А.Бяловеський у листі від 11 травня 1884 р. також тайнописом інформував В.Мальованого про адміністративну висилку з Москви російських народників, а саме: Косменка, Павлова, Горбачевского, Тиркова, Меленчука, Федорова, Протасова, Кареніна, Распопіна, Шепелєва, Ге- оргієвського, Гловацького, Литвинова, Нечволо- дова, Костюріна, Орлова, Пешекерова, Мартино, Мельникова та інших. Про К. Маслова було написано, що він "коронний свідок і, почасти, шпигун". За свідченням автора листа, за судовим вироком висилалися: Ємельянов, Горино- вич, Фрідман, Бичков, Немировський, Пирожен- ко та ін. А.Бяловеський повідомляв, що у харківській тюрмі знаходяться: Мельников, Клюге, Іордан, Крижанівський, Манучаров та ін.; в Одесі - Аненков; у Петербурзі - Паулі, Ауслендер, Шаровський, Хропаль, Протопопов, Станюкович, Салтиков (Щедрін), Кривенко та ін. Через увесь лист олівцем йде надпис: "Спитайте Пчол- кіну. Чи одержала вона від моєї матері свої 15 карбованців" [15]. В.Мальований відповів на цей лист 25 травня 1884 р. Отже, зміст цих листів ще раз підтверджує, що український народолюбець користувався значною довірою російських революційних кіл.

Арешт В.Мальованого так чи інакше торкнувся його рідних і близьких. 8 жовтня 1883 р. була допитана народна вчителька О.В.Соснов- ська, яка проживала в Усатових хуторах у Катеринославі. Вона упізнала на фото В.Мальова- ного і повідомила, що його діти Тарас, 10 р., та Марина, 6 р., проживають при ній. Від Володимира Григоровича вона одержала 2 листи, однак про його нелегальну діяльність свідчень не має [16].

Турботу про свого брата проявив Андрій Мальований, який 18 грудня 1883 р. написав на ім'я прокурора Київської судової палати прохання, передане Зінаїдою Неговською. У цьому документі говорилося: "...У затриманому підсудному я бачу лише брата безмірно мені любого, людину, яка страшно постраждала" [17]. За цим мотивом він просив дозволу узяти Володимира Григоровича на поруки до суду, а відповідь надіслати за місцем проживання: с.Андріївка Оле- ксандрівського повіту Катеринославської губ., 2 стан. Це прохання було залишено властями без наслідків. 17 лютого 1884 р. В.Мальований надіслав два листи Олександрі Сосновській і своїй племінниці Ганні Неговській, сподіваючись на моральну і матеріальну підтримку.

Нелегальне становище не дозволяло йому укласти законний шлюб з М.Ніколаєвою, але після арешту ситуація змінилася. 4 вересня він звернувся до київського генерал-губернатора, міністра внутрішніх справ з клопотанням дозволити обвінчатися, але позитивного рішення не одержав. Незважаючи на це, М.Ніколаєва з 10 вересня стала підписуватися як М. Мальована. На початку листопада 1883 р. у неї народився син, наречений Володимиром. А через декілька днів після родів їй і В.Мальованому дозволили побачення [18]. У липні 1884 р. Мальована звернулася з проханням на ім'я міністра внутрішніх справ дозволити на випадок висилки батька її сина їхати слідом за ним до місця призначення [19]. В.Мальований неодноразово звертався до властей за дозволом на шлюб і, нарешті, 22 серпня 1884 р. він обвінчався з М.Ніколаєвою у церкві київської тюрми [20].

Проводження дізнання про 14 осіб, звинувачених у державному злочині, було закінчено 16 січня 1884 р., а 20-го ц.м. справа надійшла від начальника київського ГЖУ до прокурора Київської судової палати [21]. У рапорті останнього, представленому міністру юстиції 23 квітня, повідомлялося про проведене дізнання у 2 т.: 1) про дворянина Зіньківського повіту колезького секретаря І.М.Присецького; 2) дворянина Катеринославської губ. В.Г.Мальованого; 3) дочку колезького радника Г.В.Пчолкіну; 4) дочку селянина Артем'ївської волості Міуської округи С.Л.Дорфман; 5) санкт-петербурзьку міщанку М. М.Ніколаєву; 6) дочку колезького секретаря Ф.М.Поплавську; 7) сина священика Є.І.Бори- сова; 8) дворянку Віленської губ. Т.С.Олтаржев- ську; 9) воєнного інженера штабс-капітана М.І.Фон-Кремера; 10) колишнього воєнного інженера штабс-капітана Л.В.Коновалова; 11) сербського підданого, вільного слухача санкт- петербурзького університету О.Глущевича; 12) дворянку Чернігівської губ., дочку колезького асесора Ю.В.Каменецьку; 13) дворянку Зі- нківського повіту О.М.Присецьку; 14) дворянина Київської губ., студента університету св. Володимира К.С.Козловського [22].

Звинувачення, висунуті щодо В. Мальованого, були сформульовані таким чином: 1) організація "гуртка Української соціально-революційної партії на федеративних началах"; 2) проживання за чужою посвідкою; 3) привезення з-за кордону літератури протиурядового змісту. Членство в партії, крім В.Мальованого, інкримінували лише Г.Пчолкіній і І.Присецькому. Останнього було звинувачено також в участі у злочинній діяльності емігрантів, пропаганді вчення української партії тощо. Звинувачення щодо інших підслідних торкалися, головним чином, переховування І.Присецького або

Мальованого, посередництва у листуванні, зберігання нелегальної літератури тощо. Дізнання щодо М.Фон-Кремера було призупинено до закінчення слідства, що виникло при Петербурзькому ГЖУ внаслідок письмової заяви зрадника (колишнього члена Виконавчого комітету)

П. Дегаєва про участь штабс-капітана на початку 1882 р. у діяльності революційного гуртка офіцерів інженерної академії. Слідство не виявило доказів існування гуртка і приналежності до нього М.Фон-Кремера, якого ще 26 вересня 1883 р. було звільнено із служби без пояснення причин [23].

Надсилаючи управляючому міністерства внутрішніх справ дізнання про дворян І.Присецького і В.Мальованого, міністр юстиції відзначив: "Мальований є особою найбільш шкідливою і небезпечною для громадського порядку через багаторічну революційну свою діяльність" [24]. Нарешті, 26 вересня 1884 р. вищеоз- начена справа була розв' язана адміністративним шляхом. Обох організаторів "Вільної Спілки" як осіб "дуже шкідливих і невиправних" через їх багаторічну революційну діяльність висилали на 5 років до Східного Сибіру, а Г.Пчолкіну - у місцевості Західного Сибіру під нагляд поліції на 3 р.