УДК 94(477):355

Лабур О.В., Національний технічний університет України "КПІ"

Деякі прояви войовничості українських шляхтянок щодо маєткових

справ (XVI-XVII ст.)

У цій статті йдеться про войовничих українських шляхтянок XVI-XVIII ст., які шляхом набігів на землі сусідів та пограбувань їхніх маєтків намагалися поліпшити своє матеріальне становище.

In the article there are facts of Ukrainian gentlewomen's aggression that took place in the XVI-XVIIth centuries. It is showed that the armed conflicts were on the whole Ukrainian territory and became the ground of their life hood.Типовими явищами у суспільному житті України доби пізнього середньовіччя була постійна боротьба поміж панівними верствами за збагачення та розширення своїх володінь. Жадоба наживи призводила до збройних сутичок, наїздів та розбійницьких нападів на сусідів з метою пограбування та привласнення їх земель, майна, скарбів тощо. Один із сучасників тих подій, польський історик і публіцист Ш.Старо- вольський, вказував, що "шляхта спішила на грабіж як оси на мед" [1]. Надзаконне становище шляхти в Речі Посполитій, і на українських землях зокрема, та безперервні домові війни поміж шляхтичами стали соціокультурною реалією тогочасного життя України. За слушним виразом О.Мальченко, не буде перебільшенням визначити життя в українських воєводствах XVI-XVII ст. як постійну війну за земельну власність [2].

Не були осторонь цих зрушень та подій українські шляхтянки. Земельно-майнове забезпечення та правові норми, які панували тоді в Польщі, надавали жінкам-шляхтянкам високого статусу в суспільстві та відчуття своєї гідності і свободи [3]. Це давало їм можливість поряд з чоловіками бути активними учасницями громадсько-політичного життя, перейматися всіма суспільними подіями та явищами, зокрема у шляхетсько-майнових наїздах та грабунках. Саме тут проявлялися найяскравіші риси войовничого духу та амазонського феномену шляхтянок, коли основною домінантою їх життєвих позицій стало відстоювання своїх прав та інтересів зі зброєю в руках, виборювання нових маєтностей та земель, встановлення своїх порядків та норм.

У цілому, характеризуючи грабіжницькі наїзди та напади українських шляхтянок у XVI-XVII століттях, можна виділити наступні форми їх соціалізації: 1) участь у вирішенні поземельних питань із сусідами-шляхтою за допомогою збройного протистояння; 2) активність у розподілі та перерозподілі монастирської власності з використанням сили; 3) участь у колонізаційних процесах на прикордонних територіях з грабунками і наїздами на маєтності міщан-поселенців та орендаторів.

Ще в XIX столітті історики звернули увагу на особливі риси українських шляхтянок, а саме: войовничість, хоробрість і непокірність. Відомий польський історик Йосиф Ролле (Антоній I) називав волинських жінок XVI-XVII ст. "казковими амазонками", зазначаючи, що саме умови життя на прикордонних територіях спонукали жінку на прояв енергійної поведінки та напів- чоловічої натури [4]. На войовничий і незалежний характер волинянок вказувала також відома дослідниця О.Єфименко. Вона зазначала, що тогочасні жінки "їздили верхи, стріляли з рушниць, як і інший козак, робили збройні засідки по дорогах, наїзди на чужі маєтки, штурмували замки особистих ворогів" тощо [5]. Після наїздів та пограбування залишалися спустошливими сотні населених міст, сіл і містечок.

Про непокірливу поведінку українських жінок, подібну до амазонок, вказують самі учасники тих подій. Князь Костянтин Острозький, воєвода Київський, у своєму листі до сина Януша Острозького називає свою невістку Катерину Любомирську "амазонкою", вказуючи, що вона за допомогою своїх слуг "воєводила спершу з князем Чарторизьким, потім з духівництвом, а точніше - з самим Богом" [6].

Численні скарги, записані у гродських актових та головних трибунальських книгах, сповіщають про масовість цього явища серед жінок Київщини, Брацлавщини та Волині. Розглянемо детальніше їх військовий та правовий аспект. Шляхтянки осібно або разом з чоловіком створювали військовий загін на кожний окремий напад. Кількість озброєних у цих загонах в середньому коливалась від 100 до 1500 осіб, у той час як ватаги шляхтичів-чоловіків налічували, за підрахунками вчених, у середньому від 200 до 2000 осіб. Найбільшу кількість у "жіночих" ватагах (до 6000 осіб) зафіксовано у війську Софії Ружинської під час нападу на Черемош. Ось як описують свідки військо, яке зібрала канцлерина коронна Катерина Замойська під час напалу на село Мощани брацлавської кашталянки Ізабелли Семашкової у 1640 р.: ".беручи своїх помічників, слуг та підданих до пултори тисячі згромаді- вши, армадою розною, великою та малою, то ест деяком одним, гаковницами, мушкетами, кобилами і іншим оружем войне належачим узброї- ла" [7]. Інший за військовою технікою був загін шляхтянки Катерини Потоцької, який складався "з великої громади людей підданих з розним оружем, с цепами, с киями, з шаблями, с косами". Намагаючись привласнити собі село Жур- бинці на Житомирщині, яке належало шляхтянці Гелені Покривській, Потоцька напала зі своїм загоном на це село і спричинила великої шкоди сусідці. За свідченням возного Київського воєводства Івана Бухаловського, в цьому зіткненні було поранено Грицька Пузирка, Скория Федора, Семена Скоренка, Данка Сергієнка, Якима Чирку та багато інших [8].

Але військові загони шляхтянок не були сталими і постійно змінювалися. Переважно вони складалися з найманців, слуг та підданих. Деякі загони очолювали самі княгині (Ганна Красин- ська-Борзобагата, Софія Ружинська). Частим явищем було використання найманців з козацької спільноти, яких вибирали через посередництво шпигунів, а інколи без відома козацької старшини. Так, Михайло Скаяновський та Маріяна Яницька найняли козаків полковника Данила Федоровича для нападу на село Максимовичі