М.С.Недосєкін. Найбільш активно діяли члени групи Г.П.Чулков, В.Ю.Чернявський, О.Т.Ку- черенко, В.П.Скляров, М.В.Федоренко, В.І.Ли- сюк. Партизани провели ряд бойових операцій. В 1943 р. вони розгромили німецькі бази та склади в Іловайську, знищивши 20 солдатів та офіцерів ворога, підірвали п'ять ешелонів з живою силою та військовою технікою, склад боєприпасів та літак на польовому аеродромі, в районі хутора Бондарного. Підпільно-дивер- сійними групами партизанського загону "За Батьківщину" було підірвано 4 залізничні мости, З склади військового майна, виведено з ладу або пошкоджено 50 паровозів, 30 вагонів. Був встановлений зв'язок з командуванням Червоної Армії через зв'язківця І.Шасічникова, який переходив лінію фронту з цінними розвідувальними даними, а назад перетинав лінію фронту на літаку і десантувався. Навесні 1943 р. група партизан повідомила по радіозв'язку, що на станції Харцизьк знаходиться багато військових ешелонів з технікою та живою силою, які мали вирушити у район Курська. Наступної ночі станція була піддана нищівному бомбовому удару [15].
В місті Кадіївці Ворошиловградської області діяв партизанський загін на чолі з Г.П.Коно- ненком [16]. На квартирі вчительки Т.ДСинець- кої був явочний пункт партизан, у домашньої господарки зберігалися зброя та боєприпаси.
Партизани і підпільники з її участю в ніч на 20 грудня 1942 р. спалили німецьку продуктову базу, пошкодили силовий трансформатор, завалили виробку на шахті "Товстій № 1", висадили в повітря гараж, вивели з ладу водокачку "Вільха", знищили понад 30 гітлерівських солдатів, офіцерів і поліцаїв, 6 автомашин, кілька мотоциклів. 7 листопада 1942 р. бійці підпільного загону в селищі Ірміне вивісили чотири червоні прапори. Вони постійно поширювали листівки, відозви, в яких заклинали населення до саботажу і непокори [17].
Як приклад довготривалої успішної боротьби з окупантами в міських умовах можна взяти бойову діяльність групи А.А.Вербоноля. Вона була створена відразу після захоплення міста Ста- ліно німецькими військами і налічувала спочатку лише 5 чоловік. Але згодом вона поповнилась місцевими патріотами, а також за рахунок визволених з таборів військовополонених і зросла до 28 чоловік. Група діяла в Сталіно, налагодила зв'язок з підпільно-патріотичними групами Макіївки, Слов'янська та інших населених пунктів області. До центрально-міської групи входили і підпільники, які працювали і мешкали в Сталіно.
Бійцями групи Т.Оленчуком, О.Халошиним, О.Борисовим під керівництвом А.Вербоноля викрадено з німецьких складів, установ, гуртожитків 2 легких кулемети, 5 автоматів, 52 гвинтівки та карабіни, 36 пістолетів, 23 гранати та ін. На квартирах А.Вербоноля, В.Крашина були встановлені замасковані радіоприймачі, через які приймалися зведення Радінформбюро, а потім цей матеріал передавався для друку на машинці та ротаторі. Членами групи Г.Ледньовою, Г.Гринько, С.Корольковою, М.Семеновою,
В.Грицаєнком шляхом організації втеч та підкупу охорони були визволені 174 військовополонених, серед яких 150 осіб офіцерського складу Червоної Армії. А.Вербонолем, І.Чистяковою через М.Лебідько, паспортистку в Лариному та В.Подшивалова, помічника начальника поліції у Калинівці, було здобуто понад 200 паспортів і близько 500 тимчасових посвідчень та перепусток, якими потім забезпечувалися члени загону та визволені військовополонені. Члени групи Т.Теллі та К.Нарожна працювали на хлібозаводі № 1 і частину хліба, який призначався для постачання німецької армії, передавали для допомоги військовополоненим.
Окремими членами групи було проведено ряд диверсійних актів. У травні 1942 р. інженер В.Грицаєнко, який працював в ремонтно- механічних майстернях заводу, вивів з ладу потужний електромотор, внаслідок чого на 1,5 місяця майстерні були зупинені саме в той час, коли надійшло термінове завдання від німецького командування на виготовлення великої кількості замків до зенітних гармат і запасних частин до мотоциклів. У червні цього ж року підпільники М.Рижиков, ІПокусай підірвали та спалили склад з військовим майном на 10-й лінії. 17 грудня 1942 р. члени групи Г.Гринько, Л.Гринько, Н.Чернова підпалили гараж на 9-й лінії, де знищено 8 вантажних автомашин, 2 мотоцикли, авторемонтна майстерня, велика кількість пального. В січні 1943 р. знову було спалено гараж в селищі Стандарт. Згоріло кілька автомашин, склади запчастин та обмундирування. В лютому партизанами Т.Оленчуком, І.Яковлєвим вбито німецького коменданта селища Смолянка і двох його помічників, які особливо жорстоко ставились до місцевого населення. Того ж місяця, під час загального німецького відступу з району Сталінграда, підпільники Г.Гринько, І.Гринько, І.Покусай, П.Чернова вивели з ладу лінію телефонно-телеграфного зв'язку, яка з'єднувала Сталіно з Макіївкою, Червоноармійсь- ком, Маріуполем.
В квітні 1943 р. група партизан-підпільників під керівництвом Т.Оленчука викрала німецьку штабну автомашину і знищила її. На шахті 1/- 2"Смолянка" група О.Корольова провела в червні цього ж року завали, чим вивела шахту з ладу на 5 діб [18].
Таким чином, партизанські загони, які діяли в окупованих містах Донбасу, незважаючи на складні умови, зуміли не тільки провести велику організаційну роботу, але й, використовуючи різноманітні форми і методи боротьби, наносили нищівні удари ворогу. Проведене дослідження дозволяє зробити декілька загальних висновків.
По-перше, аналіз діяльності міських партизанських загонів показав їх вагомий внесок у розвиток всенародної боротьби проти окупантів.
По-друге, в залежності від реальних обставин кожного міста, селища використовувались різноманітні форми боротьби: розвідка, диверсії, збройні напади, саботаж, агітаційно-пропаган- дистська робота, а під час наступальних операцій Червоної Армії - й активна бойова допомога регулярним частинам.
Література
Строкач ТА. Наш позивний - Свобода. - К Політ- видав, 1964, Дубина КК Радянська Україна у Великій Вітчизняній війні - К Політвидав, 1967. - С. 14-26,