Аналіз даних біобібліографічного словника та інших джерел про учасників революційного руху в Росії 70-80-х рр. дає підстави стверджувати, що у вищезгаданому документі мова йде про таких діячів, як: Щулепнікова Варвара Василівна, Пилаєв Єфрем Федорович, Левандовська Леонарда Миколаївна, Любимов Ілля Олександрович, Вільчинський Володислав Осипович, Балабуха Сергій Павлович, Вишняков Платон Прокопович, Іванова-Борейшо Софія Андріївна, а також, можливо, Савенко (Савенкова) Авдотья Іванівна, Терентьєв Михайло Дементійович, Ніколаєв Осип Єгорович, Хлєбніков Павло Олександрович, Гелліс Пинхус Янкелевич або Гелліс Есфір Мойсеївна [35]. Наведений список безумовно неповний, оскільки, за спогадами С.Іванової-Борейшо, у Кіренську навесні 1885 р. була досить велика колонія засланих [36].

У скрутну годину В. Мальований відчував підтримку з боку рідних і близьких людей. Так, під час перебування у Курську під гласним наглядом поліції М. Мальована їздила до свого чоловіка у Сибір. Повернувшись, вона, очевидно, знов проживала у Курську, оскільки на початку квітня 1887 р. виїжджала разом із своїм трирічним сином до Казані. З цього приводу 9 квітня начальнику Казанського ГЖУ було надіслано повідомлення і надано розпорядження підпорядкувати її терміновому негласному нагляду [37].

Перебуваючи на засланні, В.Мальований подав до Міністерства внутрішніх справ прохання, у якому надзвичайно різко висловився про існуючі у Росії політичні порядки та уряд. Тому внаслідок крайньої політичної неблагонадійнос- ті його було переведено у 1888 р. до Якутської округи і поселено у Мегінському улусі. Умови життя тут були набагато суворішими, але, незважаючи на це, він займався городництвом, хліборобством, збільшивши протягом трьох років (1889-1892) площу обробленої землі з 1,5 дес. до 7 дес. Мав двох коней і різний сільськогосподарський реманент. З 1889 р. в одному з ним будинку проживала політично заслана В. Щулепнікова з дітьми, допомагаючи по господарству [38].

Відзначимо, що у 1884 р. вона перебувала у київській тюрмі водночас з В.Мальованим [39]. Товариші по якутському засланню визнавали за В.Мальованим лідерські якості, з повагою називаючи його "гетьманом" [40].

Про незламний характер В. Мальованого свідчить його листування з рідними. У листі- відповіді від 5 квітня 1889 р. до сина Тараса він докладно описав умови свого життя у Якутії. Володимир Григорович жив у 10 верстах від Якутська в нічлігу. Декілька нічлігів складали улус. У нього була не юрта, а маленька хатинка, збудована якимсь поселенцем, а також комора, маленька лазня і сарай. В 20-30 сажнях від цього місця знаходилося житло поселенця татарина з дружиною, а в 100 сажнях в інший бік - поселенця росіянина.

Розповідаючи синові про своє життя, В.Мальований відзначав: "Отже, живу я досить самітно. Раз на тиждень буваю у місті, але ці поїздки мало дають доброго, оскільки з місцевих міських жителів нікого знайомих у мене нема, а з товаришів у місті живуть 2-3 чоловіка. Інші мої товариші по засланню живуть в таких самих улусах, як я, від 30 до 400 верст від міста" [41]. По закінченні терміну заслання у вересні 1889 р. В.Мальований планував негайно їхати до своїх дітей, яких виховувала на той час О. Сосновська.

Турбуючись про майбутнє сина, Володимир Григорович дає йому батьківські поради і висловлює свій погляд на освіту: "Я дивлюсь на освіту, т(обто) на набуття знань, як на засіб, за допомогою якого усяка людина може більш правильно міркувати, бачити недоліки, які існують у житті людей. І знаходити засоби, якими можна виправити ці недоліки, а також за допомогою котрих людина зуміє найбільше зробити для себе і для інших доброго, хорошого". І далі: "Освіта для кожної людини те ж, що зброя для воїна: яким би хоробрим не був воїн, однак якщо він неозброєний, то багато він не зробить, так само як би не хотіла людина робити добро і собі, і іншим, але якщо у неї нема знань, якщо розум її нерозвинутий, або вона не знає причин, чому погано живеться людям, і що треба зробити, щоб життя краще зробити, то б'ється, як риба об лід, і все-таки або нічого не зробить, або дуже мало. Усякий повинен не гаяти дорогого часу, придбати більше знань, а потім ці знання прикласти у життя, т(обто) працювати розумово і фізично. На жаль, тепер далеко не всі люди мають цю можливість, але хто її має, тому грішно не скористатися нею. Галузей знань дуже багато, і вони різноманітні. Так що придбати усі їх, звичайно, не можна, та у цьому і нема потреби: хай кожний робить те, до чого він відчуває бажання, здібність, однак хай він свою справу вивчить. Значно гірше розкидатися у різні боки. Тому особливого значення не має, чи будеш ти у класичній або реальній гімназії, в технічному училищі або у сільськогосподарській