Разом з цим не можемо не зауважити: автор «Бур'яну» майстерно втілив бажану для свого часу ідеологему єдності питомо селянського світовідчуття й комуністичної біографії. Чудово виписана закоріненість у землю Давида Мотузки разом з численними настроєвими замальовками на тлі осіннього села свідчать про те, що цей ідеологічний текст є так само художнім явищем. Властиво, і критика того часу не замовчувала «імпресіонізм» творчості Головка й писала не тільки про його вміння відтворювати селянський побут чи класову боротьбу, а й про «внутрішній» романтизм стилю письменника [27]. Прикметне й інше: якщо з видань «Бур'яну» 1929 і 1930 років було усунено сцени сексуального характеру, то з варіанту 1954 року викреслено не тільки їх та згадки про Троїцького чи Рикова, а й чудові фрагменти з описами природи, сільського світу, внутрішніх відчуттів головного героя.

У творах, написаних протягом 1920-х років, помітне бажання письменників експериментувати зі стилістикою, принаймні, збагачувати її формальні аспекти. Іноді навіть у пересічних за художнім рівнем творах, як-от в оповіданні «Селюки» О. Демчука, бачимо намагання урізноманітнити структуру твору за допомогою використання щоденникової й епістолярної оповідних форм, що, проте, не вирішило проблему його художньої якості. Показовішим й ефективнішим у цьому сенсі є «Червоний роман» (1923) Головка, що задумувався як алюзія на «Блакитний роман» Г. Михайличенка, одного з засновників української пролетарської літератури. Для поетики «Червоного роману» властиве використання «селянських» образів та комуністичних ідеологем, і загалом - пошук нового письма, політично витриманого й чуттєвого.

Про пріоритетні напрями плужанської діяльності дає уявлення «Резолюція 2 Всеукраїнського з'їзду

Плуга (3-6.04.1925), в якій окрему увагу було приділено літературній критиці, сількорівському рухові, жіночій секції «Плуга», літературі для дітей, секції письменників в Західній Україні. Крім цього, інтерес плужан зосереджувався довкола написання антирелігійних творів, фейлетонів, агітп'єс, байок, гумористичної літератури (у видавництві «Плужанин» існувала серія «Весела книжка»). Важливим штрихом в історії організації є участь її критиків у літературній дискусії 1925-1928 рр., спровокованій статтею плужанського автора Г. Яковенка. Як нагадує М. Шкандрій, головний опонент Хвильового С. Пилипенко «опублікував вісім статей 1925 р. і вісімнадцять - наступного» [31, с. 104]. Доволі актуальною була й проблема російського шовінізму, українізації, хоча це не заважало членам «Плуга» повсякчас звинувачувати інших митців в українському буржуазному націоналізмі.

Плужанський дискурс - це окрема і водночас органічна складова раннього українського соц- реалізму. Репрезентуючи селянську проблематику, плужани апелювали до різних явищ і текстів своєї сучасності та минулого, зокрема - долучаючись до творення зарубіжного літературного канону з «пролетарської точки зору», по-своєму віддзеркалюючи тогочасні українсько-російські літературні зв'язки. Так, однією з гучних історій кінця 1920-х став конфлікт між письменницею-плужанкою Д. Гуменною та російським письменником Ф. Гладковим. Слід сказати, що Ф. Гладкову не щастило з позитивною рецепцією в Україні2, а згадка Гуменною у її «Листах зі степової України» про його антиукраїнські вислови вилилася у гучний прецедент, який, за реплікою С. Пилипенка, породив цілу «літературу» [23, с. 503].

Основною у плужанській діяльності була інтенція до масовізації літературного процесу, до творення літератури для «широкого читача». У застосуванні масової роботи плужани так само претендували на першість. Лідер «Плуга» Пилипенко пояснював, що сутність масової роботи полягає у написанні творів для широких мас, у роботі «Плуга» з масами (літгуртками, молоддю і т. п.), у громадській роботі з метою впливу на масову аудиторію [23, с. 439-440]. Однією з найулюбленіших серед апологетів селянської течії стає учнівська маска: з одного боку, вони проголошують себе відданими учнями Леніна, з іншого, - учнями у сфері літературної творчості. Образ плужанського літератора сформувався таким чином, що він поєднав у собі наївно-скромний образ малоосвіченого письменника-початківця з агресивно-войовничою готовністю захищати ленінсько-радянську культуру.

Одним із напрямів бажаної масовізації стає намагання «Плуга» вигадати й запровадити найрізноманітніші мистецькі практики. На сторінках плужанських видань повсякчас присутня інформація про підтримку й створення в межах плужанської

2 Див. статті А.Лейтеса «Невдалий роман («Цемент» Гладкова)» [18] та П. Скубла «Книжка про комуну «Авангард» [26].

організаційної структури драмсексій, театральних гуртків, театральних студій, кіно-студій, муз- секторів, лунали заклики до українських письменників брати участь у літературних змаганнях, конкурсах, виступах, поїздках у комуни і т. п. Заснований 1925 року часопис «Плужанин» позиціонував себе як лабораторія колективної творчості.

Настанови на масовість реалізувалися у тиражуванні в численних творах одних і тих самих типів, героїв, ситуацій, у звертанні авторів до однієї популярної тематики, у написанні кількох варіантів твору на основі одного (приміром, повість «Бур'ян» Головка було спеціально адаптовано для сценічного виконання [21, с. 73], і крім того, її видали у переробленому для дітей варіанті).

Серед поширених практик, що мали б сприяти масовізації - колективне написання творів [див.: 28], а також різні форми колективної рецепції на кшталт літературних судів, анкетування, студійних вправ тощо. Обговорення творів селянськими колективами висвітлювалися в періодиці, додатково легітимізуючи плужанський літературний репертуар як народний. Так, спираючись на відгуки в хатах-читальнях, М. Биковець