Дума видавала купцям паспорти, захищала законні інтереси торгівців. Зокрема, у 1851 р. син купця першої гільдії Іван Сібірцов просив видати для вільного пересування своїм родичам Якову і Афанасію Котельниковим, купцям третьої гільдії, річні паспорти [11].

У березні 1852 р. до Думи звернулися миколаївські міщани Дем'ян Оберемченко, Осип Спасенко, Семен Щукін та дружина рядового 12-го робітничого екіпажу Любов Купріна, які утримували на воєнному ринку дерев'яні лавки, зі скаргою, що напроти їх лавок різні люди ведуть торгівлю такими ж товарами і загороджують під'їзди і підходи до їхніх лавок. Дума заборонила іншим людям торгувати напроти цих лавок [12].

Миколаївська міська дума приймала обов'язкові для всіх жителів постанови, що регулювали різні сфери торгівлі в Миколаєві.

Постановою "Про затвердження правил хлібної зернової торгівлі в Миколаєві на Шлагбаум- ському хлібному ринку" від 9 лютого 1895 року регламентовано умови, хід торгівлі хлібом; плату в 2 копійки за чверть на користь міста; подання біржовим комітетом міській управі щоденно о 8 годині ранку телефоном всіх даних про торгівлю хлібом; права, обов'язки і відповідальність торгових наглядачів [13].

Постанова "Про зайнятих утриманням пекарень і продажем печеного хліба" від 18 червня 1899 р. встановила вимоги до споруди пекарні, її обладнання, санітарних норм, одягу й умов праці персоналу, технології виробництва та правил продажу хліба. Заборонено продавати хліб сирий або недопечений, а також цвілий всередині чи зовні; в лавках за допомогою чистого полотна необхідно було захищати хлібні продукти від пилу й дощу; при розвозці хліба він також повинен бути повністю закритим [14].

Дума затверджувала ціни на хліб. Фунт пшеничного гуртового чи житнього звичайного хліба коштував 3 коп., ситного пеклеваного - 3,5, франзолів фруктових із крупчастої муки 1 сорту - 5, крупчастого 1 сорту круглого і калачів - 4,5, того ж 2 сорту - 3,5 коп. Було встановлено премію в один карбованець кожному, хто доведе, що купив хліб заниженої ваги [15].

Постановою "Про торгівлю на скотопригінному ринку в місті Миколаєві" від 20 квітня 1898 р. Дума встановила, що вся торгівля худобою повинна проводитися в призначені дні, всі тварини мусили пройти санітарний огляд, хворі знищуватися або відокремлюватися, власники платили за худобу визначену платню, будь-яка домовленість про продаж її поза ринком вважалася порушенням і переслідувалася по закону [16].

Постанова "Про торгівлю і внутрішній розклад на ярмарках, базарних і інших площах і місцях" від 17 червня 1901 р., доповнена 10 травня 1902 р. і 25 лютого 1903 р., регламентувала привізну торгівлю, торгівлю на товчку, тротуарах, міських площах і базарах місцевими жителями і виставку товарів.

Селяни могли займати місце для торгівлі з 6 годин ранку до 18.00 у період з 1 березня по 1 вересня, з 1 вересня до 1 березня - з 6 годин до 16.00, скуповувати в селян товар для відправки вагонами, пароплавами та суднами дозволялося до 9 годин ранку з 1 квітня по 1 жовтня, до 10 годин - з 31 жовтня по 1 квітня.

Місцеві жителі мали торгувати протягом всього року тільки в лавках; для короткочасної торгівлі з 15 грудня по 7 січня перед Різдвяними святами, під час Сирного тижня, за тиждень перед Паскою, з Вербної до Фоминої неділі і в Спасівській піст з 2 по 8 серпня. Думою виділялися додаткові місця.

Товчок був організований для найбіднішого населення, щоб вони могли продавати потримані речі.

Розносну і розвізну торгівлю дозволялося проводити на всій території міста предметами, переліченими в пункті 30 статті 6 Положення про державний промисловий податок від 8 червня 1898 р., а саме: сальниками, рубцями, квасом, смаженою рибою, збитнем, печінкою, бубликами, раками, пиріжками і морозивом. Торгівля на тротуарах могла проводитися за дозволом Думи та згодою домовласників. Виставляти товари продавці повинні були тільки з дозволу міської управи, згідно з затвердженими нею правилами [17].

Згідно з постановою думи "Про час відкриття і закриття торгових і промислових закладів у вихідні та святкові дні" від 25 жовтня 1893 р., доповнену 5 серпня 1894 р. та 18 червня 1896 р., всі торгові й промислові заклади у вихідні дні повинні були працювати з 12 до 16 годин, якщо ж вихідний день припадав перед святами, то торгувати мали як і в будні дні; в день зустрічі Касперівської чудотворної ікони 29 червня робота закінчувалася о 16 годині, 1 серпня, в день проводів ікони, - о 15-й.

Господарі перукарень могли працювати протягом свят самі, відпустивши учнів та підмайстрів і повідомивши про це міську управу.

У святкові дні (Новий рік, Різдво, Хрещення, Паска, Трійця) та у дні, пов'язані з імператорською сім'єю, всі торговельні і промислові заклади мали бути зачиненими. Дія цієї постанови не