Найважливішим питанням залишалось продовольче. З 11 квітня 1918 р. всі справи з постачання населення продуктами харчування вирішувались виключно відповідним відділом міської управи. 20 травня з ініціативи німецького командування відбулась нарада з питання забезпечення Миколаєва зерном та іншими продовольчими товарами. Було зазначено, що хліба в місті залишилось усього на два тижні. Представник Державного хлібного бюро Соминський вніс конкретну пропозицію: звернутися до Таврійського земства з проханням посприяти в одержанні

необхідної кількості зерна. Гласний Терещенко зауважив, що до лютого 1918 р. земство відпускало на потреби Миколаєва 150 тис. пудів зерна, а з лютого - 120 тис. пудів. При населенні у 140 тис. чоловік необхідно мати не менше 90 тис. пудів - з розрахунку 1,5 фунти на людину, яка займається фізичною працею, і 1 фунт для всіх інших. Терещенко запропонував ввести карткову систему [8].

Продовольчий відділ управи поставив під свій контроль роботу пекарень, з метою зменшення черг було обмежено продаж хліба чотирма фунтами в день в одні руки. У вересні ціни на печений хліб підвищились до 48 коп. за фунт [9].

У місті виникли перебої з м'ясом внаслідок неорганізованості закупівлі худоби. Для подолання цієї кризи утворене спеціальне бюро для постачання м'ясом населення і австро-німецьких військ. До 25 травня ціни на нього були встановлені в розмірі 1 крб. 25 коп. за фунт. Представники австрійського лиця 1. Земельні площі та валовий збір зерна у Первомайській

и 1921 1922 1923 1924

щі, тис. десятин 423 434 550 561

овий збір зерна, тис. 10568 21716 30163 17350

ькість робочої худоби

>ки Коні Воли ВРХ Кози та Свині

>21 114078 1414 1153376 96170 70962 >22 110040 5750 122260 118140 23980 >23 113514 4160 123576 189403 72590 >24 133635 немає 155284 232058 59433 відомосте

командування пропонували порушити клопотання перед урядом про виділення Миколаєву так званого "захищеного району", тобто виключного права закупівлі худоби для потреб міста на певній території [10]. Представники окупаційної влади також дали згоду на прохання міської думи не дозволяти будь- кому здійснювати заготівлю м'ясопродуктів, а користуватися для цього виключно послугами заготівельників продовольчого відділу міської управи [11]. Виникали також проблеми з постачанням населенню солі, круп, цукру, гасу, палива.

У важких умовах 1918-1919 рр. Миколаївська міська управа звичайно не могла вирішувати всі питання без взаємодії з органами місцевого самоврядування інших міст. У січні 1919 р. до неї звернулась за допомогою Одеська управа, запропонувавши обміняти 5 тис. пудів цукру, декілька тис. пудів олії та гасу на певну кількість пшениці та ячменю. Миколаївці погодилисьвиділити понад 20 тис. пудів ячменю та пшениці для обміну, одночасно пропонуючи збільшити кількість цукру до 10 тис. пудів [12].

Продовольча криза в місті поглиблювалась фінансовою. Гостро відчувалась нестача грошей. На 1 лютого 1918 р. міський банк мав лише 2 млн. 700 тис. крб. готівки, а потреба в ній становила 5 млн. [13]. У травні міська каса заборгувала різним установам і особам 3627800 крб. Управі потрібно було відшукати 17277800 крб. на громадські роботи, безкоштовні їдальні, продовольство і заготівлю палива для населення, для утримування і розквартирування австро-німецьких військ, на збалансування міського кошторису та інші потреби. Вона порушила клопотання про надання українським урядом авансу в сумі хоча б 4 млн. крб. При цьому управа зазначила, що вона може частину витрат покрити, коли з'являться сприятливі умови грошового ринку шляхом випуску міського облігаційного займу на 5 млн. [14]. Уряд знайшов можливість призначити позичку в 3 млн. [15], але реальних грошей у нього бракувало. Міське самоуправління було змушене звернутися до засновницько-позичкового комітету Миколаївського Державного банку за короткостроковим кредитом у розмірі 500 тис. на 3 міс. Комітет погодився виплатити лише 300 тис. крб. [16].

Звичайно, позика у такому малому розмірі не допомогла вийти з фінансової кризи, бо витрат у міської управи було багато. До 1 січня 1919 р. лише на ремонт і обладнання зайнятих німецьким командуванням приватновласницьких споруд вона асигнувала 41605 крб. 05 коп., за проживання німецьких військ власникам місцевих готелів заплатила 43128 крб., на відшкодування збитків, нанесених під час подій 22-25 березня 1918 р. виділила 11250 крб. [17], на будову воріт німецького цвинтаря - 2719 крб. 50 коп., заготувала для його благоустрою посадочний матеріал для живої огорожі та саджанці дерев, необхідну кількість піску з місцевих кар'єрів [18].

Всього у 1918 р. витрати становили 9100 тис. крб., а прибутки - всього 5500 тис. при загальному дефіциті в 3600 тис. крб. Перспективи на 1919 р. видавались ще гіршими. Міські витрати, за всіма даними, мали досягти 15 млн. крб., а прибутки, навіть при крайньому напруженні платіжної спроможності населення, ледве перебільшать 9 млн. крб. На значне підвищення дефіциту в 1919 р. впливало зростання витрат на боротьбу з тифом та утримання безкоштовних їдалень [19]. Витрати міського бюджету лягали на плечі заможних громадян, майновий стан яких було оцінено у 100 тис. крб. і більше.

Однією із спроб вивести Миколаїв з фінансової кризи без