Як справжній француз, він дбав про озеленення міст, навіть заклав у Миколаєві ботанічний сад, де розводили екзотичні рослини, і оранжерею, а біля свого будинку - фруктовий садок і квітник. Давав бали та сприяв діяльності учнівського театру при штурманському училищі.

У 1809 р. І.І. де Траверсе виїхав з Миколаєва, хоча формально він залишався на своїй посаді до 1811 р. В цей час його обов'язки виконував віце- адмірал М.Л.Язиков [37]. У Петербурзі де Траверсе спочатку тимчасово, а з 1811 р. постійно займав посаду міністра морських сил (з 1815 по 1828 рр. - морського міністра). У 1810 р. став членом Державної ради. Нарешті отримав російське підданство, його занесли в родову книгу дворян Казанської губернії. Олександр І подарував де Траверсе маєток в селі Романщина Лузького повіту, в 120 кілометрах від С.-Петербурга, де цар неодноразово навідував вже старого де Траверсе [38].

На посаді морського міністра де Траверсе розвинув бурхливу діяльність по зміцненню військово-морського флоту морською піхотою, розробив штатний розклад для кораблів, укріпив на них дисципліну. З його ім'ям пов'язано створення пароплавної лінії Петербург-Кронштадт (1813 р.), проведення 13 морських науково-дослідних експедицій під керівництвом Головіна, Коцебу, Литке, Анжу, Врангеля, Беллінсгаузена і Лазарева та ін. Сам де Траверсе після експедиції Беллінсгаузена- Лазарева отримав вищу нагороду Росії - орден Андрія Первозванного [39].

У 1828 р. за власним проханням де Траверсе було звільнено з посади морського міністра, ще деякий час він залишався членом Державної ради. В цьому ж році його було нагороджено орденом Св. Георгія 4-го класу за 25 років служби в офіцерському чині [40]. І.І.де Траверсе оселився в селі Романщина.

За своє життя Іван Іванович двічі був одружений. З першою дружиною Мадлен де Руіф мав трьох дітей: доньку та двох синів, їх обох звали Олександрами. Від другого шлюбу з Луїз Брен мав доньку та сина. Його сини стали хоробрими офіцерами, але високого становища по службі не досягнули. Старший Олександр брав участь в оволодінні Парижем, став віце-адміралом і дослужився до посади військового губернатора Архангельська. Молодший Олександр - учасник Наваринської битви [41]. Внук Іван Олександрович відзначився у Кримській війні [42]. І.І. де Траверсе помер 19 травня 1831 р. і похований у своєму маєтку в с.Романщина разом з другою дружиною Луїз Брен. Могила його збереглася до наших днів.

Майже 200 років пройшло з часів перебування І.І. де Траверсе в Миколаєві. Але той неповторний колорит, що привніс французький емігрант на початку існування міста, зберігається до теперішніх часів. Внесок де Траверсе у розвиток Миколаєва як міста - один з самих значних. Після нього посаду Головного командира Чорноморського флоту та військового губернатора займали люди, яких не цікавило місто та його мешканці, вони приділяли увагу лише флоту та адміралтейству. Лише адмірал Б.О. фон Глазенап продовжив справу І.І. де Траверсе: відкрив Миколаїв для комерційної торгівлі, заснував цілий ряд навчальних закладів, міську газету, пожвавив роботу міських установ та ін. Де Траверсе прагнув, щоб Севастополь і Миколаїв досягнули європейського рівня, мали приміську землю, добре організовану роботу міських установ, фінансові прибутки, навчальні заклади, театри і оранжереї. Хіба ж на порозі ХХІ ст. ми не мріємо про це саме? Де Траверсе, як син своєї епохи, свій внесок вже зробив. Також він зумів органічно поєднати свою діяльність на флоті з посадою губернатора. Визнання його заслуг перед історією ще чекає на себе.

Література

Центральний державний архів Військово-Морського Флоту Росії, ф. 2092, оп. 0172, спр. 124, арк. 16.

Афанасьев Д.М. К истории Черноморского флота. - Ч. 1. (1768-1816) // Русский архив. - М., 1902. - С. 255-256; Общий морской список. - СПб., 1900. - Ч. 5. - С. 215; Алфавитный указатель 12-ти частей общего морского списка. - СПб., 1900. - С. 132.

Архив адм. Чичагова В.П., в. 1. - СПб., 1885; Коваленко Ю. Москва-Париж: Очерки о русской эмиграции. Профили и силуэты. - М.: Известия, 1991. - С. 99.

Белавенец П. Нужен ли нам флот и значение его в истории России. - СПб., 1910. - С. 178-179.

Веселаго Ф.Ф. Краткая история русского флота. - Вып. ІІ. - СПб., 1895. - С. 443.

Афанасьев Д.М. Вказ. пр. - С. 255-259.

Ге Г.М. Исторический очерк столетнего существования города Николаева при устье Ингула // Именовать - город Николаев: Историко-краеведческий выпуск. - Николаев: Изд-во "Дикий сад", 1989. - С. 118-119.

Зубов Б.Н. Развитие кораблестроения на юге России. - Калининград: Кн. Изд-во, 1990. - С. 134, 205.

Березовский Н.Ю., Доценко В.Д., Тюрин Б.П. Российский императорский флот 1696-1917. Военно-исторический справочник. - М.: Русский мир, 1996. - С. 224.

Копелев Д.Н. Траверсе де Жан Франсуа Прево де Сансак // Морской энциклопедический словарь. - СПб.: Судостроение, 1994. - Т.3. - С. 270.

Арсеньев В. Эпоха испытании // Морской сборник. - М.: Красная звезда, 1992. - № 10. - С. 75-76, 79.

Копелев Д.Н. Вказ. пр. - С. 271.

Крючков Ю.С. История Николаева от основания до наших дней. - Николаев: Возможности Киммерии, 1996. - С. 56, 57.

Коваленко Ю. Вказ. пр. - С. 95, 97, 98.

Копелев Д.Н. Вказ. пр. - С. 270-271.;