М.Мальована і Є.Борисов 27 жовтня 1884 р. були звільнені з-під варти. І.Присецького і В. Мальованого відправили для подальшої висилки за призначенням: першого - 15 жовтня, а другого - 12 листопада [26]. Перед цим, 9 листопада Володимир Григорович просив видати посвідку про стан свого здоров'я, щоб мати підставу домагатися звільнення на поруки до відправки на заслання, але підтримки не одержав. Водночас, турбуючись про свою сім'ю, він 25 листопада звернувся з проханням надати його дружині з однорічною дитиною грошову допомогу у розмірі 25 крб. на місяць [27].

Восени 1884 р. М.Мальовану попередили, що її чоловіка буде відправлено до Східного Сибіру з відкриттям навігації у 1885 р., а до цього часу він залишиться у московській центральній пересильній тюрмі. З відкриттям навігації вона може приїхати до Москви і їхати слідом за ним етапним порядком. У відповідь вона просила негайно відправити її до московської в' язниці через відсутність засобів для проживання у Курську. Дозвіл було одержано, і вже 18 листопада вона виїхала до Москви. Наприкінці 1884 р. їй була дозволена по 1 травня 1885 р. тимчасова відлучка до маєтку матері у с.Зарог Лубенського повіту Полтавської губ., про що надіслано повідомлення полтавському і курському генерал- губернаторам [28].

Про висилку з Києва В.Мальованого, І. Присецького і М. Корнієнка було повідомлення у газеті "Народна Воля" [29]. Під час переведення до московської пересильної тюрми у Володимира Григоровича встановилися товариські стосунки з відомим російським народником Л. Дейчем, про що останній наприкінці грудня 1884 р. писав у листі до В.Засулич: "Почасти я вже повідомляв тобі про приємність, зроблену мені спільною подорожжю з Мальованим (та іншими 6 адміністративними). Розмовам і розповідям не було кінця: протягом двох діб я буквально не зімкнув очей. І оскільки співрозмовники приставали до мене з проханнями "розповідати", то, під'їжджаючи до Москви, зовсім втратив голос, - до того захрип" [30].

У листі також описані умови тюремного тримання ув'язнених. За словами Л. Дейча, навколишня обстановка нагадувала, за деякими відмінностями, будинок попереднього ув'язнення у Петербурзі. Тут не було бібліотеки, але дозволялося одержувати книги з приватних бібліотек, за виключенням журналів і газет. Засуджені мали право гуляти разом до 1,5 годин на день, купувати їжу за власні кошти, але побачення їм не дозволялися. В.Мальований, І.Присецький, Л.Дейч подавали прохання генерал-губернатору дозволити їм побачення з адміністративними в' язня- ми, котрі знаходилися в окремому будинку тюрми, але позитивного рішення не одержали.

В іншому листі до В.Засулич від 26 січня (6 лютого) 1885 р. Л.Дейч знову згадував організаторів "Вільної Спілки": "Я, звичайно, дуже радий товариству Ів(ана) Мик(олайовича). Ми з ним і з Мальованим, котрого також днями перевели у нашу башту, частіш усього разом; з останнім - хоч ми і не були знайомі на волі, - ми встигли добре зійтися ще дорогою сюди з Києва. Він мені дуже подобається - хороший він товариш. Про теоретичні розбіжності з ними, як і з іншими 10-ма (однодумцями Пави) (прим. Л.Дейча: Пава - М.Ошаніна) ми дуже рідко говоримо і, взагалі, з усіма живемо у повному мирі і злагоді, - хлопці усі приємні, досить розумні". Л.Дейч просив передати М.Драгоманову через Фанні Марковну (дружину С.Степняка- Кравчинського), що В.Мальований писав йому з Києва і Москви і дивується, що нема відповіді. З цього приводу далі у листі говориться: "Він (Мальований - О. К.) і Іван Миколайов(ич) шлють йому поклони і всілякі побажання. Вони дуже раді, що він "нікого не зачіпає", і переконані, що і надалі нікого не зачепить" [31]. Тож, незважаючи на перебування у тюрмі, В.Мальований намагався відновити зв'язок з М. Драгомановим за допомогою листування, але відповіді не одержав. Він не схвалював різкої по тону полеміки М. Драгоманова з російськими революціонерами, оскільки виступав за співробітництво з останніми. Незважаючи на розбіжності тактичного характеру, В. Мальований завжди ставився до Михайла Петровича з великою повагою і симпатією.

26 лютого 1885 р. В.Мальований звернувся до начальника Головного тюремного управління з проханням дозволити приїхати до Москви його дружині на початку або у середині квітня і проживати поза межами тюрми. Ще одне клопотання від 1 березня того ж року торкалося надання дозволу подружжю Мальованих проїхати від Томська до місця заслання за свій рахунок без супроводу [32].

У 1886 р. В.Мальований був оселений у м.Кіренську Іркутської губ. Свідчень про цей період його життя майже не збереглося, але автору вдалося встановити прізвища декількох політичних засланців, котрі в цей час відбували свій строк у Кіренську. Інформація з цього приводу міститься у "списках засланих" до Сибіру, які належали відомому революціонеру Ю.Д.Тілічеєву, але складені були іншою особою. На це вказує запис на початку документу: "Юрій Дмитрович, не знаю