Острозькі, які заснували в Ярославі потужний католицький осередок. Остання навіть перенесла тіло свого батька, ярого поборника правосла- в' я, Костянтина Острозького з православної Бо- гоявленської церкви до католицького собору [17]. В "Острозькому літописці" та "Львівському літописі" описано, як Анна-Алоїза насильно окатоличувала населення, проводячи численні арешти та катуючи своїх підданих [18].

Войовничість та непокірність характеру українських шляхтянок досить часто призводили до втручання у церковні справи, порушуючи монастирське життя та роботу священиків. Так, у 1538 р. на прохання єпископа Туровського Великий князь Сигізмунд І писав княгині Олександрі, вдові князя Костянтина Острозького, щоб вона не порушувала доходи єпископатства Туровського і Пінського [19]. У 1544 р. за скаргою митрополита Макарія Сигізмунд І наказав Олені Слуцькій, щоб намісники її не втручалися у церковні справи Слуцької єпархії [20]. Право заступництва та піклування за окремими церковними осередками розумілося жінками як можливість керівництва церковним життям. Наприклад, намісники Олени Слуцької у єпархії за її наказами "попов судят и в казнь замковую сажают. и мужов с женами распускают" [21].

У ході боротьби за маєтності та право ними керувати виявилися як негативні, так і позитивні риси середньовічної шляхтянки-землевласниці. З одного боку, вони грабували монастирі і створювали на їх територіях козацькі табори (Олена Немиричева напала на Олешківський монастир), виганяли священиків (Ганна Острозька вигнала з православної церкви ієрея Лаврентія Зизанія), грабували монастирське майно та документи (Катерина Липська напала на Київський Пустинно-Миколаївський монастир), наносили тілесні шкоди священикам та їх родинам (Маріанна Водарацька та Катерина Лесницька напали на будинок священика Юрія Нагачевського та нанесли тяжкі побої йому та його дружині) [22]. З іншого боку, шляхтянки при монастирях заснували школи, друкарні та шпиталі, захищали священиків від свавілля інших шляхтичів та влади за правом патронату та ін. Таким чином, релігійність шляхтянок та їх повага до Божої церкви в XVI-XVII ст. коливалась від охорони та допомоги церквам до їх повної ліквідації під впливом тогочасного міжконфесійного життя. Маєтковий аспект розумівся як скарб церкви, до якої належала шляхтянка. Якщо вона була православної віри, то процвітають православні церкви та монастирі, а католицькі та уніатські розорюються та нещадно грабуються, і навпаки. Але останнє, за даними актових матеріалів, було більш поширеним явищем. Важливим чинником тут було, окрім релігійного фанатизму, ще й людське користолюбство, притаманне тогочасній шляхті в цілому.

Основною метою розбійницьких нападів і наїздів шляхтянок на маєтності було завоювання земель дрібної шляхти магнатами. Пограбувавши селянство такої шляхти, вони тим самим спонукали їх переходити до завойовника. Розорення сусідніх містечок і сіл, нищення їх майна та наруга над мешканцями, на думку відомого історика В.Владимирського-Буданова, було однією з форм колонізаційного заселення магнатами і шляхтою тогочасної території України [23]. Особливістю старостівської колонізації було те, що в особі однієї людини, воєводи, землі заселялися і розорялися. Так, у 1586 р. воєвода київський К.Острозький, незадоволений умовами оренди, руками дружини свого намісника княгині Воронецької розоряє слободу біля церкви св. Софії [24]. Такий спосіб дозволяв контролювати можливі судові скарги орендаторів і поселенців та використовувати свої державні посади у власних інтересах. Проте цікавим є той факт, що все це робиться руками жінки.

Отже, непоодинокими фактами у досліджуваний період історії були збройні сутички, наїзди та розбійницькі напади княгинь, шляхтянок на своїх сусідів та недругів з метою пограбування, привласнення їх земель, майна та скарбів, грабіжницькі напади на церкви та їх маєтності під впливом міжконфесійного протистояння. Подібні явища були притаманними середньовічній Україні, коли повсюдно точилася боротьба поміж панівними верствами з метою збагачення та розширення своїх володінь. Це було однією із форм розорення дрібної шляхти, колонізації населення магнатами та його закріпачення, релігійного протистояння, в якому активну позицію займали і українські шляхтянки.

Література

Михайлина П.В. Міста України в період феодалізму.

Чернівці: Вид-во Чернів. ДУ, 1971. - С. 6.

Мальченко О. Шляхетські наїзди у світлі маєткових актів кінця XVI - першої половини XVII століть // Київська старовина. - 1997. - № 3/4. - С. 94-113.

Лабур О.В. Роль шляхетних жінок у релігійному житті України (к. XVI -XVII ст.) // Сторінки історії.

Київ. - 1996. - № 8. - С. 90-91; Кривоший О.П. Роль жінок у суспільному житті України за козацької доби // Жіночі студії в Україні: жінка в історії та сьогоденні. - Одеса, 1999. - С. 60-73.

Ролле Й. (Антоний I). Украинские женщины // Киевская старина. - 1883. - Июнь. - Т. 6. - С. 268-269.

Ефименко А. Южная Русь. - СПб., 1905. - Т. 1. - С. 8.

Письмо князя К. Острожского, воеводы Киевского, к сыну его Янушу, каштеляну Краковскому // Киевская старина. - 1883. - Ноябрь. - Т. 7. - С. 478-479.

Україна перед Визвольною війною (1648-1654): Зб. документів (1639-1648) / Відп. ред. М.Н. Петровсь- кий. Інститут історії України АН УРСР