історичної науки, характеризуючи процес накопичення історичних фактів та заповнення лакун, що існують. Лише в середині 1990-х років на сторінках наукової преси почали з'являтися публікації документів з архіву СБУ. Зокрема, С. Білоконю належать дві важливих джерельних публікації з історії українського масонства початку ХХ ст.: „Спомини" М. С. Грушевського, а також свідчення про масонство С. Єфремова від 29.12.1929 р., надані під час слідства у справі СВУ [19]. Значний внесок у джерелознавчі дослідження історії українського масонства початку ХХ ст. зробила історик-архівіст Л. Портнова. Нею вперше опубліковані свідчення про масонство А. Ніков- ського, Д. Белінга, М. Воскресенського, взяті з їх слідчих справ, що зберігаються у ЦДАГОУ та ДАСБУ, а також листування Великого Майстра „Великої Ложі України" С. Петлюри з французькими масонами [20]. Дослідниця акцентує нашу увагу на тому, що свідчення про масонство, подібно до будь-якого документу у справах політичних процесів 1920-1930-х рр., переповнених сфальсифікованими матеріалами, повинні підлягати ретельному джерелознавчому дослідженню, тобто критичному аналізу змісту тексту [21]. Проте, незважаючи на значні досягнення вітчизняних істориків та архівістів, чимало питань залишається слабко дослідженими чи взагалі невисвітленими, створюючи, таким чином, простір для майбутніх наукових розвідок. Зокрема, Київське наукове товариство ім. Петра Могили започаткувало серію документальних видань „Україна у ХХ столітті", в якій поставило за мету розкрити різні вияви масового терору в Україні у 1917-1945 рр. Значну частину матеріалів складатимуть судово-слідчі матеріали, раніше не опубліковані, а один з наступних томів буде присвячений масонам в Україні.
Автор виокремлює три основних підходи до вивчення масонського руху в пострадянській історіографії, що характерні як для вітчизняної, так і для російської науки: критичний, що ґрунтується на засадах реформованого марксизму та подекуди позитивізму, ліберальний, схильний до поміркованої чи надмірної апологетики ма- сонства, та „змовницький", заснований на ірраціональному, міфологічному, суб' єктивістсько- му підході до історії.
Критичний напрям в українському масоноз- навстві представлений, в основному, працями Оксани Крижановської, серед яких слід виділити єдину в Україні монографію, присвячену даній темі. До основних положень концепції дослідниці щодо розвитку українського масонства в 1900-1920 рр. ми відносимо такі: масонство було дієвим та втаємниченим інститутом по формуванню громадської думки та опозиційних настроїв; воно зробило вагомий внесок у повалення самодержавного режиму, однак продемонструвало при цьому свою більш руйнівну, аніж творчу спроможність; ідейна та, як наслідок, організаційна роз' єднаність масонів стала на заваді їх консолідуючій місії в громадсько- політичному житті України [22].
Найширше в сучасній літературі репрезентована, на нашу думку, ліберальна течія, автори якої Д. Веденєєв, Л. Козловська, С. Наумкіна, І. Римаренко, вказують на елітарність українського масонського руху початку ХХ ст., значний вплив прихованого шару розстановки партійних сил на політичні процеси в Україні, зовнішню політику українських урядів у добу національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. [23]. До творів даного напряму можна віднести й чимало науково-популярних статей. Серед останніх публікацій, на нашу думку, становлять інтерес статті в журналах „Бізнес" та „Компаньйон" 20032004 рр., що піднімають питання історії та сучасного стану українського масонства, його зв'язку з політикою [24], та праця К. Бондаренка „Про масонську змову в українській політиці", автор якої не лише висвітлює історію українських лож, але й розкриває шляхи формування чорносотенного міфу про масонство [25].
Поширення конспіративістського менталітету має наслідком відродження чорносотенного міфу про масонство у формі теорії „жидо- масонської змови". Конспірологічний підхід, популярність якого за останні роки зростає, найяскравіше простежується в праці М. Сенченка про латентні структури світової політики [26]. Автор даного твору з різних боків витлумачує версію „жидо-масонської змови" проти Росії, СРСР, України, таємну роль США та Ізраїлю. На нашу думку, наукове оформлення даного твору лише підтверджує безпідставність засновків, покладених в основу цього „дослідження". Варто відзначити, що головна небезпека праць конспірологів полягає в тому, що міф не потребує доказів, таким чином, тези, що пропагуються творами прибічників „змовницького" підходу, сприймаються апріорі, що ускладнює ситуацію з їх критичним аналізом та спростуванням. На нашу думку, дослідження історії українського масонського руху початку ХХ ст. сприяєтиме звільненню масонства як суспільного феномену з лабетів „чорносотенного міфу".
На сьогоднішній день завдяки зусиллям декількох поколінь істориків уже відбулося певне накопичення фактичного матеріалу з історії масонських організацій України 1900-1920 рр., що заклало підґрунтя для висунення гіпотез, створення концепцій, здійснення узагальнень. Однак існують малодосліджені питання з історії українського масонського руху перших десятиріч ХХ століття, що потребують подальших наукових розвідок та опрацювань, у тому числі, організаційна структура українських масонських осередків, їх еволюція в 1900-1920 рр., чисельність лож та їх особовий склад; стосунки між українськими ложами різних напрямків, зокрема, осередками „Великого Сходу народів Росії" та „Великою Ложею України"; діяльність українських лож „Великого Сходу народів Росії" в роки національно-визвольних змагань (19171920); вплив масонських зв'язків на внутрішню та зовнішню політику українських урядів у 1917-1920 рр. та ін.
Найближчими перспективами наукових досліджень з історії масонських організацій України 1900-1920 рр. слід вважати: по-перше, проведення серйозної джерелознавчої критики (аналітичної та синтетичної) комплексу „масонських документів" з політичних справ 1920-х-1930-х рр., як опублікованих, так і не- опублікованих (свідчень Д. Белінга, М. Воскре- сенського, С. Єфремова, А. Ніковського та ін.), та здійснення на її основі перевірки та уточнення свідчень колишніх масонів;