Другий етап поминальної обрядовості припадав на початок літа. У свідомості східних слов'ян саме від цього часу, коли всі рослини потребують вологи від "заложник мерців" - "русалок", пов'язаних нібито з дощами, залежав увесь майбутній врожай. У так званий "Русалковий тиждень", або Семик (за тиждень перед Трійцею), поминали самогубців, втоплеників та інших "нечистих" мерців, прохаючи у них допомоги та ради у своїх ділах. Як свідчать писемні джерела, починалося свято у східних слов'ян з відвідання поховань своїх померлих пращурів, де відбувалася традиційна трапеза, яка супроводжувалася плачами та голосіннями.

У матеріалах Московського Стоглавого Собору подаються дані про те, що суботу перед Трійцею по селах и погостом сходяться чоловіки й жінки на місця поховань і плачуть над гробами з великим голосінням [31].

Згодом свято набувало рис оргії: з'являлися "гудці та перегудниці", хмільні напої та ін. У "Слові про піст" - джерелі XI ст. - розповідається, що під час святкування "русалій" спостерігалися "плясанье, бубны, сопели, гусли" [32]. У пам'ятці XI ст. - "Повчанні християнам" - знаходимо: "...коли грають русалії... скоморохів і п'яниць кличуть, ведуть ідольські ігри" [33].

На подібний характер проведення "русалкових свят" вказує і Феодосій Печерський у своєму творі "Про казні Божі", який увійшов до складу Лаврентіївського літописного зводу: "Диявол з трубами і скоморохи з гуслями і русалії проводять ігрища, де людей багато, які б'ються між собою для втіхи... " [34]. За матеріалами Московського Стоглавого Собору, друга частина "русального свята" проходила у такому вигляді: "...і тоді починають грати скоморохи, гудці й перегудниці, вони ж, припинивши плач, починають скакати й танцювати і в долоні бити, і пісні сатанинські співати під час тих жалоб..." [35].

"Русалії ігрища" мали настільки великий авторитет та широке поширення, що навіть укладач Іпатіївського літописного зводу - людина безперечно духовного сану, хронологічно відносить смерть одного зі слов'янських князів до "русалкового тижня" [36].

В Україні день вшанування пам'яті "заложних" небіжчиків-русалок припадав на четвер останнього тижня перед Трійцею й називався Русалчин Великдень. Проводився він таким чином: надвечір дівчата розкладали вогонь і разом з хлопцями стрибали через нього, веселилися, вибирали проміж себе русалку та нібито "топили її у річці". За всіма цими сучасними обрядами неважко вгадати відголоси давнього звичаю приносити у жертву небіжчикам, які "мешкали" у воді, людську жертву.

Окрім зазначених етапів поминального обрядового дійства, у деяких історичних джерелах згадується також перший понеділок Петрова посту, Дмитрова субота (субота перед 26 жовтня) та багато інших днів, до яких були прив'язані обряди, спрямовані на вшанування пам'яті мертвих. Але вони не відзначалися таким буйним характером, як Радуниця та Русалчин тиждень, і тому у ранньохристиянських писемних джерелах ці обряди майже не описуються.

Отже, на основі вищезазначеного можна стверджувати, що обов'язковою умовою існування небіжчика у "царстві мертвих" і добробуту його живих нащадків у реальному світі було детальне виконання всіх канонів поминального обрядового комплексу. В загальній системі східнослов'янської язичницької поминальної обрядовості мали місце як звичаї та обряди, пов'язані з пам'яттю окремої людини, так і спеціальні календарні свята, спрямовані на вшанування всіх небіжчиків. В усіх язичницьких поминальних церемоніях збереглася одна й та ж сама схема: спочатку плачі та сувора трапеза, а потім весела музика, танці, бійки, людські жертви. Таким чином, в силу своєї біритуальності поминальний язичницький ранньослов'янський комплекс уявляється відображенням поховального, причому якщо перша половина поминальних церемоній в цілому збігається зі "стравою", то

Література

Потебня А А О мифическом значении некоторых обрядов и поверий. -М., 1865. - С. 73, 307.

Котляревский А А Собрание сочинений в 3-х т. Т. 3. Погребальные обычаи древних славян. - СПб., 1893. -С. 30-3176-77.

Рыбаков БА Язычество древних славян. - М.: Наука, 1981. - С. 461 -465.

Моця АП. Некоторые сведения о распространении христианства на юге Руси по данным погребального обряда // Обряды и верования древнего населения Украины. - К.: Наук, думка, 1990. - С. 65-71.

Слово Григория Богослова о том, как поганые суще языцыкланялися идолам// Е В. Аничков. Язычество и Древняя Русь. - СПб., 1914. - С. 385.

Ибн-Даста. Книга драгоценных сокровищ // Сказания мусульманских писателей о славянах и русских с половины VTI до конца X в. / Собрание, перевод и объяснения АЯ. Гаркави. - СПб., 1870. - С. 264.

Иоанн Менеций. О языческих обычаях прусов, ли- вов и других языческих народов // Шафарик П. Славянские древности. - СПб. ,1837.-Т. 2.-С. 152.

Повесть временных лет / Под ред. и с пред. В.П.Адриановой-Перетц. -М.; JL: Изд-во АН.СССР, 1950 -С. 41.

Там само. -С. 41.

Ибн-Фадлан. Записки // Сказания мусульманских писателей о славянах и русских с половины VII до конца X в. / Собрание, перевод и объяснения АЯ. Гаркави - СПб., 1870. - С. 97.

11 Повесть временных лет. - С. 41.

Там само.

Хроника русская (Летописец вкратце) // Русские летописи, изданные Н.П. Никифоровым. -М., 1897. -Ч. 1-2.-С. 9-26.

Повесть временных лет. - С. 41.

Там само.

Там само.

Там само.

Там само. — С. 4142.

Там само. — С. 42.

Великая Хроника о Польше, Руси и их соседях XI- ХПІ вв. - М.: Изд-во МГУ, 1987. - С. 62.

Повесть временных лет. -