15 квітня 1845 р. владика був зведений у сан архієпископа, а 1 квітня 1847 року його призначають членом Св. Синоду. 14 грудня 1848 р. надходить наказ про призначення архієпископа Інокентія на кафедру Херсонську і Таврійську, він прибув до Одеси 29 травня 1848 р. і на другий день відправив урочисту службу і виголосив новій пастві перше слово. Перш за все владика взявся за облаштування нової єпархії, бо, як писав потім в одному з листів, що "якщо є десь необлаштоване управління, то тут" [7]. З середини липня по середину вересня архіпастир оглядає єпархію і звертає особливу увагу на семінарію, духовні училища, на справи місцевої консисторії, на моральний стан духовенства, але предметом його підвищеної уваги стає Крим з церковними старожитностями. Головним завданням, яке Інокентій вбачав по відношенню до Криму було відновлення християнських старожитнос- тей. При цьому він хотів влаштувати тут російський Афон. "Якщо Афон, - говорив Інокентій, - багатий священними пам'ятками і спогадами, то і російський Афон - Таврія - не поступається цим Афону грецькому. Тут св. сліди стоп св. Андрія Первозванного; тут кров святих пап - Климента і Мартіна; тут подвиги Стефана Суро- зького і першоапостолів слов'янських - Кирила і Мефодія; тут пам'ять св. Володимира і його хрещення: скільки прикладів віри і добродійності! А між іншим по відношенню до російських відлюдників Таврія далеко переважить миром і зручністю для тих наших співвітчизників, які нині шукають для себе глибокого мовчання в обителях афонських" [8]. Саме в одеський період свого життя владика захопився археологією. Він вивчав документи Константинопольського архіву, дещо знайшов з історії Криму в монастирях Анатолії, у Ватикані, Відні, Петербурзі. Лише при Інокентієві почалась реставрація кримських пам'яток. "Як археолог преосвященний звертав особливу увагу на пам'ятки церковних ста- рожитностей, бачив в них слід минулої духовної культури і церковного життя й старався всіляко, де міг, ці пам'ятки підтримувати і відновлювати" [9]. Про визнання наукових заслуг Інокентія свідчило те, що він був обраний почесним членом багатьох наукових товариств. Так, зокрема, 23 грудня 1851 р. архіпастиря обрали членом Імператорського археологічного товариства, про це йому було повідомлено особисто в листі від графа Д.М.Блудова [10]. На це Інокентій відповів, що "заняття справами нової, різноманітної, обширної єпархії не дозволяють мені зараз зайнятись цілком чіткою співбесідою з місцевою старовиною [...] З продовженням часу, якщо дасть Господь здоров'я і сил, я надіюсь представити шановному товариству хоча малі плоди моїх пошуків, щоб не всує носити ім'я його почесного співчлена" [11]. Ось як характеризував своє відношення до археології сам владика: "Всі інші старожитності, до якого б роду вони не належали, ніколи не чужі служителю Євангелія, вже тому, що тим чи іншим чином, але завжди нагадують собою про те саме, про що нерідко повинен говорити, тобто про нинішню недовговічність всього земного і про необхідність оновлення" [12]. "З цієї точки зору дивився я завжди на пошуки археологічні, із задоволенням займався ними, скільки дозволяли час і обставини" [13]. Інокентій з невтомністю і старанністю збирав відомості про зруйновані церкви та існуючі колись у великій кількості в горах Таврії монастирі, відшукував історичні відомості про святих, які покоїлись в Криму. За його прямого сприяння був оновлений Успенський скит - одне з найдавніших християнських святилищ Криму, яке протягом багатьох століть зберігало чудотворну ікону Божої Матері. 14 серпня 1850 р. відбулося його освячення "при великій кількості народу" [14]. На руїнах Херсонеса, які були відведені в 1847 р. під чумний шпиталь, поблизу стародавнього храму, де за переказами хрестився князь Володимир, Інокентій влаштував невелику церкву, а самі руїни виклопотав у кавказького намісника під свій особливий нагляд. Саме під його керуванням велись розкопки Херсонеса. На річці Качі у скелях реставрував церкви Св. Анастасія та Св. Безсрібників, а в генуезькій фортеці Судак реставрував стародавній храм Іоанна Предтечі. Владика закликав місцевих жителів вивчати й шанобливо ставитись до старовинних святинь, тому що, за його словами, "країна так багата всякого роду священними старожитностями, бо в цій країні християнство виникло з найдавніших часів його; тут же, потім в Херсонесі, була колиска російського православ'я" [15]. Ще Інокентій хотів налагодити при консисторії видавництво журналу, "в якому мали поміщати головні єпархіальні розпорядження і проповіді кращих священиків, це принесе немалу користь єпархії і покаже іншим, що ми не безголосі і дещо робимо" [16]. Але, на жаль, ця ідея в