членом цієї ложі став архітектор Микола Шумицький, у майбутньому діяч українського національного руху [19]. Ґасс вважає, що ложа "Нарцис" належала до шотландського обряду та, ймовірно, була заснована з ініціативи адвоката С.КМаркотуна. За даними французьких масонських архівів, у даній ложі набули ініціації доктор права Артем Галіп з Буковини (1914), полтавський адвокат Борис Данковський (1916) та інші. З цією ж ложею був пов'язаний і генерал Павло Скоропадський, майбутній гетьман України [20].
Іншим напрямом, що розгорнув свою діяльність на українських землях були ложі, підпорядковані загальноросійській масонській організації. Л.Ґасс повідомляє про заснування з ініціативи професора М. Ковалевського масонських лож "Полярна зірка" в Санкт-Петербурзі та "Відродження" у Москві (1908). В 1909 р. в Києві та Одесі, поряд з існуючими відділеннями українського масонства, з'явилися організаційні осередки російського відгалуження. Майже у всіх роботах польський історик акцентує увагу на тому, що "ані в той час, ані в наступні роки українське масонство не встановило стосунків з російським. Ніщо теж не вказує, що воно здійснювало заходи в даному напрямку". Можливо також, що вони взаємно не відали про існування один одного [21].
На 1910-1912 рр. припадає реорганізація російського масонства. На конвенті 1912 р. відбулося організаційне оформлення загальноросійсь- кого масонського об'єднання "Великий Схід народів Росії". Наприкінці 1913 р., за підрахунками Л.Ґасса, організація вже налічувала понад 40 лож. Нові ложі постали і в провінційних центрах, наприклад, у Катеринославі. Характеризуючи загальноросійську масонську організацію 1912-1917 рр., польський дослідник відмічає, що "мета того масонства була чисто політична - повалення абсолютизму та встановлення на його місці парламентсько-демократичної системи", у відповідності з цим обрядовість була зведена до мінімуму. "Формально, - зазначає історик, - ложі й надалі поставали під зверхністю "Великого Сходу Франції", фактично однак була створена самостійна нерегулярна масонська організація, яка не була визнана закордонним центром". Дане положення Ґасса ґрунтується на тому, що представники "Великого Сходу народів Росії" не були присутніми ані в Парижі на Конференції масонських об' єднань Союзу Націй у січні 1917 року, ані на Конгресі масонських організацій Союзу та Нейтральних Націй у червні 1917 р., куди вони навіть не були запрошені [22]. Воно, як і попереднє, викликає жваву наукову дискусію в сучасній українській та російській історіографії.
Історик зауважує, що українські майстерні "Великого Сходу народів Росії" проводили жваву діяльність, що спричинилося, ймовірно, через належність до них провідних діячів українського ліберального й національного рухів (барона Ф.Штейнгеля, поміщика О.Свєчина, історика М.Василенка, адвоката Д.Григоровича-Бар- ського, професора М.Грушевського). На думку вченого, масонські ложі були втягнуті в боротьбу, що точилася в українському суспільстві між напрямком, що стояв на ґрунті співробітництва з Росією, та пронімецьким відгалуженням українського націоналізму, репрезентованим "Союзом Визволення України" [23].
Характеризуючи особовий склад лож, історик підкреслює, що більшість масонів були людьми освіченими, противниками традиційного політичного ладу, "переконаними лібералами", що були занепокоєні тим, що бездумна політика монархічного абсолютизму доведе до революції. Отже, на думку Ґасса, це був спільний фронт людей різних поглядів, спрямований "проти революційної загрози капіталістичним порядкам". В 1912-1917 рр. перевага, як і раніше, належала кадетам, однак значно більше були репрезентовані соціал-демократичні елементи [24].
Зрозуміло, зауважує дослідник, що при значній політичній диференціації особового складу лож у них не раз доходило до гострої дискусії навколо основних проблем політичного життя, таких як національне питання, форма правління, або аграрна реформа. З осені 1916 року частина керівників російського масонства навіть звернулася до ідеї "coup d'etat" (державного переворо- ту) й брала активну участь у його підготовці. Однак Лютнева революція поклала край їх планам [25]. Водночас учений робить висновок, що за умов імперії Романових "масонство об' єктив- но було фактором інтегруючим", оскільки в ложах "училися тому, що раніше було неможливим - терпимо ставитися до вчорашніх політичних противників" [26].
Наступний етап у розвитку українського масонства - 1917-1920 рр. - співпадає з роками національно-визвольних змагань, але це є темою окремого дослідження. Історик вказує на зміну логіки політичної боротьби, форм та методів діяльності масонських лож у період революційного вибуху та соціально-економічної й політичної кризи. На думку історика, ще Велика Французька еволюція XVIII ст. засвідчила, що "саме у переломні моменти історії масонські узи практично розриваються, поступаючись зв'язкам та розбіжностям іншого роду - ідейно-політичним, соціальним". Різка поляризація поглядів призводить до занепаду діяльності лож. "Логіка політичної боротьби та масових рухів, - підсумовує Людвік Ґасс, - була сильніше за загальні формулювання масонської доктрини та методи дій у ложах, які були пристосовані до мирного функціонування механізму партійно-політичного життя" [27].
Підсумовуючи, автор хоче зазначити:
роботи Л.Ґасса написані на основі архівних документів (зокрема, архіву "Великого Сходу Франції"), дані з яких уперше ввійшли до наукового обігу, та рідкісної історіографії досліджуваних епох;
керуючись принципами історизму та діалектики, автор прагне послідовно простежити діалектичний зв'язок масонства зі складним суспільно-політичним розвитком держав, країн і народів регіону Центральної та Східної Європи;
роботи польського вченого долають як аполітичний або містичний підходи до
Література
Кустов В. Современное масонство на Украине. Тайные и закрытые общества на Украине: вчера и сегодня // http://ukrtayna.narod.ru/kniga.html; Милошевич С. Шеф украинских масонов находится в подполье // Киевские ведомости. - 1998. - 7 марта. - С. 15.
Див., напр.: Гайдар В. Про небезпеку