УДК 614.84 (477) "14/18"

Сташенко С.І., Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МВС України

Витоки пожежного нагляду в Україні (ХІУ-ХУІІІ ст.)

У статті на фоні сучасної статистики розглядаються проблеми організації пожежного нагляду в Україні у ХІУ-ХУІІІ ст. Використовуючи нові архівні документи, автор вперше аналізує історичний аспект проблеми. Підіймає питання участі місцевої влади у функціонуванні системи пожежної охорони.

In this article the problems of the organization of the fire-supervision in Ukraine in the XIV-XVIIth centuries are analyzed on the background of modern statistics. Using new archival documents the author analyzes for the first time the historic aspect of this problem and puts up the question of local authorities' participation in the function of fire-protection system.У 2000 році в Україні зареєстровано 61526 пожеж, з яких 58141 виникла на об'єктах, де функції з профілактики та гасіння пожеж здійснює Державна пожежна охорона МВС України [1]. Матеріальні збитки від них становлять 264,4 млн. грн. Внаслідок пожеж загинуло 2423 особи, у тому числі 149 дітей, та травмовано 1532 особи. Під час гасіння пожеж підрозділами пожежної охорони врятована 6901 особа.

Вогнем знищено і пошкоджено 17704 будівлі та споруди, 2142 одиниці автотехніки, 24203 т грубих кормів, 835 голів худоби та 1685 га лісових масивів. Відносні показники, що характеризують оперативну обстановку стосовно пожеж за 2000 рік, такі: на 10 тис. населення виникає 12 пожеж; на 1 млн. населення в середньому гине 49 осіб.

Щоденно в Україні виникало 168 пожеж, унаслідок яких гинуло 7 і отримувало травми 4 особи. Статистика свідчить, що в середньому по Україні кожна друга пожежа знищує або пошкоджує будівлю, кожною 18 пожежею знищується або пошкоджується одиниця автотехніки. Однією пожежею нанесено прямих збитків на суму 1,5 тис. грн.

Розподіл кількості зареєстрованих пожеж між містом та сільською місцевістю значною мірою залежить, відповідно, від переваги сільського або міського населення. У ряді областей (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Сумська, Харківська) та в Криму кількість населення, що мешкає в містах, майже вдвічі більша за чисельність сільських мешканців. І, як наслідок, у цих областях більшість пожеж виникає в містах та селищах міського типу. Показник загибелі на 1 млн. населення у містах та селищах міського типу дорівнює 41.

На місці пожеж підрозділами пожежної охорони виявлено 3130 загиблих, з яких, згідно з висновками судово-медичної експертизи, взято на облік Державною пожежною охороною 2411 загиблих, у тому числі 148 дітей.

Причинами пожеж, під час яких найчастіше гинуть люди, залишаються: необережне поводження з вогнем - 1551 випадків (64,3% від загальної кількості загиблих), порушення правил обладнання та експлуатації електрогосподарства - 448 випадків (18,6%), пічного опалення - 179 випадків (7,4%).

У 2000 р. підрозділами Державної пожежної охорони МВС України було врятовано матеріальних цінностей на суму 433,2 млн. грн. У перерахунку на кожній пожежі рятувалося майна на суму понад 7 тис. грн.

Аналізуючи рівень протипожежного захисту в Україні порівняно з країнами СНД, слід відзначити, що Україна посідає одне з перших місць за кількістю пожеж та ступенем тяжкості наслідків від них. Так, за останні 10 років на об'єктах, підконтрольних органам Державного пожежного нагляду, виникло 481,3 тис. пожеж, унаслідок яких загинуло майже 20 тис. осіб. Вогнем знищено та пошкоджено 99,2 тис. будівель, 11,9 тис. одиниць автотехніки.

Складною залишається обстановка щодо загибелі людей на пожежах. Незважаючи на те, що населення України становить близько 1% населення світу, щорічна загибель людей від пожеж у нашій країні складає понад 4% від кількості загиблих з цієї причини на планеті.

Попередження пожеж є одним із головних завдань пожежної охорони України та добровільних пожежних товариств.

Історичний аспект вказаної проблеми не отримав повного та всебічного висвітлення як в українській, так і зарубіжній історіографії, а тому потребує подальшого дослідження та узагальнення.

Давня істина, що пожежу легше попередити, ніж ліквідовувати її наслідки, була відома нашим пращурам ще з часів Київської Русі. Проте перші правові документи з питань організації пожежного нагляду в Україні припадають на кінець ХІУ ст. Так, у привілеї польського короля Казимира ІІІ львівським міщанам у 1360 р. зазначалося, щоб міщани допомагали один одному при спалаху пожежі та руйнації будинків [2]. Вказівки щодо обережності в поводженні з вогнем отримували від польської та литовської влади й інші міста України, на які розповсюджувалося Магдебурзьке право. У багатьох випадках нагляд за дотриманням протипожежних вимог виконували війти [3].

Загалом упродовж ХІУ-ХУІ ст. нагляд за обережним поводженням з вогнем покладався на місцеву адміністрацію - старост, воєвод та війтів. Була сформована й система штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки. Зокрема, з жалуваної грамоти литовського князя Сигізмунда київським міщанам (1506 р.) відомо, що за порушення вимоги не розпалювати вогонь серед ночі київський воєвода брав штраф 12 кіп грошей [4].

Укази щодо дотримання правил пожежної безпеки більш широко почали регламентуватися у ХУІІ-ХУІІІ ст. Саме в цей період правові документи з питань пожежної безпеки чітко виділяють два напрямки в організації пожежного нагляду - контроль за протипожежними заходами при будівництві та за дотриманням правил поводження з вогнем.

За часів козацької держави - Гетьманщини - пожежна справа отримала