Але найбільшої значущості набула чотирирічна школа, заснована Аркасом в селі Богданів- ка, яку він утримував на власні кошти. Трохи щодо історії виникнення школи - з листа М.М. Аркаса до свого київського приятеля Василя Пилиповича Степаненка:

"Думка в мене - замість бувшої у нашому селі власної моєї школи грамотності, котра вже з I860 p., і заведена ще моїми батьками, завести українську селянську школу, та не можна дізнатись, у кого і який дозвіл треба заправити, і де, і які є в нас підручники для такої школи, - оце послав запити у різні кути, то й досі не маю одповіді, а бажалося б, щоб школа була легальна, і ніхто б не присікувався б до неї, до вчителя і дітей. Чи немає у Вас кого, щоб міг дати таку пораду мені у цій справі?" [24].

Згодом школа була відкрита. Ось як згадує ту незабутню мить вчитель Грачов: "Настав день, як зібрались діти, батьки, діди і декілька жінок. Прийшов піп, помолились Богу і почалося навчання. Ви бачили коли-небудь, як малій дитині куплять гарного гостинця або червону шапочку, як вона радіє? А Микола Миколайович вдесятеро більш був радий. Він бігав, турбувався, сміявся, цілував замурз аних кавунами (діло було восени) школярів і знову бігав; покладав надії, що ця школа буде матір'ю української школи. І дійсно, навчання пішло дуже гарно. Дітей було більше, ніж можна було прийняти. Цьому допомагало й те, що Микола Миколайович ні разу не обійшовся, щоби не приголубити якогось з учнів та не прислати гостинців із міста, а по великих святах, як Різдво, Великдень та Клечальна Неділя, улаштовувались дитячі свята, в яких брали участь мало не всі школярі. Одного разу, після того, як маленька учениця прочитала твір Глібо- ва "Горлиця та горобець", Микола Миколайович вхопив дівчину на руки, цілував її, показував людям і знову цілував. Цілував без кінця, а сльози радощів та щастя так і лились з його очей. Треба самому мати велику радість, щоб зрозуміти хоч трохи радість Миколи Миколайовича. Але недовго йому, бідолашному, довелось мати такі радощі та щастя..." [25].

Треба зауважити, що, не кажучи нікому про свої плани, без будь-якого дозволу "великого начальства", Аркас організував у своїй школі викладання виключно українською мовою. Цікаво відзначити, що, посилаючись на брак підручників із Закону Божого українською мовою, М. Аркас зовсім відмовився від викладання цієї "дисципліни". Саме ця обставина і спричинилася до того, що "крамольні вчинки" Аркаса стали відомі "начальству" [26].

Але всі залякування Миколи Миколайовича були ніщо поряд з отриманими результатами. До редакції газети "Рада" Аркас повідомляв: "Радісно робиться бачити на власні очі, як росте самосвідомість, як прокидається велетень-народ, як він серцем чує і бачить, де правда, де щирість, як він радісно стріча той перший промінь світу, що проривав ту страшну темряву, яка так міцно і так без жалю довго обгортала його; радісно бачить, як до рідної неньки-України вертаються силоміць одірвані, покалічені діти..." [27].

Та недовго Микола Миколайович задобрював "високе начальство", висилаючи їм закон- вертовані листи з певною кількістю грошей, у 1908 році люба дитина Аркаса - українська школа - була закрита. Дуже турбувався Микола Миколайович, навіть плакав, а щоб не зникло те насіння, яке було вже кинуто в дитячу душу, він звелів роздати всі книжки дітям і дорослим.

Як бачимо, доля шкіл була нещасливою, та сам факт їх появи має надзвичайно велике зна- чення. У листі М.Кропивницького до Аркаса засвідчено бажання Марка Лукича наслідувати патріотичні дії на користь України: "скортіло й мені заснувати невеличку школу... Це діло буде коштовної ваги" [28].

Свою діяльність в галузі національної освіти Аркас не обмежує тільки громадськими організаціями, а намагається співпрацювати і з державними установами. З цього приводу у 1908 р. від миколаївської "Просвіти" було надіслано прохання члену Державної думи проф. І.В.Лу- чицькому домагатися націоналізації школи, а саме: щоб "по всіх українських початкових школах, від Холмщини аж до Таврії, від Поділля до Кубанщини, викладовою мовою була рідна українська". А для підготовки вчителів потрібно було в учительських і духовних семінаріях, гімназіях та університетах заснувати обов'язкові курси українознавства, а проповіді в церквах читати українською мовою. Все це потрібно зробити якомога скоріше, щоб здобути "для свого народу освіту на рідній мові. Ви допомагаєте йому стати поруч з усіма культурними народами, допомагаєте нам вийти на просторий шлях просвіти, скинути з себе ганебне становище, у якому ми зараз животіємо, розвіяти ту страшну темряву, якою умисно обгортали нас стільки років" [29].

Вимога створення української школи містилась також у листі Миколаївської "Просвіти" до Петербурзької української громади, щоб вона поставила це питання на з'їзді представників від учительської спілки, який відбувався на той час у столиці Російської імперії [30]. Подібний лист був направлений також до Празького всеслов'янського студентського з'їзду з привітанням і проханням підняти питання за те, щоб в українських університетах було заведено кафедри, а