при висвітленні історії розселення та стану національних меншин на початку 20-х років значна увага приділена розгляду питання про їх участь у сільськогосподарському виробництві. На основі типових статистичних матеріалів показано, що географія розселення національних меншин в Україні була досить широкою. Значна їх кількість проживала на Півдні України, причому в сільській місцевості. У монографії наводяться матеріали про форми землекористування і господарювання у сільськогосподарському виробництві німців, греків, євреїв, болгар та інших національних меншин, які проживали у південних районах України. По-друге, в монографії висвітлено проблему національного районування. З цього питання у науковий обіг введені законодавчі та нормативні акти про виділення національних районів та рад в місцях, де національні меншини становили більше половини населення і мешкали компактно, які до початку 90-х років знаходилися у спецсховищах. У динаміці розглянуто питання про сформування німецьких, болгарських, польських, єврейських районів та національних сільських і селищних рад, розглянуто форми і методи їх впливу на вирішення господарських питань, у першу чергу в аграрній сфері. По-третє, наводяться дані про зайнятість нацменшин у певних галузях сільськогосподарського виробництва (землеробстві, тваринництві, городництві, садівництві). По- четверте, розглянуто питання про специфіку діяльності підприємств переробної промисловості у місцях компактного проживання нацменшин. По-п'яте, у певній мірі аналізується склад сільськогосподарських товаровиробників із числа нацменшин за соціальною та професійною ознаками. Водночас Б.Чирко не розкрив особливості розвитку кооперативного руху й методів колективізації у місцях компактного проживання нацменшин на Півдні України. У дослідженні не розглянуто питання: чому південний регіон України було віднесено до першої зони суцільної колективізації.
Увагу істориків привернула проблема голоду 1921-1923 pp. В них узагальнено фактичний матеріал по окремих населених пунктах та регіонах України в цілому. О.Мовчан у своїх роботах відтворила події початку 20-х років і всебічно проаналізувала причини голоду 1921-1923 pp. в Україні, підкресливши, що найбільша провина за цю трагедію лягає на українських державних і партійних діячів, які не відмовились від насильства навіть в умовах неврожаю [12].
Аналіз різних аспектів державної політики на селі, здійснюваної в 20-ті роки, дає ключ до розуміння, чому воєнні дії проти селянства практично не припинялися. Опір селян становленню тоталітарного режиму в Україні був об'єктом досліджень Д. Архірейського, С.Богана, В.Волковинського, В.Васильєва, В.Верстюка, О.Ганжі, Ю.Котляра, М.Шиткжа, В.Ченцова, ЛЯковлєвої [14].
Плідно працює над дослідженням ринкових відносин в добу непу О.Пиріг. На жаль, в її безсумнівно неординарній монографії "Неп: більшовицька політика імпровізації" [15], де показано, що неп був вимушеним тимчасовим відступом державної партії від комуністичної доктрини, незначна увага приділена селянській проблематиці.
Широко висвітлюються проблеми розвитку українського села у колективній монографії "Сучасна аграрна політика України, проблеми становлення" [15]. По-перше, автори виклали своє бачення наслідків примусової колективізації, вона призвела до позбавлення всіх без винятку селян права власності на землю, а водночас права вибирати спосіб господарювання. Погіршення соціально-демографічної ситуації в селі, відмирання тисяч поселень породили неодноразові й недобровільні з боку селян укрупнення колгоспів. З українського села були насильно виселені найкращі господарі. По-друге, обгрунтовано висновок, що в радянські часи Україна не тільки не мала, але й не могла мати власної аграрної політики. Вона диктувалася зверху, з так званого центру, і не відповідала реальним умовам і можливостям сільського господарства. По- третє, аналізуються форми господарювання на приватних засадах. При цьому підкреслюється, що навіть за найскладніших часів селянин завжди щось мав у власності (хату, садибу, землю, продуктивну і робочу худобу, інші технічні засоби та знаряддя праці тощо), яка передавалась з покоління в покоління, примножувалася, все більше ставала невід'ємною складовою усього селянського способу життя. Саме на власності формувалася селянська психологія, яка цілеспрямовано, з притаманним селянинові умінням передавалася наступним поколінням. По- четверте, сформовані рекомендації щодо використання досвіду функціонування аграрної сфери в умовах ринкових відносин, розвитку сільськогосподарської кооперації, організації торгівлі у перший період нової економічної політики.
У ряді праць наводиться матеріал, який свідчить про врахування позитивного і негативного досвіду при утвердженні нових форм господарювання в аграрній сфері [17]. Чільне місце приділяється розкриттю передумов створення та форм діяльності машинно-тракторних станцій наприкінці 20-х - 30-х років. Ці питання розглядаються у другому розділі монографії П.Гайдуцького і М.Лобаса. Автори особливу увагу приділили статусу та формам діяльності кооперативних МТС. Вони створювались на гроші кредитної кооперації та соціальні вклади селянських господарств, які перейшли на тракторний обробіток землі. Водночас в цілому державні МТС представлені як вирішальна сила проведення механізації сільського господарства, що полегшувало працю селян [18]. Рекомендується створювати машинно-технологічні станції на основі поєднання принципів діяльності кооперативних і державних МТС.
У працях, присвячених формуванню продовольчого ринку, є спеціальні розділи (параграфи) з історії розвитку біржової торгівлі в Україні. Про типи бірж, їх статуси та форми діяльності у 20-х роках розповідається у монографії Б.Гунського [19], другому розділі колективної монографії "Товарні біржі в Україні, аналіз діяльності, законодавче поле, перспективи розвитку" [20]. Більш широко ці питання висвітлені у статті А.Маслова "Товарні біржі на Україні в період НЕПу" [21].
У вказаних працях відзначається, що у період нової економічної політики основними завданнями та функціями товарної біржі були: а) виконання посередницької діяльності; б) самостійне регулювання товарних ринків. Водночас вказано, що радянська біржа мала підлегле становище в системі торгівлі внаслідок жорсткої контрольної