До того ж, були періоди („плато"), коли концентрація 14С у атмосфері тимчасово збільшувалася так, що організми одержували більшу кількість атомів вуглецю. Відповідно, зараз здається, що їх рештки одночасні зі зразками, які насправді молодші - іноді на тисячі років. Отже, у такі часи радіокарбонний метод даватиме однакові визначення для проб різного віку. Коли наявний вік опиняється у такому інтервалі, похибка значно збільшується - фактично до меж самого „плато".

Тому спроба віднести стоянку лише на підставі радіовуглецевої дати до певного етапу фін- гляціалу (бьолінгу, алереду та ін.), які тривали, як правило, відносно недовго - методично некоректна. У більшості випадків наявна точність датування не дозволяє цього робити з повною певністю. Необхідна кореляція даних абсолютного датування з відомостями, одержаними іншими шляхами, - перш за все, завдяки археологічному дослідженню пам'ятки та її колекції.

Невизначеність часто намагаються зменшити серійним датуванням об'єкту. Повторний аналіз часто дає інший результат, і постає проблема вибору з кількох показників. Серії дат охоплюють великі проміжки часу, деякі з них значно відстоять від основної сукупності визначень, часто виділяють значно відмінні групи дат. Така ситуація пояснюється двома основними способами. Деякі автори схильні припускати, що розбіжності між датами - реальні, а, отже, відображають набагато довшу тривалість використання площі стоянку - у кілька тисячоліть [9]. Інші вчені вважають таке розмаїття визначень спричиненим випадковими факторами.

Саме виходячи з другого підходу, П.М. До- луханов зі співавторами запропонували наступну послідовність дослідження такого набору датувань [10].

Спершу з' ясовують, чи є дати статистично одночасними. Якщо є достатні підстави припускати, що тривалість існування комплексу була значно менша за похибку радіокарбонного дату-

14/-1

вання, то всі аналізи за С мають утворювати нормальний (Гаусів) розподіл. Тобто їх відмінності обумовлені випадковими факторами, а не походять від різниці у віці проб. У разі, якщо це справді так, вони вважаються статистично одночасними. Чи є розподіл нормальним у статистиці звичайно перевіряють за допомогою критерію хі-квадрат [11]. Саме цей критерій і застосовують у більшості випадків для перевірки одночасності групи дат.

Неодночасні відкидають, решту комбінують. Комбінуванням дат можна послуговуватися лише тоді, коли визначення були зроблені за тим самим зразком, або є вагомі підстави вважати, що вони стосуються однієї короткотривалої події. У наслідку одержимо усереднений розподіл з меншими значеннями похибки ніж у початкових датувань. Археологічним прикладом може бути поховання, за матеріалами якого проведено кілька аналізів. Їх комбінування може значно підвищити точність датування.

Проте, щодо пізнього палеоліту, тривалість існування стоянок та окремих їх структурних елементів - дискусійна проблема. Зокрема, здається, припущення про короткочасність палеолітичних жител не досить добре обґрунтоване у згаданій праці.

Тому, скоріш за все, треба шукати інших шляхів поліпшення датування палеолітичних комплексів - здебільшого завдяки глибокому вивченню контексту, з якого брали пробу на датування та поєднання різних методів: як природничих наук, так і власне археологічних.

Палеокліматичні реконструкції пізнього плейстоцену спираються у більшості випадків на некалібровану часову шкалу. Календарний вік кліматичних подій та процесів визначено для атлантичної ділянки північної півкулі у ході вивчення кернів з льодовиків Гренландії. Проте, їх застосовність до нашого регіону небезсумнів- на. Тим не менш, окремі події вважаються такими, що мали глобальне значення і відбулися майже одночасно на всій земній кулі [12]. Йдеться про максимум останнього гляціалу (біля 19 тис. р. calBC або точніше 21-17 тис. р. calBC) [13] та початок голоцену (9550 ± 90 calBC - керн GRIP, 9640 ± 250 calBC - керн GISP 2) [14].

Таким чином, за наявними каліброваними датами до стоянок доби максимуму останнього зледеніння можна з відносно значною ймовірністю віднести Амвросіївку, Анетівку ІІ та Мура- лівку.

Отже, калібрування радіовуглецевих датувань з плейстоценових стоянок - один з найко- ротших шляхів до побудови абсолютної хронології пізнього палеоліту. У застосуванні цього методу у практиці вивчення пам'яток цієї доби існує низка труднощів та „підводних каменів". Відзначено розбіжності між різними калібрувальними кривими. Точність одержаних дат обмежена. Серії дат погано збігаються. Немає регіональної календарної палеокліматичної шкали, з якою можна було корелювати датовані археологічні об'єкти. Все ж таки, калібрування пізньо- палеолітичних дат уявляється корисним - перш за все, як реальна оцінка похибок абсолютного датування на сучасному рівні знання.

Currie L.A. The Remarkable Metrological History of Radiocarbon Dating [II] // Journal of Research of the National Institute of Standards and Technology. - 2004. - Vol. 9. - N. 4. - P. 185-217.

Stuiver M., Polach H.A. Discussion: Reporting of Radiocarbon Dates // Radiocarbon. - 1977. - N. 19 (3). - P. 355-363.

Andel T.H., van. Middle and Upper Paleolithic environments and the calibration of 14C dates beyond 10,000 BP // Antiquity. - 1998. - N. 72. - P. 26-33.

Plicht J. van der Radiocarbon calibration for the Middle/Upper Paleolithic: a comment // Antiquity. - 1999. - 73. - P. 119-123.

Joris O., Weninger B. Extension of the 14C calibration curve to ca. 40,000 cal BC by synchronizing Greenland 18O/16O ice core records