УДК 908 (477.73): 929 Левченко Л.Л.

Миколаївський військовий губернатор Іван Іванович де Траверсе

В історії України ХІХ ст. - період інтенсивної колонізації південноукраїнських земель Російською імперією. Одним з центрів колонізації було Миколаївське військове губернаторство, яке забезпечувало потреби Чорноморського флоту. Для його управління уряд призначав військового губернатора, посада якого указом по флоту від 20 березня 1805 р. була поєднана з посадою Головного командира Чорноморського флоту і портів [1]. Він зосереджував у своїх руках як військову, так і цивільну владу. Вперше обидві посади одночасно зайняв чужинець, французький емігрант, маркіз де Траверсе. 4 квітня 1802 р. його було призначено Головним командиром Чорноморського флоту і портів [2], а у березні 1805 р. - Миколаївським і Севастопольським військовим губернатором.

Де Траверсе - людина неординарна, у своєму роді унікальна. Він уявляється нащадкам як герой блискучого історичного роману. Не втрачаючи зв'язків зі своєю країною, він енергійно працював на терені іншої держави. Адмірал, Головний командир Чорноморського флоту і портів, військовий губернатор Миколаєва і Севастополя, міністр морських сил, член Державної ради - такі посади займав де Траверсе в Росії. Його життя і діяльність викликають багато суперечливих думок, категоричних суджень. Автор цієї статті ставить своїм завданням проаналізувати розрізнені історичні факти, спогади сучасників, дослідження істориків і краєзнавців, архівні матеріали і викласти їх читачу, вводячи до наукового обігу архівні документи про діяльність де Траверсе у Миколаєві та Севастополі з фондів Державного архіву Миколаївської області, які ще ніколи не використовувались при вивченні його біографії.

Оцінки І.І. де Траверсе в історичній і краєзнавчій літературі досить суперечливі. Одні автори захоплюються його особою, інші, навпаки, звинувачують його в усіх смертних гріхах. Можливо, що поштовхом негативного ставлення до Траверсе стали мемуари його сучасника і колеги адмірала П.В.Чичагова [3]. Декабрист барон В.ІШтейнгель, теж сучасник де Траверсе і морський офіцер, дає різку і вкрай негативну оцінку діяльності де Траверсе в Росії [4].

До того ж ще й треба мати на увазі, що на часи де Траверсе припадають війни з Францією, в яких Росія в союзі з іншими державами виступала противником останньої. До французів ставилися з підозрою. Крім того, де Траверсе погано розмовляв російською мовою, довгий час зберігав французьке громадянство і не був байдужим Наполеону, а також листувався з дружиною Наполеона імператрицею Жозефиною і до смерті зберігав її листи. Проте, як людина освічена і світська, де Траверсе користувався прихильністю імператора Олександра І і його повною довірою, що також викликало заздрощі при російському дворі. Все це могло дати підстави, щоб добрі справи де Траверсе назавжди забулися, і з книги в книгу переходила лише негативна оцінка його діяльності.

Серед істориків такої оцінки дотримуються дослідники ХІХ ст. Ф.Ф.Веселаго та П.Белавенець. Зокрема, Ф.Ф.Веселаго пише про де Траверсе як про людину, що робила кар'єру через знайомства з сильними світу цього [5].

Навпаки, історик ХІХ ст. Д.М.Афанасьєв позитивно оцінює діяльність де Траверсе. Він пише про нього, як про обдарованого адміністратора та керівника, що сприяв розвитку суднобудування, підготовці спеціалістів для флоту, укріпленню Миколаєва і Севастополя як стратегічно важливих воєнно-морських фортець [6].

Миколаївський історик ХІХ ст. Г.М.Ге підкреслює, що "становище Миколаєва дуже змінилося на краще у 1802 році, коли Головним командиром Чорноморського флоту був призначений маркіз де Траверсе". Він навіть перебільшує заслуги де Траверсе і приписує йому введення статистичного обліку в Миколаєві, заснування магістрату, а також утворення Миколаївської губернії [7], що не відповідає історичній дійсності. Але, на нашу думку, справедливим є твердження Г.Ге, що освічений француз приніс на Південь України європейську культуру і французький менталітет, які активно намагався запровадити в Миколаєві і Севастополі.

Довгий час історики ХХ ст. не згадували особу І.І. де Траверсе. Нарешті, у 90-х рр. з'явилося декілька праць про життя і діяльність адмірала. Їх автори теж поділяються на тих, хто засуджує його, і тих, хто ним захоплюється. Серед перших - російський адмірал і військовий історик Б.Н.Зубов, Н.Ю.Березовський, В.Д.Доценко та Б.П.Тюрін, Д.Н.Копелєв.

Зокрема, Б.Н.Зубов звинувачує де Траверсе в тому, що "в Миколаєві ... він займався, головнимчином, улаштуванням своєї кар'єри", "при ньому погіршали флотські і адміралтейські справи" [8]. Н.Ю.Березовський пише, що при ".Траверсе російський флот занепав, при призначеннях на посади перевага віддавалась іноземцям." [9]. Такої ж думки дотримувався і Д.Н.Копелєв, який додає, що за часів І.І. де Траверсе ".ескадри Балтійського флоту .не виходили в море далі Кронштадту." [10].

В.Арсеньєв говорить, що де Траверсе на посаді Головного командира Чорноморського флоту і портів та військового губернатора Миколаєва "прославився" достатньо гучними скандалами, надто "дбав про своє благополуччя, завдаючи шкоди справам службовим. Не виділявся адмірал завзяттям і на міністерському поприщі". Дослідник звинувачував Траверсе у привласненні державних коштів, в усуненні відомого флотоводця віце- адмірала Д.Сенявіна від активної роботи напередодні війни 1812 р. [11].

Втім, сучасники оцінили його діяльність, бо назвали його ім'ям атол в групі Маршалових островів у Тихому океані і острови в групі Південних Сандвичевих островів в Антарктиді [12].

Суперечливою є думка про де Траверсе миколаївського краєзнавця Ю.С.Крючкова. Автор вказує, що "де Траверсе не проявляв ініціативи в розвитку суднобудування і флоту на Чорному морі", і