УДК 393 (477) "375/1492"

Козлов М.М., Миколаївський державний університет

Структура поминальної обрядовості східних слов'ян- язичників раннього середньовіччя

У статті детально досліджуються обряди та вірування наших предків дохристиянської доби, пов 'язані з поминальним обрядовим комплексом

The article gives a detailed description of ceremonies and faiths of our ancestors in the pre-Christian period, connected with funeral rites.Актуальність проблеми реконструкції стародавніх обрядових язичницьких комплексів визначається цінністю її для осмислення як проблем середньовічної історії України, так і більш глибокого пізнання духовного світу тогочасної людини. Тема східнослов'янських поминальних звичаїв, обрядів та вірувань дохристиянської доби досі залишається малодослідженою і у спеціальних наукових працях комплексно не розглядалася. Разом з тим окремі її аспекти в різні часи привертали увагу вчених - представників різних гуманітарних дисциплін.

Однією з найбільш значних праць серед тих, що були присвячені даній темі є, наприклад, монографія українського філолога О.А.Потебні, у якій вчений розглянув і таку серйозну наукову проблему, як співвідношення деяких ранньосло- в'янських термінів та язичницького міфу про посмертне життя людини [1]. Проблема ранньо- слов'янської поминальної обрядовості була розглянута О.О.Котляревським. У дослідженні подається характеристика не лише поховальних звичаїв, а й таких аспектів ранньослов'янських посмертних уявлень як поминальна страва, тризна, місцезнаходження та структура "небесного світу" [2]. Твори Б.О.Рибакова збагатили історіографічну базу вивчення слов'янського язичництва. Його наукові теорії та концепції зберігають свою цінність до нашого часу. Зокрема, об'єктом уваги цього дослідника стали важливі аспекти язичницьких поминальних вірувань, які пов'язані з так званими залежними мерцями [3].

Слід особливо відзначити ряд публікацій О.ПМоці, у яких автор проаналізував східнослов'янську язичницьку і ранньохристиянську поминальну обрядовість, а також запропонував принципово нову, на відміну від загальноприйнятої, концепцію уявлень про так званих "небезпечних небіжчиків" [4]. Таким чином, можна зробити висновок: незважаючи на той факт, що дослідники різних напрямків гуманітарних наук торкалися даної проблеми у своїх працях, комплексне наукове дослідження теми, поставленої у даній праці, в наш час відсутнє. Тому автор даної статті ставить своєю метою дати реконструкцію ранньословЕнського язичницького поминального комплексу. У праці вперше визначено, що для східнослов'янської традиції було характерне дуалістичне ставлення до смерті, що знайшло своє висвітлення, зокрема, в поминальному ритуальному комплексі.

Основою язичницького східнослов'янського світогляду був культ пращурів, який залишив свій відбиток в обрядовому поминальному комплексі дохристиянської доби. Вшанування померлих пращурів - як берегинь, так і упирів - навіть ранньохристиянські літописці відносять до найбільш давньої та авторитетної складової частини слов'янського язичництва. Так, невідомий автор слов'янської вставки до "Слова Григорія Богослова про ідолів", джерелі XI ст., розповідає, що раніше, ніж Роду, рожаницям та Перуну, слов'яни поклонялися мерцям - упирям та берегиням [5].

Метою язичницького поминального культу полягала в тому, щоб змилостивити померлого за допомогою жертви та звернути його увагу на існуючі у громаді проблеми, попросити допомоги, ради у складному питанні і таке інше.

В цілому поминальний етап східнослов'янської поховальної обрядовості можна розділити на дві окремі групи обрядів. До першої групи входять ритуальні дії для вшанування пам'яті конкретної, нещодавно померлої людини. Звичайно, ці обряди мали місце у певні дні, пов'язані з датою смерті небіжчика. До другої групи звичаїв можна віднести ті з них, об'єктом яких були всі померлі пращури. Вони, звичайно, мали місце у східних слов'ян тоді, коли зростала їх залежність від природних стихій (дощу, сонця, родючості землі і т.ін.).

На жаль, в писемних джерелах міститься дуже мало даних відносно поминальних звичаїв східних слов'ян, пов'язаних зі смертю конкретної людини. До наших днів дійшли лише коротке повідомлення арабського автора X ст. Ібн- Дасти та відомості польського священика XVI ст. Яна Менція. За словами автора "Книги коштовних скарбів", східні слов'яни через рік після поховання небіжчика "беруть двадцять глечиків меду: несуть їх на горб, де збираються рідні покійника, їдять, п'ють та розходяться" [6].

Відносно пізнє, але надзвичайно цікаве джерело "Про язичницькі звичаї прусів, лівів та інших східних народів" Яна Менція вміщує в собі розповідь про церемонію посмертного вшанування померлих у західних українців XVI ст. За спостереженнями автора, поминки здійснювалися на третій, дев'ятий та сороковий день після поховання мерця. До них, звичайно, запрошували душу покійного, стоячи коло дверей. їли всі мовчки, при цьому не використовуючи ножі. Дві жінки служили обряду, деякі з учасників трапези кидали від кожного блюда частинку під стіл, де, за їх уявленнями, пасуться душі, туди ж лили і напої. Що випадково було кинуто на підлогу, того вже не піднімали, а залишали душам-сиротам, які не мали знайомих. Після закінчення трапези глава обряду вимітав житло віником та проводив душі на двір. Тоді, за словами польського священика, починалася "праздна розмова", присутні весело проводили залишок вечора - жінки перепивали чоловіків, чоловіки - жінок, взаємно обіймаючи один одного. Удова померлого, згідно з тим же джерелом, повинна була протягом місяця вранці та ввечері, при сході та заході сонця, ходиш на могилу та оплакувати померлого [7].

В "Повісті минулих літ" під 946 р. містяться цікаві дані про поминальні обряди на честь князя Ігоря, вбитого древлянами. Помста княгині Ольги, як випливає з літописної оповіді, проходила в три етапи, останній з яких має назву