У більшості випадків відбувається процес асиміляції, при якому малочисельні етнічні групи розчиняються в багаточисельних або консервуються. В останньому випадку фольклор переходить в ретроспективне побутування.

Сучасна традиційна культура південноукраїнського краю інтегрує в певну цілісність не лише суоетнічні сегменти українського фольклору, але й фольклорні здобутки іноетнічних груп населення, яке мешкає в Північному Причорномор'ї. Дослідженню цієї тематики присвячена монографія О.Макаренка [11]. Матеріали книги стосуються проблем функціонування етнічних фольклорно-музичних традицій та загальних питаннь міжетнічних взаємин - демографічних, політичних, господарчо-економічних та культурологічних. Автор розглядає кореневу (українську) та емігрантські музичні традиції як два основні джерела формування народної музичної культури південноукраїнського краю і відзначає наявність об'єктивно суперечливих тенденцій: "опір традиції впливам іноетнічних культур - і в той же час здатність до інтеграційних тенденцій" [12].

Останнім часом дослідженнями музичного фольклору Причорномор'я зацікавилися викладачі вищих та середніх навчальних закладів Миколаєва (тенденція, властива європейській університетській науці взагалі). Серед досліджень - "Музичний аспект в курсі народознавства (до вивчення фольклору та етнографії)" В.Іванова, "Сторінки фольклорно-музичної спадщини Півдня України" О.Макаренка, "Транскрипція народних пісень в сучасних умовах" В.Хоменка, "Формування південного напряму етномузико- логічних досліджень в українській фольклористиці" С.Кириєнко та ін. Значний вклад в документування музичного фольклору вносять керівники народних хорів, які записують автентичний фольклор, а також обробляють його для худож- ньо-концертного виконання. Серед них - О.Шпачинський ("Українські народні пісні Миколаївщини", "Новорічні колядки та щедрівки в обробці для народного хору"), В.Хоменко ("Фольклор Півдня України"), А.Затурян ("Українські народні пісні Миколаївщини"), С.Кириєнко ("Козацькі пісні"). Збірники "Весілля села Регинка Бериславського району" та "Козацькі пісні", укладені В.Другальовим, засвідчують збереження умовно-козацької традиції, яка побутує на Херсонщині і характеризується чоловічою манерою співу з верхнім "гораком". Сучасний стан фольклорної традиції охарактеризований В.Другальовим у його дослідженні [13]. Під час експедицій впроваджувався багатоканальний запис, що надав можливість проаналізувати звучання кожного виконавця, особливості голосоведения, а в підсумку сприяв точній реставрації багатоголосої партитури, чо- го не можна досягти при монозапису. Однак не завжди записувачі дотримуються методики документування народної музики [13]. Записи ведуться з погляду мистецьких, вартісних якостей мелодій і рідко супроводжуються описами та коментарями (характеристика співака, словесний опис манер виконання тощо).

Поряд з традиційною збирацькою роботою - фондуванням, публікацією та дослідженням фольклору, в музичних навчальних закладах окреслився напрям наукової популяризації зібраної народної музики засобами співу в автентичній манері, успадковуються традиції гуртового виконавства.

При Миколаївському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти плідно працює фольклорно-етнографічна експедиція вчите- лів-музик, яку вже більше десяти років очолює ЛГІлужнікова. Колектив зробив широкомасштабні за тематикою записи музичного фольклору, зафіксувавши більше двох тисяч українських народних пісень. Створено фольклорний фонд [14]. Записано чимало оригінальних зразків, як, наприклад, похвальна пісня-дума "Ой ти, брате Мертвоводе", історичні "Ой, сиву ти мій", "А вже років двісті" та ін. [15].

Регіон Півдня України становить безперечний інтерес з погляду його етнічної строкатості (а отже, асиміляційних та дифузних процесів); варті уваги явища, що їх народжують міграційні процеси; не позбавлені інтересу й тенденції білінгвізму (зокрема російсько-українського).

Фольклористична робота в регіоні позначена значним обсягом польових досліджень, охопленням українського населення та національних

Література

Див.: Квітка КВ. Вибрані статті. - Ч. 1. Нариси української народної музики / У поряд., передмова та комент. АІ.Іваницького. -К.: Муз. Україна, 1985. - 142 с.

В журналі "Народна творчість та етнографія" П.Маркушевський надрукував статті: "Ян Гус в пам'яті українських чехів" (1968, № 4), "Пам'яті фольклориста: професор В.М.Волков" (1986, № 1), "Балтськабандура" (1986, № 5) та ін.

Грица С.Й. Мелос української народної епіки. - К.: Муз. Україна, 1979. - С. 5.

Кауфман Н. Народни песни на бьлгарите от Украин- ска и Молдавска ССР. - Кишинев, 1982. - 103 с.

Гошовский В. У истоков народной музыки славян: Очерки по музыкальному славяноведению. - М., 1972.-С. 12.

Питання дослідження та збереження народного фольклору Херсонщини / Упорядн. І.Мацієвський. - Л., Херсон, 1991. - 176 с.

Там само.-С. 27.

Там само. - С. 30.

Колеса Ф.М. Музикознавчі праці / Підгот. до друку С.Й.Грица. - К, 1970. - С. 249.

Грица С.Й. Фольклор у просторі та часі. - Тернопіль: Астон, 2000. - С. 209.

меншин, значними зрушеннями в теоретичних дослідженнях, активізацією локальних (субет- нічних досліджень).

Звернення до вивчення етнічних груп Півдня взагалі не є випадковим явищем. Умови побутування етнічно відокремленої компактної групи в іншомовному оточенні роблять її унікальною "лабораторією" для етнографа, який вивчає процеси асиміляції і збереження першооснови в культурі. Як переконливо показують сучасні спостереження дослідників, реалії духовної культури, перенесені переселенською общиною з основної етнічної території, зберігаються краще, ніж культури матеріальної, часто переважаючи за ступенем збереження культурні традиції місць попереднього побутування.

Для вивчення народної музики дослідниками застосовується комплексний підхід: розглядається зміст і структура обряду, мова (лексика, діалектика), пісенний матеріал (тексти наспівів), фактура, багатоголосся, деталі жіночого одягу тощо.

Проте поза увагою вчених сьогодні залишається дослідження фольклору молдаван, гагаузів, євреїв, циган та інших національностей, що компактно проживають в регіоні. Недостатньо досліджена і культура болгар [16]. На часі стало питання збереження специфічних рис культури етнічних груп, що в умовах спільного проживання добре зберегли у побуті свої традиції.

В регіоні спостерігається певна спонтанність фольклористичних досліджень. Так, зокрема негативно позначається відсутність єдиного координаційного