«Я З ЗЕМЛЕЮ ЗРІССЯ - НЕ ВИРНУ..." (ВЗАЄМИНИ ІВАНА ОПЄНКА ТА МИХАЙЛА ДРАЙ-ХМАРИ) - на місце, педа'о'ові й поетові Драй-Хмарі - коротке (бо залишився в радянській Украї...

Стаття - «Я З ЗЕМЛЕЮ ЗРІССЯ - НЕ ВИРНУ..." (ВЗАЄМИНИ ІВАНА ОПЄНКА ТА МИХАЙЛА ДРАЙ-ХМАРИ)

на місце, педа'о'ові й поетові Драй-Хмарі - коротке (бо залишився в радянській Україні й попав під сталінську м'ясорубку) життя загальним виміром у півстоліття. Обоє бідували; І.Огієнко 1921 року зізнавався: "... на руках маю хору жінку і троє дрібних дітей, тому коштів хватає лише на те, аби не померти буквально з голоду" [2, с.27], а М.Драй-Хмара на початку 30- х років, під час голодомору, "скаржився друзям, що не може заробити навіть на картоплю й молоко для сім'ї" [3, с.96], бо перед цим був звільнений з усіх посад, а в лютому 1933 р. й заарештований. Обоє продовжували займатися викладацькою діяльністю у вищій школі. Приблизно в один і той же період 1923 - 1929 рр. І.Огієнко працює (під постійним дамокловим мечем звільнень через свою проукраїнську позицію) у Львівській учительській семінарії, у Варшавському університеті, викладаючи мовознавчі дисципліни, а М.Драй-Хмара очолює кафедру українознавства в Київському медичному інституті та водночас анало 'ічну кафедру в сільськогосподарському інституті й кафедру загального мовознавства в Польському педа'о 'ічному інституті, є професором слов'янського відділу в Українському інституті лін 'вістичної освіти, членом історико-літературного товариства при Всеукраїнській академії наук, позаштатним науковим співробітником в академічному Науково-дослідному інституті мовознавства, спільно з А.Кримським редагує збірник Комісії для дослідження історії української наукової мови (він свідомо брав на себе титанічні обов'язки, бо передбачав, що період "українізації" в радянській Україні має закінчитися, тож треба зробити якомога більше). 1926 року виходить у світ моно рафія М.Драй-Хмари "Леся Українка, життя й творчість" (і коли у праці "Історія української літературної мови" 1949 р. І.Огієнко характеризуватиме мовно-стилістичні особливості творчості Лесі, він, мабуть, вдячно згадає про дослідження свого київсько-кам'янецького колеи). За оцінкою М.Наєнка, моно'рафія М.Драй-Хмари "була не тільки найвагомішим на той час науковим словом про поетесу, а й мбла свою яскраво виражену естетичну й компаративістську специфіку" [10, с. 176].

І М.Драй-Хмара, і І.Огієнко після розлучення в Кам'янці-Подільському продовжували поетичну творчість. Вважається, що в І.Огієнку переважав науковець і богослов над поетом, а в М.Драй-Хмарі - поет над науковцем. А між тим фантасмагорична радянська дійсність призвела до того, що Драй-Хмарі майже не довелося по- справжньому розкритися як поетові: він зміг видати лише одну збірку віршів "Проростень" та збірку своїх українських перекладів поезій білоруського поета М.Богдановича "Вінок" (обидві - 1926 р.). Далі почалося типове для сталінської "інтернаціоналістичної демократії": ВКП(б) почала демонструвати, що тільки вона знає, як треба творити поезію, розуміє, чи потрібні пролетарським масам сонет або ямб... Оскільки на той час М.Драй-Хмара став одним із представників неокласицизму в українській поезії, товаришем вузької когорти неокласиків - М.Рильського, М.Зерова, П.Филиповича та Ю.Клена (Бур'арда), а над цими поетами вже нависали хмари "ворогів народу", то допильнувачі стерильності радянської літератури зраділи, коли 1928 року в збірнику "Літературний ярмарок" М.Драй-Хмара опублікував сонет "Лебеді", до того ж із преамбулою "Присвячую своїм товаришам", де метафорично схарактеризував неокласиків у задушливій атмосфері як і впокорених зовнішньо ("давно приборкані, і влітку, й восени то плюскоталися, то плавали вони"), і не приборканих духовно птахів:

гроно п'ятірне нездоланих співців,

крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів, що розбиває лід одчаю і зневіри. Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття веде вас у світи ясне сузір'я Ліри, де пінить океан кипучого життя.

Дарма пізніше поет, аби відвести від друзів і себе удар, намагався доводити, що сонет - це просто ремінісценція, навіяна сонетом француза С. Маллярме; його переслідувачі побачили в рядку "крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів" вказівку на збірку поезій М.Рильського "Крізь бурю й сніг", та й "гроно п'ятірне" кількісно характеризувало рупу неокласиків, чого в Маллярме не було [5, c.507-512; 7, с. 119]. Після цього поетові було перекрито кисень, яким для письменника є можливість друкуватися, а надруковане було вилучене з обігу. Цькування неокласика містило набір звинувачень у відриві від народу, від землі, хоча насправді його вірші пронизані атрибутикою сільського життя: "бо рала промінні глибоко урізались в мою ріллю"; "Я з землею зрісся - не вирну, тільки чую під спів бджоли, як ремигають сумирно десь на стерні воли" [8] - але на рівні справжньої поезії, в якій мають місце, як відзначав у статті 1944 р. Ю.Шерех, і "ірраціонально-суб'єктивістичні моменти", і "символістичні основи поетового світосприйняття" [6, с.500]. М.Драй-Хмара у щоденнику записав: "Значить, у них завдання - стежить за неокласиками" [7, с. 126].

Це - щодо поетичної творчості М.Драй-Хмари та її тра'ічної долі. Що ж до І.Огієнка, то він, не полишаючи протягом усього життя віршування, мав більш щасливу можливість публікувати свої поетичні твори. Не варто порівнювати цей доробок двох українських будівничих духу. Але одне порівняння буде доречним. Збереглася поезія М.Драй-Хмари періоду його покарання (1936 р.):

знов обугленими сірниками на сірих мурах сірі дні значу,

і без кінця топчу тюремний камінь, і туги напиваюсь досхочу... Я на калиновім заплакав мості і знов побачив мури ці сумні. І клаптик неба, розп 'ятий на 'ратах, і недріманне око у "вовчку"... Ні, ні, на вороних уже не грати, я в кам 'янім, у кам 'янім мішку. [8, с.108].

Тут не вказано на винуватців цього

Сторінки: 1 2 3