Польський історик характеризує новітнє масонство як наддержавний та наднаціональний ідеологічний рух, який, згідно з проголошеними ним засадами, об'єднував своїх прибічників незалежно від ступеня посвячення у місцевих осередках, що називалися ложами. Проте незважаючи на універсалістичний характер усього масонського руху, його національні відгалуження, незалежно від їхніх цілей, відігравали різну роль у суспільному житті країни. Деякі масонські об' єднання, підкреслює дослідник, свідомо брали активну участь у суспільно-політичному процесі, впливаючи на нього в потрібному напрямку, нерідкими були випадки, коли певні політичні угруповання використовували місцеві або загальнонаціональні масонські організації для своїх потреб, щоб через них впливати на суспільство, центральну владу або на важливе для них закордонне оточення [13].

На думку Ґасса, масонські організації Центральної та Східної Європи були безпосередньо втягнуті у численні міждержавні, міжнаціональні та міжрелігійні конфлікти й тому відігравали тут значно більшу, ніж на Заході, політичну роль, незважаючи на меншу чисельність. "Той, хто не бере до уваги, вважаючи незначною... роль масонських організацій у Середньо- Східній Європі, учиняє більшу помилку, ніж той, хто говорить про їх вирішальну роль", - зауважує польський історик, критикуючи, таким чином, недостатню увагу марксистської історіографії до масонської проблеми [14].

Специфіка українського масонства, на думку вченого, полягає в тому, що український народ "протягом тривалого часу не мав власної державності й виборював право на самовизначення". Таким чином, головним мотивом дослідження стає "проблема взаємозв'язку, хоча б непрямого, тих або інших масонських угруповань, із процесом українського національного відродження в XIX ст., в наступному - із національно- визвольною боротьбою, або - дивлячись ширше - місце та роль їх у процесі формування українського народу". Оскільки українські масонські осередки становили інтегральну складову масонства тієї держави, частиною якої були українські землі (Річ Посполита, Російська імперія, монархія Габсбургів), або масонства панівного народу, зауважує історик, то з точки зору вивчення українського масонства акцент у дослідженні слід зробити на характеристику особового складу масонів, а також на діяльність окремих лож, які складалися не тільки з українців, але й з представників панівного народу та мали зв'язок із суспільно-політичним рухом [15].

У працях першої половини 1980-х рр. Л.Ґасс зазначає, що в історіографічному плані проблематика українського масонства належить до слабко досліджених навіть з фактографічного боку тем. Отже, його роботи "Українське масонство (до Лютневої революції 1917 р.)" та "Українське масонство. 1917-1921", опубліковані в 1981-83 рр. в польському часописі "Студії з історії СРСР та Центральної Європи", слід вважати першим масштабним й повноцінним дослідженням історії українського масонства. Проте сам він підкреслює, що дані наявних джерел дуже обмежені, й у більшості випадків на їх підставі можна робити тільки припущення, які потребують подальшого уточнення [16].

Досліджуючи масонські організації в Україні на початку ХХ століття, Людвік Ґасс наголошує на дуалістичному характері вільномулярського руху, який був репрезентований двома напрямками: українськими ложами, підпорядкованими загальноросійському масонському центру "Великий Схід народів Росії", та національно- орієнтовані масонські ложі шотландського обряду, на основі яких у 1918 р. утворилася "Велика Ложа України".

На думку Гасса, хронологічні рамки даного етапу розвитку українського масонства - 19001917 рр. - визначаються проведенням Першого українського масонського конгресу (1900), з одного боку, та Лютневою революцією в Росії (1917) - з іншого. Проведення конгресу у січні 1900 р. стало черговим проявом зовнішнього масонського життя на українських землях, що входили до складу Російської імперії. На ньому була створена Велика Ложа України, перша в історії країни центральна масонська інстанція, проте місце проведення та особовий склад Конгресу залишаються невідомими. Історик проводить паралель між заснуванням в 1900 р. РУП та створенням Великої Ложі України "З'єднані слов'яни", назва якої вказує на континуїтет масонської традиції від київської ложі 1818 року з тією ж назвою. Він також наводить дані про існування лож у Києві, Кам'янці-Подільському, Полтаві, Одесі, Житомирі та заснування нових осередків, зокрема лож "Шевченко" у Харкові (1901) та "Братерство" у Чернігові (1904). Це, на думку Ґасса, засвідчує "більш ранній та міцний розвиток новітнього масонства на Україні, ніж в інших регіонах російської держави" [17].

Автор вважає за доцільне відмітити, що дане положення польського масонознавця викликало зауваження в безпідставності з боку російських дослідників, зокрема, А.Серкова. Теза Ґасса, яка була аксіоматично сприйнята українськими істориками, засновується, переважно, на "Декларації Великої Ложі України" (1919), що дає підстави Серкову охарактеризувати її як "легенду", створену С.Петлюрою та М.Шу- мицьким з метою обґрунтування ідеї незалежності українського масонства. За їх заявами, на думку російського історика, "швидше за все, нічого, крім амбіцій та політичного розрахунку, не стояло" [18]. На думку автора, висновки російського дослідника є дещо категоричними, але його закиди заслуговують на перевірку в ході подальших наукових розробок даного питання.

У роботах з історії українського масонства Л. Ґасс приділяє найбільшу увагу ложам, які, на його думку, належали до "справжнього українського масонства". В 1910-1912 рр. активну роботу в Києві проводили дві ложі: "Святого Андрія Первозваного" та "Нарцис". Назва першої з них вказувала, за словами історика, на цивіліза- ційний пріоритет Києва та України серед слов' янства, виражаючи таким чином позицію засновників цього масонського осередку. У 1911 р.