УДК [930.1:061.236.6] (477)"19"

Богданова Т.Є., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Українське масонство 1900-1920 рр. у сучасній вітчизняній історіографії

У статті розглядаються підходи сучасної української історіографії щодо розвитку вітчизняного масонства в 1900-1920 рр. Аналізуючи історіографічні джерела, автор виокремлює основні напрямки у дослідженні українського масонського руху вітчизняними науковцями, дає оцінку їх головних досягнень у вирішенні масонської проблеми та аспектів, що потребують подальших наукових пошуків.

The approaches of the modern Ukrainian historiography about the development of the Ukrainian Masonry in 1900-1920 are considered in this article. Analyzing the historiography sources the author distinguishes the basic directions into studying of the Ukrainian Masonic movement by the native scientists, gives the appreciation of their main achievements in the solution of the Masonic problem and aspects, which need further researches.Останнє десятиліття відзначилося помітним зростанням уваги як науковців, так і пересічних громадян до масонської проблеми. Відродження масонських лож в Україні в 1990-ті роки та їх активний піар в українських мас-медіа призвели до жвавого обговорення масонської проблеми у суспільстві [1]. Більшість популярної літератури з даної теми (переважно російських видавництв) має явний антимасонський характер, унаслідок чого в останнє десятиріччя спостерігається зростання масонофобії у суспільстві та поширення в масовій свідомості стереотипу „жидо-масонської змови" [2]. Деякі політичні сили прагнуть використати антимасонські настрої в боротьбі за владу, підтвердженням чому є виступ „масонський скандал" у лютому 2003 року [3].

За сучасних умов загострення політичної боротьби в Україні та нового спалаху пристрастей навколо „масонської змови" комплексний аналіз історіографічної спадщини українського масонознавства набуває посиленої актуальності та стає необхідною умовою відтворення повної та цілісної картини розвитку руху вільних мулярів на українському терені на початку ХХ століття. Проте, слід зазначити, що українська історична наука поки що приділяє недостатньо уваги історіографії масонства. Даній проблемі присвячена лише стаття О. Крижановської [4].

Таким чином, метою даної роботи є аналіз досягнень сучасної вітчизняної історіографії в дослідженні українського масонського руху 1900-1920 рр. та визначення питань, що потребують дальших наукових пошуків. Автор прагне вирішити такі завдання:

виділити основні етапи в дослідженні масонської проблеми сучасною вітчизняною наукою;

здійснити класифікацію творів, присвячених вивченню українського масонства початку ХХ століття, визначити підходи, що існують у сучасному масонознавстві;

виявити здобутки української історіографії у вирішенні масонської проблеми за останні роки (1991-2005) та лакуни дослідницького пошуку;

з'ясувати напрямки та перспективи подальших наукових розвідок.

Переломні 1990-ті роки відзначилися у пострадянській історичній науці кризою марксистської парадигми, теоретичними та методологічними пошуками, руйнуванням старих міфологем та створенням нових [5]. Російські та українські дослідники дотримуються думки, що головною умовою вироблення нових теоретичних та методологічних підходів є відмова від будь-яких наукових претензій на створення універсальних методологічних засад історичного пізнання. Подолання „жорсткого гносеологічного монізму" радянської історіографії здійснюється шляхом переходу до методологічного та пізнавального плюралізму [6]. Така історіографічна ситуація знайшла яскраве відображення в дослідженні історії вітчизняного масонства початку ХХ століття, що постало як проблема української історичної науки в 1990-х рр. Головними чинниками, що визначали розвиток даної теми в сучасній історіографії є такі: політична загостреність проблеми в зв'язку з поширенням конспірати- вістського менталітету; відокремлення історії українських лож від загальноросійського вільно- мулярського руху; пошук нових джерел з метою заповнення лакун, що існують у дослідженні теми. На нашу думку, можна виділити такі етапи в розвитку сучасного українського масонознавс- тва:

перший етап - 1991-1994 - характеризується появою низки газетних публікацій та популярних видань промасонської [7] та антимасонської [8] спрямованості, автори яких, спираючись переважно на літературу доби перебудови, намагалися визначити роль українського масонства в політичному житті;

другий етап - 1995-1999 - засвідчує появу перших наукових розвідок з історії українського масонства початку ХХ ст. [9] та першої комплексної праці [10]. Саме в ці роки були введені до наукового обігу нові архівні матеріали [11], захищені дві кандидатських дисертації [12], енциклопедичні видання надають масонству як суспільному феномену переважно позитивну оцінку [13], масонське питання набуває значної популярності на сторінках газет та популярних журналів [14]. Діяльність відроджених українських масонських лож широко висвітлюється ЗМІ [15];

третій етап - 2000-2005 - відображує зміни, що відбулися в українському суспільстві й у вітчизняній історичній науці на початку ХХІ століття. З одного боку, академічна наука остаточно визнала існування українського масонського руху в 1900-1920 рр. та його вплив на політичні процеси цієї доби [16], з іншого, загострення політичного протистояння в Україні протягом другого президентства Л.Д. Кучми та перших років правління В. А. Ющенка, втягування нашої держави в глобалізаційні процеси мали наслідком зростання конспіративістських настроїв у суспільстві, акцентування ідеї „масонської змови". Отже, наукові розвідки істориків останніх років [17], у тому числі й наші попередні публікації [18], сприяють вирішенню основних завдань сучасного українського масо- нознавства.

До основних завдань сучасного масонознавс- тва слід віднести деміфологізацію масонства як суспільного феномену та розвінчування антима- сонських стереотипів, пошук нових джерел, введення до наукового обігу недоступних раніше документів із закритих архівів та їх аналіз з метою заповнення "білих плям" та створення цілісної картини розвитку новітнього масонства.

Введення до наукового обігу нових документів з історії масонства, публікація архівних документів та джерелознавчі дослідження є, безумовно, важливим внеском у розвиток