в умовах їх спільного проживання на різних рівнях: побуту, мови, обрядів, пісень. Інтеграційні процеси особливо яскраво проявляються у мові - чехи, як правило, двомовні (чеська і українська). Обстеження також показали, що в переселенському чеському середовищі повніше збережено деякі пісні, ніж сьогодні в Чехії. Цьому сприяло поширення серед чеського населення писемної традиції передачі текстів та успадкування пісенників від покоління до покоління. Зміни в наспівах сталися незначні. Чеська традиція протягом усього часу була скерована не на новації, а на збереження отриманої культурної спадщини.
Викладач Одеської консерваторії С.Таранець з 1982 р. вивчає фольклор болгар-переселенців Одеської області. Ним записано близько 2000 пісенних зразків. До виходу у світ збірника болгарських пісень, записаних в Україні та Молдові [4], переселенська традиція практично не вивчалася.
Дослідженням фольклору чехів та болгар було започатковано одну з цікавих дослідницьких ліній лабораторії фольклору та етнографії Одеської консерваторії - пошуки глибинних коренів культурної спільності південних слов'ян та їх національних сусідів на Одещині. Обстеження та порівняльні студії з фольклором метрополії ще раз підтвердили тезу про незвичайну стійкість музичних типів протягом значного історичного часу. Свого часу про це писав В.Гошовський: "Музична мова у формі конкретного музичного діалекту стає засобом художнього спілкування народу лише в радіусі поширення даного діалекту. У цьому відношенні музична мова проявляє значно більшу консервативність, ніж розмовна, яка слугує як для спілкування людей за межами її діалекту, так і для інших, складніших цілей, наприклад, як засіб пізнання, діяльності, накопичення практичного досвіду тощо" [5].
На матеріалах лабораторії виконано ряд наукових, дипломних та методичних праць, присвячених традиціям російських переселенців (О.Соколова, Н.Ганул), типології жанру російського духовного вірша (С.Чернявська), методиці жанрового аналізу болгарського фольклору (С.Таранець), структурному зіставленню зразків української календарної та родинно-побутової пісенності (О.Скуратівська) та ін. Зараз Лабораторія працює над засвоєнням об'єктивно- акустичних досліджень ритміки та мелодики народних пісень. Після накопичення достатніх аналітичних даних передбачається вихід на рівень їх логіко-статистичних узагальнень за допомогою комп'ютера з метою конструктивного моделювання народнопісенних традицій етнічних поселень Одещини.
Вивчення культури народів Одеської області має свої особливості і проблеми. Вони виникли в багатонаціональному середовищі, яке утворилося в результаті заселення краю. Переселенці розмістилися тут дисперсно чи компактно, що суттєво вплинуло на подальшу долю розвитку їхньої культури, яка або збереглася, або втратила свою самобутність в іншому культурному середовищі. Тобто йдеться про взаємодію етнічних культур та наслідки такої взаємодії.
Вивчення цих процесів пов'язується з означенням межетнічних регіонів, які в процесі динаміки демографічної ситуації змінювались. Тому не завжди межі етнічних районів співпадають із межами етнорегіональних культур. Неспів- падіння утворилися в результаті міграційних процесів та міжетнічних стосунків, які, особливо в зонах контактів, привели чи то до зміщення кордонів, чи то до утворення змішаних культурних зон. Таке явище, особливо притаманне для Одещини, в цілому досить розповсюджене на Півдні і потребує уважного підходу дослідників до вибору критеріїв стосовно районування.
Останніми роками фольклор та етнографія Херсонщини привертають до себе все більшу увагу як місцевих, так і приїжджих дослідників. Надзвичайно плідною виявилася колективна експедиція 1990 р., у якій брали участь фахівці з України, Росії та Білорусі під егідою Ленінградської консерваторії та Херсонського науково- методичного центру народної творчості та куль- турно-освітньої роботи (ХНМЦ). Зроблені експедицією записи поклали основу формування систематизованої фонотеки ХНМЦ. Теоретичні результати було опубліковано у збірці статей і рефератів [6].
Як показали матеріали зазначеної експедиції, для сьогоднішнього профілю Херсонщини визначальною була етнічна ситуація XVIII-XIX століть. "Саме тоді склалися власне херсонські традиції пізнього формування. Цей процес відбувався під українською домінантою" [7]. На кінець XIX століття українська мова була відмічена як міжнародна серед усього сільського населення краю (в тому числі німців, євреїв, шведів, поляків), та й усі асимілятивні процеси ишли в напрямку українізації. Саме українські старопереселенські степові традиції на Херсонщині називають "місцевими, корінними" [8]. Навряд чи ще збереглося (і зберігається й досі) стільки мелодій широкого розспіву, багатоголосої традиції, історичної, козацької та чумацької тематики.
Різного масштабу дані проведених експедицій дали можливість виявити на Херсонщині 54 фольклорні традиції, серед яких українських - 32.1 це не формальні "представники" етнографічних груп, а справжні носії традицій. В експедиційній роботі застосовувалася методика контрольного запису одних і тих же пісень в різних селах, а також записи сольної та гуртової версії однієї пісні, що було необхідним для визначення субрегіональних зон побутування фольклору та з'ясування співвідношення індивідуального й колективного в пісенних варіантах. Оскільки фольклор Півдня України майже не утримує календарного пласта, в його складі перебувають пісенні зразки, які за періодизацією Ф. Колесси належать до другої і третьої еволюційних стадій розвитку фольклору [9].
На матеріалах студентських фольклорних експедицій Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв видано серію збірок "Фольклор Півдня України" (упорядник В.Хоменко). Цікавими є записи, здійснені в с. Богемка Врадіївського району Миколаївщини, де мешкають представники більше десяти національностей. Значну частину записів становлять зразки так званого вторинного фольклору, видозмінені у різного роду обробках, але які "зберігають ознаки автентичної першооснови і не переходять у форми власне професіональної творчості, функціонуючи в будь-яких умовах села чи міста" [10].
На Херсонщині встановлено існування ряду пісенно-виконавських стилів: а) степовий український, що відзначається смаком до протяжного співу; б)