Між тим деякі деталі легенди вказують на те, що до Києва прибули не посли древлянського племінного союзу, а приречені на смерть жертви, яких прислала соціальна верхівка сепаратистів на знак примирення. Адже древляни без жодного опору залізли у човен, рух якого на руках воїнів Ольги символізував швидку смерть гостей та принесення їх у жертву. Наївно було б припускати, що древляни "нічого не знали" про свою майбутню долю, як це доводить автор літопису. Навпаки, поведінка приречених на смерть людей, що "сиділи у льоху з великою гідністю..." [9], дуже нагадує поведінку дівчини -жертви з відомостей Ібн-Фадлана, яка, за словами арабського письменника, "веселилася та співала" перед смертю [10].

Можливо, що язичницькі жерці, присутність яких вгадується у епізоді з першим вбивством гостей-древлян, обіцяли нещасним жертвам після смерті місце у язичницькому раю, подібно тому, що був обіцяний дівчині з розповіді Ібн- Фадлана. На це вказує і той факт, що вони не чинили опору навіть тоді, коли їх загрібали живцем разом з човном у землю [11]. Якби вчинок Ольги був "підступним", на чому наполягає літописець, то древлян би довелося загонити у яму силоміць. До того ж викликає питання інший епізод цієї літописної оповіді. Після вбивства посланців княгиня наказала древлянам знов прислати людей на страту [12].

Кого саме відправила Ольга до Іскоростеня? За даними літопису, вона наказала вбити древ- лянських послів і, отже, відмовилася від запропонованого древлянами миру. Таким чином, делегація киян була заздалегідь приречена на невдачу. Між тим, жодних даних про загибель посланців Ольги в літописі не має. Передати ж свій наказ через древлянських послів Ольга не могла, бо невдовзі нібито наказала їх стратити. Допомагає зрозуміти поведінку Ольги "Летописец вкратце" патріарха Никифора, де сповіщається про те, що після страти "послів" княгиня наказала прислати до неї "кращих ваших людей" [13]. З цього випливає, що княгиня після страти передала свій наказ через тих самих послів, "кращих мужів", які перед тим до неї прибули. Отже, ніхто не вбивав древлянських послів, і вони щасливо повернулися до своєї землі, а ритуальній страті були піддані спеціальні жертви, можливо, раби, які посилалися древлянським союзом як плата за вбивство князя Ігоря. На користь цієї гіпотези свідчить і той факт, що древляни після подвійного вбивства "послів" пустили Ольгу до Іскоростеня зі всією дружиною.

Згідно з "Повістю минулих літ5' принесення перших жертв не задовольнило княгиню, та вона знов звернулася до древлян: "Пришлите мужи нарочисты" [14]. Древлянські ж бояри "лучьшиє мужи, иже дерьжаху Деревьску землю" зібралися на раду та знов вислали групу приречених на смерть людей до Києва. Нові жертви добре знали долю своїх попередників і ніяк не могли бути "обманутими" княгинею, як це намагається подати автор "Повісті". Як свідчить джерело, вони цілком добровільно зайшли до лазні, вимилися та прийняли жорстоку смерть у вогні [15].

На відміну від перших двох етапів помсти княгині, третій етап був названий "тризною" та здійснений у місті, де було вбито її чоловіка [16]. Крім хмільного бенкету, поминальний обряд включав також плач Ольги над останками чоловіка та насипання могильного пагорба над його тілом [17].

Великий інтерес становить тема вбивства третьої групи древлян, присутніх на поминальному бенкеті. За словами автора "Повісті", древляни після церемонії трапези були забиті воїнами Ольга [18]. Насамперед привертають увагу дві важливі деталі в описі тризни на честь князя Ігоря. По- перше, воїни княгині Ольги за її наказом пили на честь майбутніх жертв, ще живих людей, які сиділи коло них на поховальному бенкеті [19]. Це означало, що всі дії, які відбувалися під час тризни, були регламентовані і древляни були приречені, як і їх попередники, ще задовго до їх вбивства Це добре розуміла як київська дружина, так і самі древляни. По-друге, третя група жертв була не просто забита, подібно до їх попередників, а "иссеченн мечами", що передбачало наявність битви, збройної сутички. Цей бій добре відповідає самому характеру слов'янської язичницької тризни як "битви", "двобою".

Принесення людських жертв під час поминальних церемоній практикувалося і серед соціальної еліти західних слов'ян. До цього висновку дозволяють дійти відповідні сюжети "Великої Хроніки про Польщу, Русь та їх сусідів ХІ-ХІП ст.", де йдеться про здійснення одним з місцевих князів на ім'я Попіл поминальної тризни на честь свого померлого сина. Згідно з цим джерелом польський князь Попіл зібрав своїх родичів та запропонував їм випити на честь свого сина- небіжчика. Родичі, не підозрюючи зради, погодилися, напилися отрути та померли [20].

Події, про які згадується у даному джерелі, являють собою опис ритуалу язичницької церемонії, старанно затушовані пізнішими християнськими літописцями. Привертає на себе увагу схожість обрядів, описаних у "Легенді про княгиню Ольгу" та розповіді про князя Попіла з "Польської Хроніки". В обох випадках описується ритуал поминання нещодавно померлої людини. Майбутні жертви обряду як у "Повісті минулих літ", так і в "Хроніці" бенкетували разом з родичами