Перехід української економіки на ринкові засади передбачає формування принципово іншої, ніж це було в умовах адміністративно-командної системи, податкової політики. Це, однак, зовсім не означає необхідності механічного запозичення її західних моделей, ефективних тільки в умовах розвинутого ринку. Теоретична база і значний практичний досвід країн Заходу в галузі побудови і використання податкових систем повинні бути переосмислені й адаптовані до наших умов. Причому 3 урахуванням як нинішнього рівня розвитку, так і тих завдань, які належить вирішувати саме з допомогою податкової політики.

Важливо також усвідомити, що встановлення високого рівня оподаткування з метою розв'язання насамперед фіскальних завдань і поповнення бюджету не може бути основою податкової стратегії на порівняно тривалий період. Використання принципу формування податків від прибуткової частини бюджету з метою досягнення його бездефіцитності неминуче веде до встановлення завищених норм оподаткування.

При цьому забувають про об'єктивну залежність між величиною податкової ставки і зростанням надходжень до бюджету, що зображено на рис. 8.3.

Ця крива показує, що із підвищенням ставки податку доходи держави за рахунок податків спочатку збільшуються. Та коли податкова ставка перевищує певну межу, доходи від податкових надходжень починають зменшуватися. Причина полягає в тому, що зависокі податки знижують у людей бажання працювати в легальній економіці. Чим вища визначена ставка податку, тим менше вони будуть працювати легально і, відповідно, тим меншими будуть доходи держави. Коли ж ставка податку і далі зростатиме, то рано чи пізно вона досягне такого податків, скасування економічно невиправданих податкових пільг, посилення відповідальності за порушення податкової дисципліни, закріплення за регіонами самодостатніх джерел податкових надходжень, забезпечення стабільності податкового законодавства. Важливе значення для реалізації цих заходів матиме прийняття Податкового кодексу.

Державні видатки.

Видатки показують напрямки і цілі бюджетних асигнувань. За структурою видатки бюджету поділяють на: пов'язані з державним управлінням; видатки на оборону; соціально-економічні цілі; господарську діяльність держави; зовнішньоекономічну діяльність. Розширення функцій держави супроводжується тим, що масштаби темпів збільшення державних видатків значно перевищують темпи зростання ВВП.

Видатки бюджетів усіх рівнів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, які діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. Серед поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Органи державної виконавчої влади і виконавчі органи місцевих рад під час складання проектів бюджетів, у ході їх виконання; ради всіх рівнів під час розгляду проектів бюджетів, їх затвердження та уточнення, під час виконання в межах своєї компетенції в інтересах держави; населення відповідної території; мешканці населеного пункту, об'єднання громадян відповідно мають право:—

визначати із своїх бюджетів обсяг фінансування заходів соціально-культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць у межах планових бюджетних доходів, наданих дотацій, субвенцій, а також з урахуванням залучених коштів;—

встановлювати напрямки використання коштів бюджетів на інвестиції, власні цільові програми, а також на спільні програми з органами влади інших адміністративно-територіальних одиниць; на зовнішньоекономічну діяльність, заходи щодо охорони довкілля, відновлення пам'яток природи і культури, що перебувають у віданні відповідних органів влади, на благоустрій міст, селищ та сіл, утримання і капітальний ремонт житлового фонду та об'єктів комунального призначення, мережі шляхів відповідного підпорядкування, установ та закладів освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, науки і культури, фізичної культури і спорту, засобів масової інформації та утримання органів державної влади та самоврядування, захист прав споживачів, інші цілі;—

збільшувати в межах наявних коштів видатки на утримання житлово-комунального господарства, установ та закладів освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, науки і культури, фізичної культури і спорту, охорону довкілля та інші цілі;—

визначити в установленому порядку додаткові, вишукані протягом року, кошти, необхідні для додаткових пільг та допомоги громадянам, які потребують соціального захисту;—

утворювати у складі свого бюджету в межах обсягу його доходів резервні та цільові фонди, якщо їх створення передбачено законами України;—

встановлювати розміри дотацій, субвенцій бюджетам нижчого територіального рівня та їх цільове використання;—

об'єднувати на договірних засадах кошти своїх бюджетів з коштами інших бюджетів, а також підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян для фінансування будівництва, ремонту й утримання об'єктів виробничого та невиробничого призначення.