У Смілянському маєтку графів Бобринських (Київська губернія) вартість землеробських знарядь у 1880 р. дорівнювалася 325 тис. руб., в 1911 р. - 608,9 тис. При цьому швидко зростала кількість складних механізмів: плугів, жаток, парових молотарок тощо. Цікаво, що сам власник граф Олексій Олексійович розробляв самостійні проекти, за якими створювалися оригінальні плуги [17, с. 31]. В Теплицько-Сит- ківецькому маєтку К.Потоцького (Подільська й Київська губ.) загальною площею 25,8 тис. дес. рілля займала 17,9 тис. Вартість реманенту в 1897 р. становила 38,8 тис. руб. Це на 24,6 тис. руб. більше порівняно з 1888 р. [18]. В Тернівському маєтку князя й княгині Щербатових (Харківська губернія) з 9,4 тис. дес. рілля разом з перелогом займали 6,6 тис. Все господарство орієнтувалося на "виробництво найбільшої кількості й найкращої якості буряків, не виснажуючи грунту". З цією метою утримувався реманент на 90 тис.

руб., у тому числі 260 плугів, 120 борін, 71 сівалка різних конструкцій, 18 жаток, 6 парових молотарок тощо [19].

Для сільськогосподарських робіт поміщикам власного реманенту не вистачало, тому вони використовували селянський. Відробітюи давали змогу селянам ефективніше використовувати власний реманент, а поміщикам компенсувати нестачу. Невисокий технічний рівень поміщицьких маєтків зумовив виконання переважної більшості робіт силою худоби, якою вони були забезпечені краще, ніж селянські господарства. Так, в Олександрівському повіті Катеринославської губернії на 100 дес. посіву в дворянських господарствах припадало 28,1 голови робочої худоби, купецьких - 23,6, селянських - 20,4 [20]. З 738 маєтків Південної України, заставлених у Дворянському банку, робочу худобу мали 395, або 53,5%. Одним з показників рівня забезпеченості робочою худобою є навантаженість на одну голову. Так, у поміщицьких господарствах Катеринославської губернії на одну робочу тварину в середньому припадало 11,9 дес. ріллі, в селянських - 4 дес. [21]. Оптимальним цей показник вважався 12,5 дес. Отже, поміщицькі господарства раціональніше використовували "живий реманент". Розглянемо кілька прикладів.

Маєток купця Г.М.Карабана (Таврійська губернія) займав 2,6 тис. дес. землі. Його було куплено в 1899 р. у поміщиці Родзянко без реманенту. В 1915 р. в економії вже налічувалося плугів, борін, жаток, молотарок тощо на 12,5 тис. крб. Поряд з цим утримувалося 160 голів робочої худоби. Площа маєтку графа В.В.Стенбок-Фермора (Херсонська губернія) становила 2 тис. дес. В економії був повний набір сільськогосподарських знарядь і 100 голів волів. У господарстві П.О.Гана (Катеринославська губернія) з 2,4 тис. дес. у наявності були знаряддя й машини та 327 голів робочої худоби [22]. Визначимо навантаженість на одиницю худоби в кожному з цих маєтків. Вона становила відповідно 15,9; 20,0 та 13,6 дес. на голову робочої худоби, тобто коливалася приблизно в оптимальних межах.

У Волфинському господарстві Терещенків працювало 660 волів та 265 робочих коней, які частково вирощувалися в маєтку, решта купувалися в Полтавській та Катеринославській губерніях. Загальна вартість "живого реманенту" складала 57,4 тис. руб., тобто на 1 дес. ріллі припадало 10,4 руб. [23]. В Теплицько-

Ситківецькому маєтку протягом 1888-1897 pp. вартість робочої худоби зросла на 21,6 тис. руб. і склала 69,8 тис. руб., тобто на 1 дес. ріллі припадало 3,9 руб. Тварини частково вирощувалися на місці, частково купувалися на ярмарках у Київській та південноукраїнських губерніях [24]. В маєтку Щербатових усі робота виконувалися із залученням власної худоби: 300 коней та 300 пар волів. Коней купували в Тамбовській і Воронезькій губерніях, волів - на ярмарку в Полтаві [25]. У Смілянському маєтку Бобринсь- ких худоба трималася виключно для забезпечення виробничих процесів. Відбувалося витіснення волів кіньми. З 1874 по 1912 pp. поголів'я волів зросло з 2,5 до 3,3 тис. пар, коней - з 0,8 до 0,9 тис. голів. Але при розрахунку кількості худоби на 1 дес. землі виявляється, що використання волів дещо скоротилося (з 6,5 до 6,3 пар на 1 дес.), а коней - навпаки збільшилося (з 4 до 5,2 на 1 дес.), що пояснюється вищою ефективністю робіт саме за допомогою коней [26].

Отже, засоби виробництва поміщицьких господарств були досить різноманітними. Примітивні знаряддя праці поступово витіснялися вдосконаленими машинами з паровим або механічним двигуном, які відзначалися вищою продуктивністю. Рівень запровадження сільськогосподарських машин визначав загальний прогрес поміщицьких економій. У цьому відношенні вони розвивалися інтенсивніше порівняно із селянськими. Більше того, вони визначали й загальний рівень технічного прогресу сільського господарства з огляду на кращу матеріальну оснащеність. Зрозуміло, більша частина реманенту зосереджувалася в селянських господарствах, що зумовлювалося більшою їх чисельністю. Але поміщицькі маєтки були краще оснащені технікою, робочою худобою. Забезпеченість землею, задовільне матеріально-технічне забезпечення служили могутнім засобом впливу на аграрні відносини. Водночас у багатьох економіях реманент та робоча худоба взагалі були відсутні. їхні власники здавали землю в оренду чи вдавалися до застосування селянських знарядь. Поширення цього явища значною мірою гальмувало розвиток продуктивних сил у сільському господарстві. Наявність поряд селянина з засобами виробництва, хай і примітивними, який потребував