З початком війни для обслуговування потреб діючої армії, переважно у виготовленні спорядження, почали залучати приватних осіб. Так, вже 20 жовтня 1914 року Миколаївське градоначальство отримало телеграму від Міністерства внутрішніх справ з вказівкою зобов'язати місцевих чоботарів виготовляти по 2 пари чобіт щотижня та встановити платню 7-8 руб. за пару чобіт [30]. Пропонувалося також залучити до праці кравців та чинбарів.

Після поразок на фронті у 1915 році російські війська залишили Польщу, Литву, частину Латвії та Західної Білорусі. З відступаючою армією на схід потягнулися довгі колони біженців. З прифронтових губерній населення почало прибувати і до Миколаєва, де виникає Комітет допомоги біженцям. У вересні 1915 року на його утриманні перебувало 1250 осіб [31]. Серед біженців було біля 200 латишів, частина з них була влаштована на суднобудівний завод "Наваль" [32]. Біженці з Прибалтики утворили в Миколаєві латиське земляцтво.

Незважаючи на військові замовлення і потребу в робочих руках, в місті зберігалося безробіття. У зв'язку з цим благодійний комітет заводу "Наваль" вирішив щомісяця асигнувати на допомогу безробітним 1 тисячу крб. [33].

Активну участь у суспільному житті міста у воєнні роки брали навчальні заклади Миколаєва. У травні 1915 року представники миколаївських училищ утворили Педагогічну комісію, яка займалася допомогою дітям родин запасних та біженців, що навчалися у місцевих навчальних закладах. Учні миколаївських шкіл постійно здійснювали збори пожертвувань, організовували благодійні заходи, допомагали постраждалим від військових дій. Так, педагогічна рада 2-ї Миколаївської жіночої гімназії отримала рескрипт великої княгині Тетяни Миколаївни із словами вдячності ученицям гімназії за передачу 120 руб., зібраних для допомоги біженцям [34]. Біля 20 гімназистів Олександрівської чоловічої гімназії виказали бажання влітку виконувати сільськогосподарські роботи, допомагаючи селянським родинам, чоловіки яких були мобілізовані до армії [35].

20 вересня 1915 року під час зборів в міській управі представники миколаївських училищ вирішили проводити заняття серед неписьменних поранених місцевих лазаретів [36].

Про ставлення місцевого населення до війни та внутрішніх проблем, про настрої серед робітників свідчать таємні поліцейські звіти, які щомісяця надходили до Миколаївського градоначальника. Розглянемо настрої миколаївців у воєнні роки на прикладі звітів за 1915 рік, з яким пов'язані поразки на фронті та початок продовольчої кризи в тилу.

Лютий - у звіті миколаївської поліції відзначалося, що арешт більшовицької фракції Державної Думи не знайшов ніяких відгуків серед місцевих робітників. Останні їм не співчувають, і навіть соціал-демократи були розгублені у ставленні до війни [37]. Березень - настрій населення високо патріотичний. Звістка про здобуття Перемишля викликала захоплення серед різних верств мешканців. По всьому місту відбулися масові патріотичні маніфестації.

Травень, червень, липень - звістки про втрату спочатку Перемишля, Львова, а потім і Варшави викликають жаль, але у переможному закінченні війни ніхто не сумнівається [38]. Вересень - спостерігається деяке незадоволення міським управлінням у зв'язку з неправильним розподілом палива. Деякі особи, користуючись привілейованим становищем, отримують зі складу вугілля більше, ніж установлено за нормою, обділяючи цим незаможні верстви [39].

Треба відзначити, що поразки на фронті сприяли зростанню і без того сильних антиніме- цьких настроїв. Так, у звіті за грудень 1915 року відзначається, що серед населення виказуються побажання про перейменування міст та містечок, що носять німецькі назви, на російські. А двоє гласних міської думи С.Гайдученко та В. Маркелов перебували під адміністративним арештом протягом трьох діб за публічні висловлювання про те, що на суднобудівних заводах та на телеграфі працює чимало осіб німецької національності [40].

Відносно ставлення миколаївських робітників до війни, то архівні джерела не дають підстави говорити про антивоєнні настрої серед миколаївського пролетаріату. Страйки, які виникли у листопаді 1915 року та у січні-лютому 1916 року, мали економічні підстави і були пов'язані з дорожнечею, зростанням плати за житло та зловживанням адміністрації заводів. Так, у звіті начальника поліцейського розшукного пункту відзначається, що у грудні 1915 року серед робітників поширюються розмови про те, що представники адміністрації отримують преміальні гроші у зв'язку із закінченням будівництва кораблів, а вимоги робітників про підвищення заробітної платні адміністрація відхиляє. Політичні ж вимоги під час страйків миколаївськими робітниками не висувалися.

Патріотичні настрої миколаївців особливо проявилися у квітні 1915 року, під час приїзду до Миколаєва імператора Миколи ІІ, який відвідав суднобудівні верфі, оглянув лінкор "Імператриця Марія", побував у лазаретах, розмовляв з робітниками, пораненими, робив подарунки. Цей приїзд Миколи ІІ висвітлено в краєзнавчій літературі [41]. Однак Микола ІІ у 1915 році двічі відвідував місто - 15 листопада государ знов прибув до Миколаєва, на цей раз з цесаревичем Олексієм Миколайовичем. Знов були зустрічі на суднобудівних заводах та в лазаретах. Але такого піднесення та ентузіазму серед робітників, як було під час першого приїзду царя, не спостерігалося - впливало погіршення економічного становища та зростаюча дорожнеча.

Про проблему дорожнечі миколаївська преса стала писати з кінця 1915 року. Перш за все висвітлювалися факти порушення торгівлі, спекуляція, або, як її тоді називали, "мародерство тилу". Так, у січні 1916 року місцева преса оповістила миколаївців, що у магазині бакалійних товарів Лаврентія Лахна (вул. Фалєєвська, 28) пуд пшона вартістю 1 руб. 80 коп. продавався по 2 руб. 40 коп. Крім цього, у магазині приховувався рис, який не йшов у