У липні 1922 р. "біженці голоду" та переселенці- зворотники почали подавати прохання про повернення на попередні місця проживання [21]. Так, не встигнувши закінчитися, починається процес зворотньої міграції.

Наприклад, із 17 поселень Очаківського району, заснованих переважно вихідцями з Київської та Чернігівської губерній, 75 % повернулися назад [22].

Врожай 1922 р. лише на деякий час спинив процес зворотньої міграції. Наслідки голоду були настільки великі, що стримати цей процес було неможливо [23]. Несприятливі для сільського господарства умови 19231925 років, значний приплив мігрантів, нездатність держави задовольнити їх потреби та закріпити на місцях почали призводити до соціальної та міжетнічної напруги. Справа в тому, що на Миколаївщині, як це не парадоксально було на перший погляд, залишалася велика кількість безземельних селян - 1570 господарств (1926 р.), чисельністю 7500 осіб [24]. Безземельники утворилися за рахунок демобілізованих червоноармійців, зворотників з Сибіру, жителів міст, що переселилися в село, " голодобіженців", які поселилися після проведення землеустрою, тому землі для них не вистачило. Норма наділення землі на сім'ю (15 десятин) не виконувалася, іноді вона складала тільки половину від норми 7,5 десятини. Агрономічною наукою було встановлено мінімальну прожиткову норму для Миколаївщини - 7,5 десятин [25]. В таких умовах ведення господарства було неможливим. Ситуація ускладнювалася тим, що багато переселенців, які одержали свідоцтво на переселення, не з'явилися на місця, а тільки орендували землю місцевим селянам [26].

Керівництво Миколаївського окружного земельного відділу поставило перед центром питання про припинення переселення, в зв'язку з наростанням кризи, аграрного перенаселення. У 1926 р. починається опитування населення стосовно переїзду до Сибіру. Бажаючих не було. Та, незважаючи на це, уряд продовжує політику двосторонньої міграції. У 1925-1926 рр. планувалося переселити на землі Миколаївської губернії 4832 особи [27], було збільшено кредитування з 14000 руб. (1924-1925 рр.) до 340700 руб. у 1927 р. [28]. Тільки у 1927 р. переселення на південь України фактично було припинено в зв'язку з закінченням робіт по землевпорядкуванню.

На наш погляд, міграційні процеси на півдні України в 20-х роках мали свою особливість. Це був стрибкоподібний рух з частими напливами та спадами міграції населення, яка була спровокованою та вимушеною. Таблиця руху ділянок колфонду Миколаївської округи свідчить, з якими труднощами здійснювалося переселення в окрузі та як змінювався склад переселенців [29].

Стан переселення пояснювався не тільки природними умовами і недородами 1923-1925 років, а суперечливою двосторонньою демографічною політикою радянського уряду. З одного боку - спроби дозаселити губернії півдня України, з іншого - переселити населення в інші місцевості.

У 1928 р. 5-річний план переселення Миколаївського округу передбачав переселення за межі округу на Первомайщину 453 дворів українців і 375 дворів євреїв [30].

У 1928 p. на Далекий Схід та Урал виїхали мешканці 130 дворів, у 1929 p. на Далекий Схід, у Поволжя, Оренбурзький, Павлодарський, Троїцький, Самарський, Актюбінський, Омський, Кустанайський округи та на Урал - ще 142 українські сім'ї. Уряд використовував різні засоби впливу на населення: примусові - у вигляді постанов, розпоряджень; добpовільно-пpимусові або напівпpимусові - переселення з посиланням на обов'язок члена КПРС та ВЛКСМ; добровільні - широка роз' яснювальна робота, апеляція до почуттів радянського патріотизму та наголос на соціалістичному інтернаціоналізмі.

Цим пояснюється незначне збільшення населення Миколаївщини, незважаючи на масовий переселенський p^. Для порівняння наведемо таблицю перепису 1920,1923 pp., а також даних статбюpо Миколаєва за 1924-1927 pp. [31].

Як бачимо, населення Миколаївської округи за 19291927 рр. зросло всього на 57326 чол. За попередніми підрахунками автора, у 1920-1925 рр. до Миколаївської губернії прибуло понад 65 тис. мігрантів. Слід взяти до уваги також природний приріст населення та наслідки голоду 1921-1923 рр.

На зменшенні чисельності населення краю позначилося політичне життя України того часу. На території Миколаївщини політичні процеси почалися у 1920 р. Вони продовжувалися й у 1921-1925 рр. Особливо жахливих розмірів знищення населення набуло з початком політичних процесів проти інтелігенції у 1928-1930 рр., процесом "ліквідації куркульства як класу" у 1929-1932 рр. Тільки на Миколаївщині репресовано кілька тисяч селян. "Розкуркулення" на Півдні України набуло особливого масштабу. Страхітливі наслідки голодомору 1932-1933 рр., терор проти власного народу 1937-1938 рр. ("німецька", "латиська" операції), боротьба з церковно- сектантськими контрреволюційними кадрами, з "ворогами народу" у всіх галузях [32]) також катастрофічно зменшили чисельність не тільки Миколаївщини, а й населення Півдня України в цілому. Звичайно, з об'єктивних причин поки що, на жаль, точно неможливо встановити втрати населення від голоду та репресій, проте зрозуміло одне: ці процеси дуже вплинули як на демографічну ситуацію, так і на етнічний склад населення.

У 1940 р. було прийнято додатковий план переселення з Миколаївської області. Було заплановано переселити в Алтайський край та Омську область 500 господарств з Баштанського, Новобузького, Пpивольнянського і Казанківського районів [33].

Таке, на наш погляд, підступне переселення, відтік представників українського етносу з Півдня України порушувало природний приріст укpаїнського населення у цьому регіоні, призводило до відриву людей від основного етнічного ядра, перешкоджало завершенню формування української етнонації.

Таким чином, аналіз міграційних процесів півдня