Основу матеріальних знахідок, зафіксованих на поселенні, складають уламки керамічного посуду (180 одиниць), серед них - 132 стінки, 36 вінчиків, 12 денець, та 1 ручка.

У верхній частині шару поселення виявлено один фрагмент катакомбної кераміки, ймовірно, змитого зверху. Стінка - з прокресленими лініями і орнаментацією псевдо-ялинкою. По всій дослідженій частині поселення траплялися невиразні фрагменти античної кераміки.

Колекція сабатинівського посуду представлена п'ятьма фрагментами, які дають уявлення про їх орнаментацію і форму, на відміну від основної маси керамічного матеріалу, дуже фрагмен- тованого і невиразного:

Фрагмент частини вінчика банковидної посудини. Вінчик округлий, злегка відтягнутий назовні, стінки прямі, в 4 см від краю відтягнутий пружок шириною 1,5 см з похилими насічками, колір поверхні брунатний. Розміри фрагменту 6х6 см. Діаметр вінчика відновлюється до 18 см.

Фрагмент невисокої, злегка округлої посудини, типу глибокої миски. Вінчик округлий, дуже відтягнутий назовні, злегка нависаючий. В 1 см під ним - широкий валик, до 1,5 см, з округлими вдавлюваннями. Колір поверхні брунатно-чорний. Розміри фрагменту 7,5х9 см. Діаметр вінчика відновлюється до 20 см. Можлива висота посудини - не більше 16-17 см.

Фрагмент вінчика невеликої округлої посудинки. Вінчик округлий, нависаючий назовні, в 1 см під вінчиком пружок з невеликими вдавлюваннями. Колір поверхні чорний, залощений. Розміри 2,5х3 см.

Поряд з кострищем (№ 3) виявлено господарська яма циліндричної форми, забутована залишками з трьох посудин, дві з яких вдалося повністю реконструювати, третій представлений фрагментами товстих стінок:

Найнижчий фрагмент майже цілий. Вінчик злегка сплощений, нависає назовні, під ним пружок 1 см товщиною, з рівномірними рядом округлих вдавлювань. Горло ледь виділено, плавно переходить в округлий тулуб. Сам тулуб - ближче до яйцевидної форми, дно вузьке. Колір поверхні сіро-чорний. Розміри: висота - 32 см, діаметри: вінчика - 24 см, тулуба - 30 см, дна - 12 см.

Середня та верхня частини знахідки дуже фрагментовані, але форма відновлюється. Вінчик відтягнутий назовні. Пружок нижче, ніж на першій посудині, на 2 см, його ширина - 1,5 см, округлі вдавлювання рідші і крупніші, чітко виділено горло, ближче до циліндричного. Його висота 7-8 см, плечико та бік реконструюються погано, очевидно, були округлими, нижня час- тина яйцевидна, дно пласке, вузьке. Колір поверхні сіро-чорний. Розміри: висота - не менше 34 см, діаметри: вінчика - 26 см, тулуба ~ 30 см, дна - 13 см.

Кераміка з поселення Балабанівка І в цілому репрезентує кераміку пізньосабатинівського часу, яка знаходить свою аналогію серед інших сабатинівських поселень як і Нижнього Побужжя (Жовтневе, Балабанівка VH та інші) так і Гранітно-Степового Побужжя (Бузьке І, Ташлик І, Виноградний Сад та інші) [4].

На поселенні виявлена незначна колекція кістяних знарядь (всього 4), представлена проколками, які були поширені у господарстві сабати- нівців.

На дослідженій площі поселення виявлено невелику остеологічну колекцію, визначення якої проведено старшим науковим співробітником ІА НАН України, к.і.н. О.П.Журавльовим. На поселенні визначено 459 кісток 28-ми особин тварин: бика свійського (3 молодняку, 1 напів- дорослого, 4 дорослих), вівці свійської (2 напів- дорослих, 4 дорослих), кози свійської (1 дорослої), вівці і кози (1 молодої), свині свійської (1 дорослої), коня свійського (2 молодняку, 2 на- півдорослих, 4 дорослих), зайця-русака (дорослого), тура (2 дорослих).

Аналіз остеологічного матеріалу з Балабанів- ки І дає змогу розглянути особливості співвідношення видів тварин в домашньому стаді, які вказують на практику комплексного осілого та рухливого скотарства його мешканцями. В осілому господарстві перевага надається тваринам найбільш практичним - коровам та волам, які погано переносять тривалі кочування, а в зимовий період нездатні добувати корм з-під снігу. Зате з цим добре справляються коні та вівці, які легко долають значні відстані. В результаті, в осілому господарстві за чисельністю переважає велика рогата худоба і практикується розведення свиней. Кочові скотарі, в свою чергу, надають перевагу вівцям і коням [5].

Література

Гребенников Ю.С. Отчёт о проведенных археологических исследованиях экспедицией НГПИ в 1997 году. - Николаев, 1997. - 9 с.

Миколаївський краєзнавчий музей, археологічний фонд, одиниця зберігання - Балабанівка І (кладовище), А 2256.

Клюшинцев В.Н. Сабатиновская культура в Побужье (поселения и жилища) // Сабатиновс- кая и срубная культуры: проблемы взаимосвязей Востока и Запада в эпоху поздней бронзы. - К.: Николаев-Южноукраинск, 1997. - С. 4950.

У скотарів степової смуги - зони ризикованого землеробства, накопичення худоби значною мірою стимулювалось умовами зимівлі тварин: саме взимку від холоду й голоду гине багато худоби, особливо молодняку. Цю сезонну кризу сабатинівське населення вирішувало шляхом організації скотарських баз та висілків. На основних поселеннях лишалася незначна кількість худоби - для потреб харчування та робоча. Основні ж стада більшу частину року випасали в степу. Але повернення худоби восени на поселення породжувало ряд проблем, насамперед, її утримання. Сабатинівці розв' язували їх шляхом розпорошення худоби по висілках, що полегшувало її утримання взимку. Це запобігало масовому падінню худоби через епізоотії [6]. Саме таким чином можна пояснити величезну кількість сабатинівських поселень, зокрема й з незначним культурним шаром та розміром, на яких будували кілька жител переважно каркасно-стовпової конструкції, або без них. Останні могли бути на зразок куренів, котрі важко фіксуються. Одночасно такі висілки скотарів були задіяні як стоянки в системі маршрутів за сезонних переходів худоби навесні-восени.

У районі