Значним доробком є монографія В.І.Марочка [11], в якій простежується історіографія селянської кооперації в Україні, висвітлюються основні етапи її становлення та розвитку з 60-х років XIX ст. до її руйнації наприкінці 20-х років XX ст.

Значно більше приділено уваги історіографії сільської кооперації Буковини. Дослідження даної проблеми з нових методологічних засад започатковано О.Добржанським, який з 1992 р. розпочав друкувати серію статей у "Буковинському журналі" [12]. Ряд історіографічних аспектів розвитку аграрної сфери у 20-30-х роках XX ст. висвітлені у монографії Б.В.Чирка [13].

Аналіз наукових розвідок свідчить, що проблема історіографії аграрних відносин у зазначений період розглянута недостатньо. В працях, опублікованих на початку 1990-х рр., виявляється прагнення окремих авторів всі явища в аграрному секторі представити як руйнівні, навіть реакційні.

При розробці та проведенні сучасної аграрної політики дослідники звертаються до досвіду соціально-економічних перетворень, які відбувались в Україні наприкінці XIX - поч. XX ст. Вони певною мірою відображені у працях економістів, опублікованих у 1991-1997 рр.

З 90-х років XX ст. посилився процес вивчення окремих аспектів історіографії соціально- правового становища селянства в суспільстві. Зокрема, це знаходило своє відображення в працях з еволюції селянських господарств [14], земельної оренди в Україні [15], національної політики царату [16], діяльності селянських депутатів у I і II Державних думах [17].

У процесі дослідження виявилося, що при висвітленні історіографії аграрних відносин науковцями мало приділялось уваги аналізу регіональної системи звичаєвого права, якими керувались у громадському побуті до початку XX ст., яке все частіше вступало в суперечність із державним правом. Поза увагою дослідників залишилося таке важливе питання, як аналіз праць щодо діяльності земств. Не простежується певним чином історіографія демографічних процесів, що тісно пов'язано з соціально- економічним положенням. При розгляді проблеми міграцій сільського населення дослідники більшу увагу зосереджували на економічних причинах [18] і недостатньо вивчали політичні і релігійні чинники [19].

У 1980-1990 рр. значну увагу вивченню дореволюційної історіографії аграрних відносин в Україні приділяли історики та економісти з числа української діаспори. В їх працях досліджуються різні історіографічні аспекти розвитку сільськогосподарської кооперації, господарювання в аграрному секторі України в умовах непу, насильницької колективізації. Серед них виділяються роботи Т.Гунчака та О.Суб- тельного, в яких науковці висловлюють схоже розуміння проблеми історіографії щодо соціальної диференціації селянства дорадянського періоду [20]. Важливою методологічною зміною цього часу можна назвати звернення істориків до категоріального апарату суспільних і соціальних дисциплін: соціальної філософії, соціології, економіки та психології (фрустрація, інверсія, модернізація та ін.). Широке використання суміжних дисциплін дало можливість позбавитися від принципу моноказуальності, який був характерним радянській історичній науці. Дореволюційну історіографію аграрних відносин кінця XIX - початку XX ст. не обминули й історики Заходу (Г.Павловський, Д.Аткінсон, Дж.Пеллот, Д.Мейсі та ін.) [21].

З кінця 80-х і особливо в 90-х рр. XX ст. стали доступними для вітчизняних істориків праці іноземних авторів з історії та історіографії Росії другої половини XIX ст., таких як Р.Пайпс, Дж.Рібер, Б.Еклоф, Р.С.Уортман. У працях пострадянських істориків вплив американської історіографічної науки відобразився в запозиченні таких концептуальних підходів як теорія модернізації, ідея сценаріїв влади. Необхідно відзначити і появу спільних дослідницьких і видавничих проектів [22].

Пострадянський період також ознаменувався зміною проблематики досліджень. Соціально- економічна домінанта радянської історіографії 20-80 рр. XX ст. змінилася на дослідження історії політичної і соціальної еліти кінця 50-х - початку 60-х рр. XIX ст.

Історіографічна ситуація в пострадянській Росії явно підготовлена останніми роботами радянських істориків. Так, вже Л.Г.Захарова і Н.Я.Ейдельман привернули увагу до недостатності дослідження цієї проблеми [23]. Тому історіографічну ситуацію пострадянського часу характеризує повернення до сюжету, який був домінуючим в дожовтневій історичній літературі: аналіз ролі окремих осіб в історії підготовки реформ. При цьому в дослідницьке поле сучасні історики ввели нові імена: імператриці Марії Олександрівни, консерваторів М.А. і П.А.Безоб- разових, С.І.Мальцева, П.І.Шувалова та інших. Як і раніше, дослідники фокусують свою увагу на ролі імператора Олександра II в справі реформ [24].

Найцікавіші висновки зробили дослідники в оцінці різноманітних напрямків суспільно- політичної думки, що існували у рамках еліти. По-перше, для Росії виявився багато в чому непридатним поділ на консерваторів та лібералів, представлений на Заході. Ідеї лібералізму плекали дворянство та інтелігенція, які об'єктивно намагалися знайти компроміс із консервативними політичними силами і державою. Між ліберальною і демократичною ідеологією до 1861 р. не існувало принципових розходжень, об'єднувала їх віра в державу як творця реформ. "Не випадково, - вказує В.В.Шелохаєв, - що в лібералізмі, ще в міру його формування, відбувався процес накопичення консервативних рис та тенденцій" [25].

Започатковано нову традицію, згідно з якою суперечливість дворянської позиції пояснюється не тільки причинами, які були визначені дореволюційною і радянською історіографією (економічна зацікавленість, рівень освіти, службова кар'єра), але й ступенем корпоративної самосвідомості. Дворянство розпадалося на групи, які суттєво відрізнялись один від одного за матеріальним положенням і способом життя та іншими принципами, які не давали їм можливості в період реформ створити єдину платформу і вчинити їй суттєвий опір.

Змінилась і джерельна база досліджень. Оскільки нахил пішов у сторону соціальної і політичної поведінки еліти, то в працях стали брати гору джерела особистого характеру: записки, листи, щоденники, мемуари. Велика кількість із них була введена до наукового обігу саме в останні роки.

Серед найновіших