонтної майстерні тощо) або за топологічними підрозділами бухгалтерського обліку (основні засоби, грошові кошти, розрахунки тощо). Головний бухгалтер підприємства повинен:

забезпечувати дотримання на підприємстві єдиних засад ведення обліку і складання фінансової звітності;

організувати контроль за відображенням операцій на рахунках;

брати участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачами майна підприємства;

забезпечити перевірку стану бухгалтерського обліку.

Бухгалтер може вести облік на декількох підприємствах, працюючи індивідуально (штатний працівник, фізична особа- підприємець), або перебуваючи у складі бухгалтерської чи консалтингової фірми. У такому випадку бухгалтер, як правило, веде облік із використанням спеціальних комп'ютерних програм, може порівняти ефективність діяльності підприємства на ринку в порівнянні з іншими, має більший практичний досвід, однак не так глибоко знає проблеми даного підприємства і не займається плануванням його діяльності. Його робота зводиться до реєстрації та документування господарських операцій, узагальнення облікової інформації для потреб фінансового та податкового обліку, а також складання зовнішньої звітності. Якщо ведення обліку здійснюється бухгалтером — приватним підприємцем або працівником аудиторської (бухгалтерської) фірми, то його неможливо притягнути до адміністративної та кримінальної відповідальності (якщо вона не передбачена умовами договору).

Найбільш професійні бухгалтери можуть працювати аудиторами. Професійну придатність для роботи аудитором підтверджує кваліфікаційний іспит, який приймає Аудиторська Палата України. До програми іспиту включено теоретичний матеріал із фінансового, управлінського і податкового обліку, основ підприємництва, юриспруденції, із теорії та практики аудиту. Для успішного складання іспиту потрібно також освоїти чинне податкове та цивільне законодавство. За умови складання іспиту аудитор може зареєструвати аудиторську фірму і повинен отримати свідоцтво про включення у реєстр, що дозволяє займатись цим видом діяльності.

Аудиторські фірми можуть також займатися веденням обліку та складанням звітності, проте більшу частину своїх доходів вони отримують за проведення аудиту фінансової звітності (підтвердження), консультацій з питань фінансового та податкового законодавства, страхування, проведення економічного аналізу тощо.

За умови, що фінансова звітність підприємства не оприлюднюється, власник або керівник підприємства може самостійно займатися веденням обліку та складанням звітності. Наприклад, підприємець-фізична особа, що займається будь- якою діяльністю, не повинен складати і подавати фінансову звітність, може вести бухгалтерський облік самостійно.

Спеціальну підготовку повинні отримати бухгалтери, що працюють у бюджетній та банківській сферах.

Основні принципи фінансового обліку

Побудова фінансового обліку та фінансової звітності підприємств здійснюється з урахуванням ряду принципів, визначених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Законом визначено необхідність використання підприємствами таких основних принципів:—

автономності;

— безперервності діяльності;

— періодичності;

— історичної (фактичної) собівартості;

— обачності;

— нарахування та відповідності доходів та витрат;

— повного висвітлення;

— послідовності;

— превалювання сутності над формою;

— єдиного грошового вимірника.

Принцип автономності передбачає, що кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від своїх власників. У зв'язку з цим особисте майно та зобов'язання не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства. Одночасно юридична особа розглядається як суб'єкт господарювання, що здійснює організацію діяльності та керівництво нею, контролює наявні ресурси та залучає при потребі нові, відповідає за борги та результати діяльності (наявність прибутків чи збитків). Юридична особа може розглядатись як окреме підприємство, його частина або група підприємств, що входять до складу юридичної особи (філії, відокремлені підрозділи).

Виходячи з принципу автономності, побудову обліку слід здійснювати на кожному відокремленому підрозділі, філії та на підприємстві в цілому. В даному випадку обмежується коло внутрішніх користувачів, а отже, і їх потреби в обліковій інформації. Складання фінансової звітності здійснюється в межах юридичної особи. Якщо юридична особа складається з кількох підприємств або філій, то в такому випадку складається зведена або консолідована звітність.

Власник (акціонер) може мати на підприємстві рахунок, що визначає розмір внесеного капіталу (або заборгованість за оголошеними зобов'язаннями внести капітал), а також рахунок зобов'язань підприємства за нарахованими, але невипла- ченими дивідендами.

За принципом безперервності діяльності підприємства, підприємство вважається створеним на невизначений термін. Це означає, що підприємство буде працювати досить довго, щоб виконати очікувану ціль його створення, усі наявні поточні зобов'язання та такі, що виникатимуть протягом усього періоду його діяльності. Для того, щоб користувачі облікової інформації могли прийняти обґрунтовані рішення на базі складеної фінансової звітності, вони повинні мати інформацію за декілька облікових періодів, яка дозволить їм оцінити перспективи діяльності підприємства. Принцип безперервності діяльності підтримує принцип історичної собівартості, за яким активи на балансі повинні оцінюватись за сумою витрат на їх придбання, а не за ліквідаційною вартістю. Якщо у власників чи адміністрації з'являються наміри або припущення щодо згортання або припинення діяльності підприємства, то оцінка його активів та зобов'язань здійснюється за вартістю можливої швидкої ліквідації за вирахуванням витрат на ліквідацію.

Наприклад, у наступному звітному періоді завершується термін дії ліцензії підприємства, що дозволяє йому займатися продажем лікарських препаратів. Власник підприємства не вважає за доцільне продовжувати термін дії ліцензії. На кінець поточного кварталу підприємство має на балансі такі активи: основні засоби за залишковою вартістю 5 000 грн., первісною 10 000 грн., знос — 5 000 грн., нематеріальні активи за залишковою вартістю 200 грн., первісною — 2 000 грн., знос складає 1 800 грн., товари, історична собівартість і вартість придбання яких складає 60 000 грн. Отже, активи підприємства рахуються на балансі за історичною собівартістю. У випадку припинення діяльності активи слід переоцінити вартістю можливої ліквідації. Ринкова вартість основних засобів складає 7 000 грн., нематеріальних активів — 0 грн., товарів — 80 000 грн.

Отже, вартість активів за балансом після їх переоцінки складає 87 000 грн. (до переоцінки — 65 200 грн.) можливі витрати на ліквідацію — 6300 грн. Отже, реальна ліквідаційна вартість активів — 80 700 грн.

Принцип періодичності передбачає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Використання цього принципу дозволяє визначати результати операцій після того, як вони були завершені (на кінець облікового періоду), що значно спрощує облікову роботу. Значно складніше визначити результат за операціями, які ще не відбулися.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Для новостворених підприємств перший звітний період не може бути менший, ніж дванадцять місяців, і більший, ніж п'ятнадцять місяців. Для підприємств, що ліквідуються, звітним є період з початку року до дати прийняття рішення про ліквідацію. Річна звітність підприємства складається станом на 31 грудня поточного року.

Підприємства також повинні подавати проміжну звітність станом на кінець кожного кварталу. Вона включає баланс та звіт про фінансові результати. Проміжна звітність складається за тими самими формами балансу та звіту про фінансові результати, що й річна, з використанням аналогічних оцінок і групувань.

Принцип історичної (фактичної) собівартості. При оцінці активів підприємства, створеного на невизначений період, перевага надається історичній собівартості. Вона формується, виходячи з витрат на виробництво та придбання активів і є найточнішою їх оцінкою на момент їх придбання. Вважається, що активи купуються підприємством за найнижчою з вартостей, що є на ринку на даний вид активів при відповідних властивостях. Подальше значне зниження їх вартості порівняно з ринковою свідчить або про значний рівень науково-технічного прогресу або про недалекоглядність менеджерів,