мову в освіту він виявив у виступах на зборах "Просвіти", у статтях, опублікованих в періодичній пресі, зокрема в часопису "Рідний край ", в окремих брошурах, виданих коштами "Просвіти". Так, на установчих зборах "Просвіти" у 1907 р. (16 лютого) був затверджений статут. Перші два параграфи цього статуту найкраще пояснюють мету діяльності товариства: "§ 1. Товариство має на меті допомогти роз- воєві української культури і першим чином просвіті українського народу його рідною мовою, працюючи у Миколаєві. § 2. А для цього товариство має: видавати книжки, журнали, часописи і т.ін. українською мовою, заводити свої книгозбірні, музеї, читальні, книгарні і т.ін., впоряджати публічні лекції, загальнопросвітні курси, спектаклі, літературно-музичні вечори, концерти і т.ін., заводити стипендії, школи, бюро праці, просвітні та благодійні заклади" [14].
Під час урочистого відкриття миколаївської "Просвіти" її фундатор ще виголосив блискучу промову на захист права українського народу розвивати свою національну культуру рідною мовою, сміливо згадавши Шевченка як борця за народну справу, зразок для наслідування і нещадно затаврував пригноблювачів геніального поета. Ось яскравий уривок з цієї промови, сповненої високої громадянської мужності:
"Усі народи більш-менш мали спроможність здобувати собі освіту на своїй рідній мові, клопотались за розвиток своєї національної культури. Над нами ж, українцями, важким гнітом протягом більш століття лежала заборона рідного слова. За те, що ми представляємо з себе самостійний народ, що ми маємо свою історію, що ми переживали свої окремі важкі історичні часи, ми не мали права не те, щоб прилюдно балакати та навіть мислити, а як траплялись такі люди, яким не сила була ховати в собі національні почуття, і вони виривались в них на поверх правдивим словом, то їх, як наприклад Шевченка й інших, скоро приборкували, і усе знову замовкало на довгий час" [15].
Царські власті з підозрою ставилися до діяльності товариства, його рятував лише авторитет Аркаса, якого високо поважали в Миколаєві. Обивателі міста були неактивні, не виявляючи особливих симпатій до товариства - далися взнаки століття русифікації, нищення національної самосвідомості. Як пише Аркас в одному з листів, у Миколаєві "багато галушкових патріотів та мало щирих українців" [16]. Однак діяльність "Просвіти" була плідною, що ми бачимо завдяки листам до Миколи Миколайовича мешканців Кременчука, Крюкова та інших міст. За підписами десяти робітників крюківських майстерень його просили розповісти про миколаївську "Просвіту". Робітники писали, що "щиро люблять Україну і хочуть жити на український лад, щоб була і література, і мова українська... все своє, а не чуже..." [17].
Вражає й лист вчителя міста Вознесенська Григорія Філоненка до Аркаса з мольбою допомогти розвитку рідної мови, школи:
"Вельмишановний пане!
Події трьох останніх років сколихнули і наше болото. Бажання познайомитися з культурою нашої рідної землі штовхає мене, що втратив своє національне "Я", який гребував раніше милої, співучої мови, шукати таких світлих особистостей, котрі могли б мене спрямувати на шлях істини... Але у нас, у проклятому богом і забутому людьми Вознесенську, на великий жаль, таких людей немає.
Вельмишановний пане! Ви тільки зрозумійте моє становище: у школі мене висміювали за кожне малоросійське слово, вдома намагалися говорити якомога по-"панському"... Яка зла іронія долі: бути малоросом, але не вміти літературною нашою мовою висловлюватися. Якщо де почуєш нашу рідну пісню, про яку ще Гоголь сказав, "що в ній чується саме життя", серце так заб'ється, так защімить, відчуваєш щось живе, бадьоре, разом з тим смуток якийсь. Допоможіть! Це не я кричу, а моя знівечена за батьків- щину-мати душа!.." [18].
У своєму листі-привітанні одеська "Просвіта" приєдналася до думки миколаївців "про поєднання зусиль... для просвіти рідного краю" [19]. Аз Кам'янця-Подільського члени "Просвіти" писали Аркасу: "З думкою Миколаївського товариства про потребу об'єднання діяльності всіх "Просвіт^' Подільська "Просвіта" цілком згоджується, бо мета всіх наших просвітніх товариств одна і діло одне" [20].
У листі до київської "Просвіти" підтримується міркування миколаївців та його голови про організацію вивчення в школах української мови, висловлюється побажання, щоб для підготовки шкільних підручників установити тісні зв'язки з українськими науковими і педагогічно- просвітницькими закладами [21].
Сам Аркас так оцінює діяльність "Просвіти" у своїй промові на роковинах організації 22 лютого 1908 року: "Чутка за нашу "Просвіту пішла і на село, і звідтіль з-понад Бугу і Інгулу за кілька верств приїздять селяни подивиться і послухати, що в нас тут робиться, усі вони вертаються додому, по своїх хатах зачаровані і задоволені тим враженням, що ми робимо на них, любов і поважання рідної мови, рідного краю поверне людей до поважання рідної сім'ї; сім'я, як самі знаєте, є головна основа добробуту і масивного громадянського життя. Як бачите, наші вечори роблять свою роботу і потрохи збуджують за довгі роки переснажений з національного боку народ наш" [22].
Треба сказати, що погляди Аркаса не розходилися з практичною діяльністю. Так, відомо, що на свої кошти він побудував школу у Хрис- тофорівці, батьківському маєтку, і подарував її земству. Часопис "Рідний край", що видавався в Полтаві, розповідає про українську сільську школу, яку Аркас утримував на власні кошти. Навчання в школі проводилось, як і в усіх школах України, російською мовою. Але він поставив умову, щоб у його школі навчання проводилося