України запрошували професорів, відомих діячів пожежної справи, які читали лекції з проблем процесів горіння, нових методів гасіння пожеж, індивідуального захисту та з питань надання першої медичної допомоги особам, що постраждали від вогню. Так, при Київському добровільному пожежному товаристві з 1903 р. була відкрита власна бібліотека [14]. Вже у 1902 р. у звіті губернатору про діяльність добровільної команди голова товариства писав, що "команда добровольців тепер не тільки може конкурувати з міськими частинами, але і впливати на них, привносячи різноманітні й корисні нововведення" [15].
Отже, на відміну від професійних пожежних команд, де внаслідок низької заробітної плати існували проблеми кадрового забезпечення та якісної професійної підготовки пожежних команд, добровільні формування створили умови для притоку до товариств кваліфікованих аматорів, серед яких багато мали не лише середньо-технічну, але й вищу освіту. Це в свою чергу впливало на професійний рівень пожежників та їх авторитет.
Хоча основна частина коштів на утримання добровільних пожежних товариств надходила з боку добродійників та меценатів, проте добровольці не могли обійтися без підтримки з боку місцевої влади та держави, особливо це стосувалося невеликих міст та сіл. У більшості випадків ДПТ змушені були самостійно знаходити засоби для існування. Добровольці будували городянам печі, заміняли димоходи на негорючі, чистили їх від сажі тощо. Відділи сажотрусів були створені при добровільних товариствах Житомира, Києва, Черкас, Одеси, Козятина, Чернігова та ін. [16]. Наприклад, створення групи сажотрусів при пожежному товаристві Чернігова дало можливість здійснювати контроль за якістю виконання робіт. Одночасно з очисткою димоходів сажотруси проводили огляд печей, що дозволяло вчасно усувати несправності. Протягом 1900-1902 рр. завдяки діяльності відділу сажотрусів у місті вдвічі зменшилася кількість випадків горіння сажі.
Організаційний та практичний досвід, що накопичився у добровільних товариств упродовж 70-80-х рр. ХІХ ст., вимагав його узагальнення та обміну досвідом. Значний поштовх у розвитку пожежного добровольчества надало заснування у 1893 р. Російського пожежного товариства (РПТ), яке стало об'єднаним всеросійським центром добровільних пожежних організацій. Недаремно саме з другої половини 90-х рр. ХІХ ст. відбувся розквіт добровільних пожежних дружин та товариств на Правобережній Україні, значно зріс їх кількісний та якісний склад. РПТ стало не лише координуючим центром добровільних пожежних товариств та команд, але й мало вплив на діяльність професійної пожежної охорони, надаючи їй допомогу у підготовці керівного складу пожежних підрозділів та беручи участь у законотворчій діяльності.
Відкриття всеросійського центру пожежнихдобровольців відбулося на першому з'їзді пожежних діячів, скликаному в червні 1892 р. у Петербурзі з ініціативи Російського технічного товариства [17]. Активну участь у його проведенні взяв і Київський відділ РПТ [18]. На з'їзді було затверджено перший статут для добровільних пожежних команд. Товариство відіграло позитивну роль у пропаганді протипожежного захисту поселень. Для популяризації знань на протипожежну тематику серед населення створювалися пересувні пожежні виставки.
Не менш важливу роль відігравала видавнича діяльність товариства. Лише за перше півріччя 1902 р. РПТ організувало випуск трьох брошур для ознайомлення сільського населення з правилами боротьби з вогнем: "Знай і вмій, як гасити пожежу", "Заманілівська пожежна дружина" та "Ясла- притулки для дітей" [19]. У 1892 р. один із ініціаторів створення РПТ О.ДШереметьєв почав видання першого в Росії спеціального часопису "Пожарный". На посаду редактора журналу був запрошений Олександр Чехов, старший брат відомого письменника А.П.Чехова.
Діяльність РПТ знайшла широку підтримку у місцевих добровільних організацій. Так, лише з серпня по грудень 1902 р. дійсними членами РПТ стали пожежні товариства: Ярмолинське та Колюське Подільської губернії, Дубненське Волинської губернії, пожежна команда м.Умані та Турийська пожежна дружина Волинської губернії. У грудні 1908 р. до них приєдналися добровольці м.Гайсина, а у лютому 1909 р. - Кам'янське добровільне товариство Подільської губернії [20]. Завдяки діяльності РПТ кількість добровільних пожежних організацій на Правобережній Україні збільшилася у 3 рази.
Російське добровільне пожежне товариство відігравало значну роль у професійній підготовці пожежних. Для вирішення важливого питання - забезпечення професійної пожежної охорони висококваліфікованими кадрами - воно домоглося від уряду створення у Петербурзі курсів, які з жовтня 1906 р. розпочали готувати керівників пожежних підрозділів країни [21]. Серед першого набору лічились і кияни. Випускниками курсів були відомі брандмейстери України М.Михайлов, П.Перебийніс, ДЩегівський. Таким чином, вперше за всю історію боротьби з вогнем в Україні з'явилися технічно підготовлені працівники. Вони очолили на місцях пожежні організації, сприяли їх укріпленню й розвитку, стали пропагандистами передових наукових ідей у пожежній справі.
Отже, поява пожежних добровольців була наслідком малоефективної діяльності держави в справі протипожежного захисту поселень, особливо у сільській місцевості. Розвиток добровільних пожежних організацій став можливим завдяки проведеним урядом Олександра П реформам 60-70-х рр. ХІХ ст. і початком формування громадянського суспільства в Україні. Добровільні пожежні товариства стали єдиними спеціалізованими центрами на Правобережній Україні в справі розвитку пожежної охорони. Добровольці взяли на себе обов'язок рятування населення не лише від пожеж, а й від інших стихійних бід та катастроф. Їхня діяльність удвічі зменшувала спустошливість пожеж та змінювала з байдужого на позитивне ставлення населення до розвитку пожежної справи.
Література
Центральний державний історичний архів України (далі ЦДІА), ф. 442, оп. 638, спр. 20, арк. 52.
Idid., ф. 276, оп. 1, спр. 209, арк. 87.
Отчет о деятельности Киевского пожарного общества действительного члена ИРПО