УДК 94(477):332.21

Темірова Н.Р., Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Матеріально-технічне забезпечення поміщицьких господарств

України наприкінці XIX — на початку XX ст

Автор порушиш одне з найболючіших питань сільського господарства України шжі ХІХ-ХХ ст взагалі і поміщицьких господарств, зокрема, - забезпеченість реішнентом та робочою худобою. Ця проблеем постала особливо гостро після скасування кріпацтва та позбавлення поміщицьких маєтків гарантованої робочої сили. На основі аналізу статистичних даних, описів окре*шх маєтків, аналітичних матеріалів початку минулого століття в статті показаний рівень матеріально-технічного забезпечення маєтків різних регіонів України у порівнянні з селянським господарством

The author touches upon one of the most painful questions of agriculture in Ukraine at the end of XlXth - beginning XXth in general and the landowner's economy, in particular, - security by stock and working cattle. This problem has risen especially sharp after a cancellation of the serfdom and deprivation of landowner's manors of a guaranteed labour. On the basis of the analysis of the statistical data, descriptions of separate manors, the analytical materials of the beginning of the last century in the article is shown a level of material security of manors of various regions of Ukraine in comparison with farmer's economy.Однією з ознак зрушень у сільському господарстві, зародження нового способу виробництва стало широке застосування вдосконалених знарядь праці, механізмів. Це дозволяло підвищити продуктивність та якість праці, вирішити проблему робочої сили, дефіцит якої гостро відчувався, здешевити виробництво. Для дослідження взяті українські губернії, які входили до складу Російської імперії. Поміщицьке господарство Право-, Лівобережної та Південної України мало свою специфіку, що проявилося і в матеріально-технічному забезпеченні. Вибір хронологічних рамок зумовлюється тим міркуванням, що в цей момент завершився перехідний період після реформи 1861 р. і основні тенденції в розвитку поміщицького господарства проявлялися чіткіше.

Висвітлити поставлене питання дозволяють різноманітні джерела. Перш за все, це статистичні матеріали, серед яких виділяються підсумки загальноросійських сільськогосподарських переписів 1916 та 1917 років, результати обстежень стану господарства в окремих губерніях, наслідки вивчення окремих галузей сільського господарства. Надзвичайно цікаву інформацію містять описи маєтків, частина яких була опублікована, та довідкові видання "Краткие справочные сведения о некоторых русских хозяйствах" за 1897 та 1901 pp. і "Справочные сведения о некоторых русских хозяйствах" за 1916 р.

Наявність необхідних корисних копалин, робочої сили, ринку збуту зумовили швидкий розвиток сільськогосподарського машинобудування. Особливо інтенсивне поширення техніки зафіксоване після 1908 р. Так, у 1909 р. продано машин на 23 млн. руб., у 1912 p. - на 120 млн. [1], зокрема з паровими й нафтовими двигунами. Це свідчить про прогрес великих капіталістичних господарств, оскільки для селян парові машини були малодоступними.

На початку XX ст. на Півдні України функціонували 131 завод по виробництву сільськогосподарських машин, які щороку виробляли продукції на 24,6 млн. крб. Найбільшим з них був завод ДГрієвза в Бердянському повіті Таврійської губернії. Він посідав перше місце в Європі за кількістю річного випуску жниварок, яких, зокрема, в 1895 р. вироблено 5 тис. [2]. У Росії в цей же час нараховувалося 820 заводів, обсяг випущеної продукції становив 50 млн. руб., в 1911 p. - 61,5 млн. руб. Водночас поширювалося й завезення сільськогосподарської техніки з-за кордону. В1906 р. їхня вартість склала 12,7 млн руб., в 1911-57,5 млн. [3].

Забезпечення поміщицьких господарств технікою розпочалося ще в дореформенной період, а до 90-х років XIX ст. значна кількість маєтків уже була оснащена власним реманентом. Розповсюдження сільськогосподарських машин, зокрема в Новоросії, пояснювалося необхідністю компенсувати дефіцит робочих рук, особливо під час жнив. Динаміку споживання сільськогосподарського реманенту показав О.Подвинський. В цілому по дев'яти українських губерніях з 1909 по 1913 pp. вартість реманенту збільшилась удвічі й склала 35,08 млн. руб. Найбільше зростання зафіксоване у Волинській та Чернігівській губерніях (5,4 раза), найнижче - у південних (1,5 раза). Водночас у перших двох губерніях вартість реманенту залишалася на невисокому рівні - 1,52 млн. руб., а в південних, навпаки, сягала значних сум: у Катеринославській - 8,39, Херсонській - 6,66 млн. руб. [4].

Серед сільськогосподарського реманенту розрізнялися знаряддя для обробітку ґрунту, посіву, збирання врожаю, догляду за посівами. В розглядуваний час домінували плуги, особливо заводського виробництва. Найвищою продуктивністю відзначалися трикорпусні плуги. Найпоширенішим був плуг Сакка. Велику роль у його створенні відіграв граф О.Бобринський, котрий дав Рудольфу Сакку кошти та ідею конструювання цього знаряддя. В 1911 р. в Росії було вироблено плугів на 6,5 млн. руб., найбільша кількість з яких припадала на Херсонську, Орловську, Двінську та Харківську губернії. Для знищення бур'яну іноді застосовувалось рало. Ним же іноді закривали ґрунт, але частіше для цього використовували борони.

У поміщицьких маєтках були дуже поширені жниварки. Вони широко застосовувались і в селянських господарствах, особливо на Півдні України. Зокрема, у селян Таврійської губернії їхнє розповсюдження набуло таких масштабів, що виник навіть спеціальний промисел - заробітчанство машинами під час жнив. У 1893 р. в економії Фальц-Фейна, власника 800 тис. дес. землі, на сіножатях працювало 1,1 тис. машин, з яких 1 тис. селянських [5].

Показовим є забезпечення окремих регіонів молотарками, які за поширеністю йшли слідом за плугами. В