Отже, гурток, навколо якого мала утворитися партія українських соціалістів-федералістів, на думку автора, складався в першу чергу з В.Мальованого і І.Присецького. Вони розраховували також на Є.Борисова М.Ковалевського, Г.Пчолкіну, Л.Коновалова, М.Фон-Кремера, Ю.Каменецьку та інших. Зокрема, у двох записках І.Присецького до Г.Пчолкіної, перехоплених жандармами, він давав поради, як тримати себе на допитах, повідомив шифр для подальшого листування на випадок її звільнення, додавши при цьому: "...Було б дуже добре, якщо б Вам не довелося їхати до Сибіру, а залишитися у Росії. Діл адже так багато, а ділків мало. Я ж гадаю і переконаний, що Ви можете бути ділком. Я вже не раз висловлював Вам свою думку і тепер повторюю, що справжня справа ще не почалася" [4]. Крім того, В.Мальований розраховував на підтримку з боку старогромадівців- політемігрантів М.Драгоманова і Ф.Вовка, які б могли забезпечити закордонне представництво інтересів створюваної партії українських соціа- лістів-федералістів.

Можливі автономні групи майбутньої політичної організації могли скластися з учасників гуртків О.Доброграєвої, П.Яценка, харківської студентської громади, петербурзького гуртка українських соціалістів-федералістів, єлисавет- градської громади [5]. Зокрема, перед від'їздом за кордон, за посередництвом Є.Чикаленка, була організована і проведена у харківському "готелі Руфа" на Рибній вул. конспіративна зустріч

В. Мальованого з єлисаветградським громадів- цем Омеляном Дяченком, який з липня 1882 р. активно співробітничав з народовольцями. За показаннями останнього, це сталося у травні 1883 р., але, вірогідно, вищеозначена подія мала місце між 16 і 22 квітня, коли В.Мальований проживав у згаданому готелі. Він просив передати керівнику місцевої громади П. Михалевичу, що у Єлисаветграді буде не скоро, в грошах потреби не має і просить не писати листів, поки сам не напише [6]. Вірогідно, П.Михалевич знав про плани створення української партії, оскільки підтримував постійний зв'язок з В.Мальованим і користувався повною довірою з його боку.

В основу створення української політичної партії мав лягти програмний документ, розроблений М.Драгомановим разом з В.Мальованим і за участю В.Сухомлина, а не проект "Програми діяльності і організації української соціально- революційної партії на федеративних началах". Внаслідок арешту головних організаторів "Вільної Спілки" відповідальність за подальшу долю програми цього політичного товариства узяв на себе М. Драгоманов. З цього приводу у листі до Т.Окуневського від 12 листопада

р. він писав: "...Праця наша в тій формі, в якій вона зроблена, не годиться тепер нікуди" [7]. Доопрацьований проект програми "Вільної Спілки" М.Драгоманов опублікував у

р. в Женеві під назвою "Вольный Союз" - "Вільна Спілка. Опыт украинской политико- социальной программы" [8]. Книга містила "Проект оснований устава украинского общества "Вольный Союз" - "Вільна Спілка" і "Объяснительную записку к проекту устава оснований украинского общества "Вольный Союз" - "Вільна Спілка" [9]. Описуючи обставини появи друком цієї книги, М.Драгоманов писав: "Наші політичні друзі побажали, щоб я все-таки випустив друковану програму "Вільної Спілки", що я і зробив, бо не втрачав надії, що ідеї її знайдуть собі, хоч поступово, співчуття в різних громадських елементах у Росії, особливо на Півдні й Сході. Я тільки вважав тепер недоцільною форму моєї книжки, котра відповідала уставу політичного товариства, але змінювати її було вже пізно" [10]. Порівнюючи це свідчення зі змістом листа М.Білінського, можна висловити припущення, що "політичні друзі" - це київські гуртки молодих українських народолюбців: "політиків" П. Яценка і українських народниць О.Доброграєвої. Опублікування "Вільної Спіл- ки" стало можливим завдяки фінансовій підтримці з боку М.Ковалевського, що викликало негативну реакцію "Старої Громади" [11].

Викликає також інтерес реакція російських революціонерів на арешт В.Мальованого та І.Присецького. Київськими народовольцями ця подія була сприйнята як значна втрата серед антиурядових сил. Про це свідчать спогади народовольця М.П.Шебаліна, який на початку листопада 1883 р. разом із своєю дружиною П.Ф.Богораз за рішенням керівництва партії виїхав до Києва із завданням найняти квартиру, придатну для типографії. За домовленістю з керівником народовольського підпілля С.Дегаєвим (який виявився провокатором) вони мали підтримувати обмежені зв'язки з членами київської організації, місцевими справами не займатися і чекати розпоряджень з Петербурга. "Приїхавши до Києва, - згадував М. Шебалін, - і зайнявши тимчасово кімнату "від господарки", ми дізналися від Корнієнка, який прийшов по паролю, що недавно стався великий "провал", арештовані: Присецький, Мальований та інші. Це змусило нас бути особливо обережними" [12]. М.Кор- нієнко разом з В. Конашевичем стояли на чолі народовольського гуртка, який сформувався невдовзі після розгрому жандармами навесні 1883 р. групи О.Баха [13]. Наведений вище факт наводить на думку, що існував зв'язок між І.Присецьким, В.Мальованим та групою М.Корнієнка.

Незважаючи на арешт, конспіративні стосунки В.Мальованого з російськими народниками не припинялися. Перебуваючи у київському тюремному замку, він одержав декілька листів з московської центральної пересильної тюрми (Північна башта) від народовольців А.В.Бяло- веського і С.Мельникова, з якими, очевидно, мав товариські стосунки ще на волі. С.Мельников писав у третьому вже листі від 12 травня на ім'я прокурора Київської судової палати (для віддання В.Мальованому): "Звичайно, я не можу вам повідомляти новини, наприклад, про арешт у Москві літографії або про те, що переведені до нас з Харкова, де сидять 11 чоловік, два кавказця: Кіпіані і Чреваєв". Автор листа тайнописом повідомляв