цього руху, порівняно з іншими, був значно меншим. По-перше, належність до прихильників репресованої Української Гельсінської групи була небезпечна в силу того, що сама ця група вважалась політично злочинною і забороненою державними наглядовими органами. По-друге, не було ні матеріальної, ні інформаційної можливості поширювати ідеї дисидентів серед молоді. Тим паче, "самвидав" все-таки знаходив своїх читачів і прихильників у молодіжному середовищі.
У другій половині 1987 р. дисиденти старшого покоління почали активно популяризувати у суспільстві свої політичні ідеї. Після "Відкритого листа Генеральному секретареві ЦК КПРС М.Горбачову" і офіційної заяви про початок боротьби за звільнення політичних в'язнів її ініціатори піддавались гострій критиці на сторінках офіційних видань, в радіотелевізійних програмах тощо. Однак, незважаючи на протидію влади, члени розпущеної і забороненої Української Гельсінської групи заявили про відродження своєї організації, яка розгорнула активну співпрацю з іншими опозиційними осередками, зокрема з Товариством Лева. Завдяки цьому Українська Гельсінська група отримала активну підтримку національно свідомої молоді. Під впливом УГС у Львові в 1988 р. було створено громадський комітет по організації, підтримці і проведенню різних за своїм спрямуванням мітингів. Незабаром у столиці було проведено всеукраїнську екологічну демонстрацію, а у Львові організовано масштабний політичний мітинг, учасники якого вперше підняли національний жовто-блакитний прапор [12].
Під впливом відродження ідеї національного самоствердження надзвичайно популярними стали молодіжні політклуби. У 1987 р. в республіці їх було 1119, а у вересні 1988 року - вже біля 3 тисяч. Вони об'єднували 72 тисячі юнаків і дівчат, що цікавились політичними проблемами сьогодення [13].
Таке пожвавлення було обумовлено процесом реформування та демократизації в СРСР, який розпочався з обранням на посаду Генерального секретаря ЦК КПРС М.Горбачова. Слід зазначити, що в перші роки перебудови значних змін в соціально-політичному житті України майже не відчувалось. Порівняно з іншими республіками Радянського Союзу, відносно високий і стабільний матеріальний добробут в Україні породжував певну пасивність населення в ставленні до активної суспільно-політичної діяльності. До цього слід додати, що вищий ешелон партійно-радянського керівництва України на чолі з В.Щербицьким відрізнявся в СРСР своєю особливою консервативністю [14].
Лише після Чорнобильської катастрофи ситуація почала швидко змінюватись. В українському суспільстві відбувається кардинальний сплеск громадської активності, в першу чергу екологічного спрямування. За участю і підтримкою молоді в Україні розгорнуло активну діяльність представництво всесвітньої екологічної організації Грінпіс, яка швидко завоювала загальне визнання своїм активним опором бездіяльності і халатності чиновництва.
Поширенню нових тенденцій серед молоді почала сприяти газета "Комсомольська правда".
Вона швидко стала надзвичайно популярною серед населення. Прогресивно налаштованим членам редколегії вдалось уже в 1986 р. досить швидко об'єднати небайдужих до суспільних змін молодих людей. Так був створений Клуб соціальних ініціатив, який незабаром почав виступати як політизоване об'єднання, згуртувавши навколо себе як авторитетних інтелектуалів, так і схильних до змін політичних діячів [15].
Особливо популярними в практиці обговорення назрілих питань щодо шляхів та темпів подальших суспільно-політичних і соціально- економічних перетворень стали "круглі столи", більшу частину учасників яких представляла прогресивна молодь. Напередодні XX з'їзду ВЖСМ у 1987 р. мережа дискусійних клубів почала швидко розростатися і збільшувати кількість своїх учасників, які обговорювали процес підготовки до нового з'їзду, загальний стан справ у ВЖСМ, діяльність окремих відповідальних функціонерів, перспективи подальшого існування комсомолу. На сторінках часописів усе частіше з'являлись матеріали "круглих столів", учасники яких на високому професійному рівні аргументували помилковість подальшого стримування молодіжних ініціатив [16]. Таким чином, розпочався процес відкритого і активного протесту проти монополії комсомолу і піонерської організації в праві організації молодіжного руху.
Натомість у діяльності комсомольської організації все більше давали себе взнаки стагнація, політична байдужість, організаційна одноманітність. Незважаючи на очевидну зміну політичних настроїв і назріваючих суспільних перемін, керівництво українського комсомолу не відважилось на перегляд своїх поглядів на молодіжну політику. Проте реальні прояви громадянської активності стверджували протилежне. В тому ж році в Україні активно працювало біля 1120 громадсько-політичних клубів, основною формою роботи яких була організація "круглих столів" і дискусійних вечорів.
Щоправда, у відповідь на це почали з'являтись клуби ортодоксально лівої політичної орієнтації, які відстоювали доцільність подальшого існування комсомолу. Слід віддати належне, що вони не ідеалізували існуючий режим, а намагались відверто розкривати причини занепаду радянського суспільства. В Україні цю групу молодіжного руху представляли такі клуби, як "Данко", "Квітень", "Комуна", "Перебудова", "Червона гвоздика", "Шанс" та українська філія Всесоюзного суспільно-політичного клубу [17]. Вони не виступали з критикою на адресу ВЖСМ як організації в цілому і продовжували підтримувати основні догмати соціалістичної ідеології.
Така полеміка між дискусійними клубами, організованими неформальними об'єднаннями і клубами-репрезентантами лівого крила комсомолу, підвищувала загальний рівень політичної культури населення, а особливо молоді. Як результат, престижним стає не членство в лавах ВЖСМ, а позиція опозиціонера - людини, яка може відкрито і впевнено відстоювати свої думки. На цьому ж етапі розвитку молодіжного руху починають масово відкриватись при навчальних закладах гуртки, які залучали школярів і студентів до культурно-просвітницької, етногра- фічно-історичної, екологічної та прикладно- мистецької діяльності.
У Львові в 1986 р. виникла ідея проведення широкої молодіжної акції, присвяченої відтворенню культурного спадку міста. Вже за перший місяць робіт за участю вчених, архітекторів, молодих робітників, науковців, студентів і службовців було відновлено 80 історичних об'єктів, а на Личаківському кладовищі біля 300 надгробків. Восени