Кошти на виховання й освіту дітей В.Мальованого надавала Одеська громада, однак, за згадкою Є.Чикаленка, "лікар Тарас Мальований та сестра його Марина, учителька в Одесі, виховані на українські громадські гроші, нічим себе як українці не виявили, і нічого за них потім і досі чути не було" [43].

Два тижні пізніше В.Мальований пише сестрі про свої побоювання того, щоб заслання з певних причин не було продовжено ще на якийсь час: "22 березня у місті відбулися зіткнення 40 засланих з адміністрацією, причому сталася стрілянина (засланці усі були в одній квартирі) і 6 чоловік із висланих вбиті, а 7 поранені. Подія ця справила на усіх нас, що живуть в улусах, приголомшливе враження, і я тижнів 2 був у тумані, чому і не відповідав вам до сих пір" [44]. Подія, про яку йдеться у листі, - сумнозвісна "монастирська історія" або "якутська трагедія", з приводу якої велося офіційне слідство. Засланців, що брали участь в акті самозахисту, було звинувачено у збройному опорі владі і віддано до військово-польового суду, за рішенням якого трьох чоловік засудили до смертної кари, чотирьох - до безстрокової каторги, шістьох - до 20 років каторги, інших - до різних строків каторги і до поселення [45].

В.Мальований разом з В.Ф.Костюріним, Р. А.Стеблін-Каменським і ще декількома політичними засланцями, що перебували наприкінці березня у Якутську, поховали загиблих По- дбельського і Муханова, тіла яких були видані дружині Подбельського - Катерині Сарандович [46]. "Карійська трагедія" відбилася на власній долі В.Мальованого: його перевели до Серед- ньо-Колимська, додавши ще 4 роки заслання. Він мужньо відбув цей термін, але остаточно втратив здоров'я. 10 (9?) березня 1893 р. після операції з приводу раку шлунку В.Мальований помер в університетській лікарні у Томську. Місце, де похований В.Г.Мальований, не встановлено [47].

Перебуваючи в Сибіру, український народолюбець написав спогади і багато віршів, однак доля цих рукописів невідома. Посилаючись на слова М.Мальованої (яка потім вийшла заміж за Непорожнього), Є.Чикаленко писав, що під час кончини її чоловіка були присутні його товариші по засланню - Шипіцин, Щулепнікова та Алексєєва-Дуброва (дружина Юрковського). Не виключено, що папери Володимира Григоровича узяв хтось з них. Вірш В.Мальованого "Не потурай!", написаний у 1879 р. під час перебування у мценській пересильній в'язниці на шляху до Сибіру, умістив І.Франко в журналі "Житє і слово" (1897) та в антології "Акорди" (1903) [49].

Не потурай!

Не потурай на те, що шлях ще не пробитий, Що нетрями пустими треба йти, Де тільки виє звір несамовитий, - Дарма! Прямуй до світлої мети! Не потурай на те, що ніч глуха все вкриє, Ударить грім з-за хмар у тьмі німій, А вітер лютий з півночі повіє, - Вперед, вперед сміліше, друже мій! Не потурай ні на що! Навіть смерті Не бійсь, її ніхто не оббіжить. Так краще ж нам у боротьбі померти, Ніж у багні, гниючи мовчки, жить. Не потурай на те, як часом добрі люде Влещатимуть, щоб не виходив сам, А ждав, поки завзятих більше буде, - Вперед рушай, бо честь і воля там. Не потурай! Тоді вас більш і стане, Як знайдеться той перший, що за край Проти всього на світі сам повстане... Вперед, вперед! Борись, не потурай! Закінчуючи спогади про В. Мальованого, Є.Чикаленко відзначив: "Так, майже марно для України загинув цей чоловік з феноменальною відвагою, рішучістю та енергією; яка шкода, що він не родився років на 40 пізніше і не був в наші часи боротьби за суверенність України!" [48]. Наведена оцінка діяльності В.Мальованого, як "майже марної для України", викликає заперечення. Визначення належного місця цього діяча

в історії України ще чекає свого часу, однак вже зараз можна зробити деякі попередні загальні висновки.

Діяльність В.Мальованого у 70-80-х рр. XIX ст. сприяла зміцненню радикально-демокра-тичної тенденції в українському національному русі, подоланню його організаційної аморфності та програмної неоформленості. Ідейний і дійовий дуалізм В.Мальованого, маргінальний характер його суспільно-політичної діяльності був обумовлений водночас як типологічною спорідненістю, так і самобутністю українського народолюбства та російського народництва в ідеології та соціальній практиці. У першій половині 80-х рр. XIX ст. в умовах піднесення урядової реакції, домінування ліберально-демократичного культурництва в громадівському русі та кризи російського народництва В. Мальований висунув оригінальний план створення української соціально-революційної партії соціалістів-федералістів ("Вільної Спілки"), яка мала згодом об'єднатися на федеративних началах з аналогічною "великоросійською партією" (очевидно, реформованою "Народною Волею"), і відіграв провідну роль у спробі його практичної реалізації. У зв' язку з цим він разом з М. Драгомановим за участю народовольця В.Сухомлина розробив проект програмно-уставних документів першої в Наддніпрянщині української політичної партії під назвою "Вільна Спілка". Підтримуючи тісні зв'язки з українськими громадами, старогрома- дівцями-політемігрантами в Женеві, галицькими соціалістами І.Франком та М.Павликом, а також з "Народною Волею" В.Мальований шукав власний шлях і виробляв самостійну програму дій у боротьбі за звільнення українського народу від соціально-політичного