У 1807 р., знову ж згідно із поданням губернатора, Севастополю з портом і адміралтейством було виділено 14220 десятин землі, але при межуванні з'ясувалося, що фактично Севастополю належало 6986 дес. 511 саж. [25].

У 1806 р. в Миколаєві було створено поліцейські органи. За указом Олександра І від 23 березня 1804 р. поліцейське управління комплектувалось "особливим штатом" згідно з площею міста, кількістю населення, торгових промислів та інших місцевих особливостей. Де Траверсе провів докладний аналіз стану Миколаєва. У своєму звіті він писав, що у місті в 1806 р. проживало 8480 осіб. На цю кількість жителів припадало 5 церков і один молитовний будинок, дві богадільні, 1000 домів і 188 землянок, 233 лавки, 7 заводів (з них два горілчані і один пивоварений), 22 питейні будинки, 82 погреби, 14 харчевень і пекарень, 4 торгові лазні. Крім цього, на міській землі знаходилось 66 хуторів [26].

За цим аналізом де Траверсе склав і 3 лютого 1806 р. відправив у Петербург перший штатний розпис поліції Миколаєва, затверджений 11 травня Олександром І. Її очолював поліцмейстр, у віданні якого знаходились пристав, квартальний наглядач, 9 десятських та поліцейська команда з двох унтер- офіцерів і 12 драгунів [27]. Губернатор доклав багато зусиль для організації фінансування поліції, забезпечення службовців зброєю, кіньми, одягом, взуттям, пайковим харчуванням. З цих питань він постійно листувався з губернатором Новоросійського краю, своїм співвітчизником Арманом Рішельє дю Плессі, Малоросійським генерал-губернатором, а згодом міністром внутрішніх справ Олексієм Куракіним, який співчував населенню України і, зокрема, південноукраїнських земель, та допомагав місцевим начальникам у вирішенні різних питань [28].

У 1808 р. І.І. де Траверсе виклопотав дарування Миколаєву "чотирирічної відкупної суми" - 240000 крб., проценти з якої щорічно мали складати 14400 крб. На ці гроші де Траверсе сподівався збудувати казарми, міські установи, пристань, школи та ін. Вже губернатором О.С.Грейгом у 1821 р. в Миколаєві на ці гроші було засновано "Городовий комітет" - банківську установу, яка розпоряджалася капіталом, що належав місту, видаючи його в обіг у вигляді позик жителям міста і установам [29].

В часи де Траверсе Миколаїв зростав не тільки завдяки природному приросту, а й через постійний приплив нового населення, якому надавали різні пільги для оселення в південних містах нещодавно приєднаного Новоросійського краю. Так, у 1803 р.вийшов маніфест про звільнення із заслання злочинців і оселення їх в південних містах, 12 квітня 1806 р. - указ Сенату, за яким у Миколаєві дозволялося оселятися єретикам, що розкаялися і повернулися під опіку православної церкви [30]. За указом 1806 р. у Таврійській губернії та Миколаєві дозволялося оселятися іноземцям, в тому числі французам, які присягнули на вічну вірність Російській імперії [31]. З цього приводу де Траверсе заснував у місті та організував роботу двох комісій: "По розміщенню іноземців на місця проживання" та "Для розбору французьких підданих".

Окрім цього, в Миколаєві знаходилось 400 полонених турків. Нагляд за ними було покладено на чиновника з особливих доручень Сташу Жукевича. В держархіві Миколаївської області збереглося листування між Херсонським цивільним губернатором КС.Гладковим, де Траверсе та Жукевичем про утримання полонених, розподіл між ними коштів та продуктів [32]. Це питання набуло ще більшої міжнародної ваги, коли уряд Туреччини почав виділяти кошти на утримання своїх громадян. У 1807 р. на забезпечення 16635 осіб, які перебували у полоні в Херсонській і Катеринославській губерніях, Туреччина виділила 19000, у березні 1808 р. - 42242 піастри. Російський уряд також кожного місяця виділяв на утримання високопоставлених турецьких осіб по 1 тисячі карбованців. Де Траверсе і Жукевич постійно турбувалися про турецьких громадян в Миколаєві. Вони ж у 1808 р. організували відправку турків на батьківщину [33].

Як представник Російської імперії, військовий губернатор повинен був проводити великодержавну політику в південних містах і в цьому напрямку він сприяв переходу віруючих різних релігій у православну віру (хоча сам православним не був), наглядав за поведінкою єретиків, що розкаялися, і доповідав про них у Синод та Сенат.

У Севастополі російський уряд проводив політику повного підпорядкування міста суто військово-морській справі. 23 лютого 1804 р. Севастополь оголошений головним військовим портом на Чорному морі. Були вжиті заходи до нерозголошення відомостей про становище флоту; військові, які знаходились у місті, мали обмежити коло свого спілкування і нічим іншим не займатися, крім "одними військовими вправами." [34]. Навіть купецьким кораблям вхід у порт було заборонено, "хіба що від шторму чи заради інших несподіваних випадків зайде в порт для ремонту або для врятування, а не для торгу" [35]. Згідно з цією політикою 1 січня 1807 р. було видано маніфест, за яким не тільки заборонено оселятися в місті іноземцям, крім тих, що принесли присягу на вічну вірність Росії, а й користуватися правами і пільгами по громадянству, промисловості, торгівлі або мореплаванню [36]. У цьому аспекті цікаво підкреслити,