УДК 398(477.7)

Кириенко СЛ., Миколаївський державний аграрний університетДеякі тенденції сучасних фольклористично- народознавчих досліджень Південного регіону

Стаття розкриває основні напрями сучасних досліджень фольклору етнічних груп Південного регіону. Проаналізовано розвиток наукової роботи з документування та вивчення фольклору, з'ясовано послідовне посилення дослідницьких інтересів до музичної культури та етнокультурної пробле*латики.

The article deals with the major trends in modern folklore research of ethnic groups of the Southern region. The development of scientific activity in documenting and folklore research is analysed. The consistent strengthening of research interest to musical culture and ethnic and cultural problems is ascertained.Шлях у глибини історії слов'янства пролягає через географічний аспект дослідження фольклору, що відзначається зворотним зв'язком: фольклористика - історія, історія - фольклористика. Фольклор є складовою частиною історії, душею його народу, тому вивчення його завжди актуальне.

В даній статті вперше у мистецтвознавчій літературі робиться спроба узагальнення результатів сучасних наукових досліджень фольклору і музичної культури південного регіону. Відповідно поставлені завдання: проаналізувати особливості фольклористично-народознавчих досліджень трьох основних етнологічних осередків причорноморських областей - Одеської, Миколаївської, Херсонської; виявити тенденції сучасних польових і теоретичних досліджень; узагальнити досвід відродження традиційної музичної культури.

Вивчати фольклор, як зазначав видатний ет- номузиколог К.Квітка [1], необхідно в його динаміці - історичній та особливо регіональній, виявити пильну увагу до найменших місцевих змін, які часто визначають цілий спектр особливостей регіону.

Дослідження народної музики (і мовних діалектів) йдуть двома паралельними шляхами: шляхом створення так званої "нормативності" і шляхом пізнання регіональної специфіки. Створені останніми століттями національні літературні мови та композиторські школи засновувалися на пошуках національно-визначених рис. Але вони відштовхувалися від опори на діалекти, тобто враховували та узагальнювали географічні відмінності культури конкретних етносів, іен- денція пошуків "нормативності" була показовою для періоду культурного та політичного самовизначення націй. Наприкінці XIX ст. виникають і формуються як спеціальні наукові дисципліни діалектологічна лінгвістика, етнографія та етно- музикологія. Саме ці наукові дисципліни поставили питання поглибленого вивчення етнічних культур в їх історичному розвиткові та сучасному районуванні.

Південь України як особливий історико- географічний район характеризується, насамперед, своєю поліетнічністю, формами і характером міжетнічних стосунків і надає унікальну можливість для вивчення важливих питань науки (наприклад, трансформування традицій в умовах соціально-економічного та етнокультурного різноманіття; історичних тенденцій у розвитку міжетнічних зв'язків; вивчення фольклорних традицій пізнього формування тощо). Шляхи проведення досліджень регіону забезпечуються як суцільним обстеженням і збором фактологічного матеріалу, так і вибірковим вивченням певних поселень чи виконавських груп. На основі матеріалів польової та аналітичної роботи виявляємо дослідницькі пріоритети основних наукових осередків (Одеського та Херсонсько- миколаївського).

В Одесі визначилися два осередки вивчення фольклору: лабораторія археології та етнології Степової України при відповідній за назвою кафедрі Одеського національного університету ім. І.Мечникова та лабораторія фольклору та етнографії Одеської державної консерваторії ім. А.Нежданової. В основі етнологічних інтересів обох центрів перебувають національні меншини - росіяни-некрасівці, старообрядці- липовани, болгари, чехи.

Серед польових досліджень кафедри археології та етнології Степової України Одеського національного університету привертають увагу обстеження календарної та родинної обрядовості росіян, болгар та українського населення Доб- руджі (Румунія). При цьому уважно фіксуються склад і функція дійових осіб, вивчається одяг, на фонограми заносяться тексти і наспіви. Матеріали розшукуються на основі розробленої програми по збиранню етнографічного матеріалу, де містяться запитальники по вивченню комплексу організації побутового простору (поселення, садиби, одяг, обряди). Фонотека записів лабораторії нараховує більш як 500 пісенних зразків календарної та сімейної обрядовості. Підвалини сучасної етнографічної праці в ОНУ були закладені ПМаркушевським, який з 1955 по 1994 pp. викладав курс "Українська народна творчість", а також організовував польову практику та наукову студентську роботу, пов'язану з вивченням фольклору. Зокрема, тривалі спостереження чеського фольклору дозволили ПМаркушевському відзначити взаємозбагачення образами, тематикою чехів, українців та росіян у місцях черезполосного поселення. П.Маркушевським було опубліковано понад 20 статей [2].

Початок планомірних досліджень фольклору південного регіону поклав професор Одеської державної консерваторії Г.Вірановський. Від 1974 р. здійснювалися експедиції в північні райони області, де проживало українське населення, а маршрути наступних експедицій пролягали в місця проживання російських старообрядців. У 1978 р. було організовано лабораторію фольклору та етнографії, яку очолила О.Соколова. Особисто нею було записано 750 одиниць фольклору російських старовірів-липован та козаків- некрасівців і за цими матеріалами захищено дисертацію. Дослідження показало, що музичні матеріали в умовах локальної традиції виявляють значно більшу сталість, ніж інші елементи традиції. А музична і словесна мова характеризуються чітко вираженими етнічними прикметами. Порівняльний аналіз культурних традицій липован і некрасівців (зміст, структура фольклору, багатоголосся, діалекти, деталі жіночого одягу) дав підстави стверджувати, що липовани і некрасівці являють собою різні гілки російського народу. В поясненні теоретичних аспектів застосування історичного методу щодо вивчення музичного фольклору О.Соколова посилається на положення С.Грици про "модус мислення" середовища, який виявляється в культурі певної етнічної групи конкретного географічного ареалу [3]. Сталі контакти липован з українцями відобразилися перш за все на пісенному репертуарі, значну частину якого складають українські пісні.

Вивченням чеських поселень займалася С.Чернявська (матеріали було зібрано у 1986- 1988 pp.). Дисертаційне дослідження С.Чер- нявської включає аналіз і класифікацію пісенного матеріалу на жанровому, структурно- морфологічному (композиційно-строфічному, ритмічному, звуковисотному) і фонетичному рівнях. Було відзначено процес взаємовпливів етносів (чехів та українців)