УДК 329.78 (477)

Киричук Т.М., Черкаський державний технологічний університет

Молодіжний рух в Україні у 1980-х pp. і його вплив на суспільно-політичні процеси в радянському суспільстві

У статті висвітлюється широке коло питань, пов'язаних із зародженням і розвитком- неформальних їяолодіжних рухів. Аналізуються чинники, що прискорили утворення опозиційних комсомолу жлодіжних організацій. Показано динаміку 'їх розвитку та зміну пріоритетів. Висвітлено роль, яку вони відігравали на вирішальному етапі боротьби за досягнення незалежності України.

In the article a wide range of questions is highlighted connected with the origin and development of informal youth movements. The factors which sped up the formation ofkomsomol oppositional groups and change of their targets are also discussed. The role which they played at a deciding stage of struggle for the independence of Ukraine is illuminated.Складний за своїм характером та глибокий за мірою трансформаційних зрушень процес розпаду Радянського Союзу надав можливість наглядно прослідкувати ломку світоглядних стереотипів, життєвих принципів та духовних орієнтирів багатомільйонного населення величезної країни. Особливої уваги потребує вивчення проблем молодого покоління, яке нині стало більшістю свідомого дорослого населення. Дослідження в цій галузі є не лише цікавими, але і надзвичайно цінними й актуальними на сьогоднішній день, тому що вони дають можливість більш глибокого розуміння різнопланових проблем сучасності.

Широка хвиля молодіжного неформального руху 1970-1980-х pp. не лише відчутно освіжила новими віяннями життя радянської молоді, але суттєво вплинула і на загальний хід суспільно- політичних процесів, що відбувались в цей час у Радянському Союзі і, зокрема, в Україні. Окрім того, ці процеси стимулювали якісні зміни у вивченні молодіжної проблематики. Під новим кутом зору почали досліджуватись тенденції зростання в молодіжному середовищі опозиційної ініціативи, з'явились праці, присвячені вивченню неформального руху [1]. Серед них за своєю новизною та неординарністю виділяється оригінальна праця В.Левічевої [2], в якій подано ґрунтовний аналіз, узагальнюючу класифікацію та всеохоплюючу характеристику неформальних об'єднань. У поле зору дослідників потрапили не лише факти занепаду комсомолу [3], швидкий прихід на зміну йому новоявленого неформалі- тету [4], але і закономірності його появи і наслідки, до яких призводила зростаюча молодіжна ініціатива [5].

Серед досліджень, що з'явились після розпаду Радянського Союзу, розроблених в галузі формування та становлення сучасного організованого молодіжного руху, слід, насамперед, назвати роботи В.Головенька, О.Корнієвського [6], в яких було глибоко проаналізовано емпіричний матеріал, що стосується розвитку українського молодіжного руху протягом XX ст., і в сучасний період зокрема. Крізь призму динамічних політичних трансформацій досліджують молодіжне середовище в своїх роботах В.Бебик, М.Головатий, В.Ребкало [7]. Над проблемами самовизначення та соціальної адаптації молодого покоління плідно працюють спеціалісти Центру дослідження проблем громадянського суспільства В.Кулік, Т.Голобуцька, О.Голо- буцький [8]. В роботі аналізується категорія молоді, етапи її життєвого самовизначення і пов'язані з нею поняття - життєві цілі, плани, перспективи, самореалізація особистості та ін.

Разом з тим слід наголосити, що ця багатогранна проблема криє в собі ще багато нерозкри- тих аспектів. У даній роботі автор звертає увагу на питання зростання внутрішньої опозиції в комсомолі, вплив на формування сучасного молодіжного руху Української Гельсінської групи та Товариства Лева, а також зворотний вплив молодіжних неформальних течій на суспільно- політичну ситуацію в країні.

Початкові форми молодіжної самодіяльності у вигляді територіальних угрупувань, різнопланових об'єднань, заснованих на спільності музичних вподобань, формування фанатів спортивного напрямку тощо вже на початку 1980-х років поступово почали втрачати свою привабливість і вплив на молодіжне середовище. На арені суспільного життя все активніше заявляли про себе молодіжні об'єднання, які і за структурою, і за характером своєї діяльності претендували на роль громадсько-політичних організацій, що мали бути альтернативними до партійних.

Вже в середині 70-х - на початку 80-х pp. XX ст. на теренах Радянського Союзу з'явився новий, по суті, альтернативний комсомолу рух, пов'язаний з організацією освіти та дозвілля молоді. Цей рух можна віднести до неформальної молодіжної ініціативи, але унікальність і особливість його полягала в тому, що засновниками його були передові педагоги і психологи.

Ще в 1957 р. група молодих прогресивних дослідників Ленінградського педагогічного інституту ім. О.Герцена розробила комплексну методику, направлену на процес всебічного гармонійного розвитку особистості як у фізичному, так і в духовному плані [9].

В Україні цей рух теж знайшов своїх прихильників. Його організаційними осередками стали, насамперед, великі міста: Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ. Без офіційного розголосу здійснювались пошуки нових підходів до виховання підростаючого покоління, які б відповідали новим реаліям життя і стимулювали його до подальших змін. Завдяки досить широкому загалу прогресивних педагогів вони нерідко впроваджувались у життя [10].

Поряд із суто опозиційними молодіжними формуваннями другої половини 1980-х pp. почали виникати й молодіжні групи ліворадикального спрямування: Група нового дня, клуб "Антарес", "Молодь за комунізм" та деякі інші. Ці молодіжні об'єднання не відходили і не відмежовувались від загальної комуністичної ідеї. Навпаки, основною їх метою було досягти відповідності існуючої офіційної молодіжної організації ВЖСМ основним постулатам комунізму [11].

Поряд з такими осередками молодіжного єднання все більшого поширення почали набувати молодіжні об'єднання, які проявляли свою активність на суспільно-політичній ниві. Серед студентів суспільно-гуманітарних факультетів почали знову відроджуватись і популяризуватись ідеї дисидентів, пік діяльності яких припадав на середину 1970-х pp. Щоправда, розмах