Але якщо так важко було в Росії в цілому, то враження згладжувала Малоросія. її І.С. Аксаков дуже любив і залишив у своєму щоденнику і численних листах безліч цікавих спостережень і суджень. Підсумком невтомних праць 1854 р. стало капітальне "Дослідження про торгівлю на українських ярмарках" (СПб., 1858 р.), за яке І.С.Аксаков одержав Костянтинівську медаль Географічного товариства і Демидівську премію Академії наук [40].

Насамперед в аксаковському дослідженні необхідно відзначити ґрунтовну джерельну базу: тут і офіційні зведення про ярмарки, і різні факти з географічних словників і описів, записок XVIII ст., періодики, приватні свідчення купців, селян і т.д. При цьому автор не тільки пише про торгівлю, але дає чимало зведень про соціальний, національний склад міст і сіл України, вдачі, звичаї населення, йому властиві тонкі психологічні спостереження і т.д. Не випадково через півстоліття після виходу у світ "Дослідження..." І.С.Аксакова ДІ.Багалій і ДПМіллер назвали його "класичною працею" [41]. А уже в другій половині XX ст. І.О.Гуржій відзначав, що жоден з дослідників соціально-економічної історії України 30-50-х років XIX ст. не може обійтися без праці І.С.Аксакова [42].

Особливе місце займає "Вступ до українських ярмарків", де автор дає нарис історії Малоросії і її взаємин з Великоросією. На думку І.С.Аксакова, раптова навала татар порушила єдність російської землі, "розділила на два рукави колись цільний потік" [43]. Після з'єднання Литви і Польщі виникла головна небезпека православній вірі - единому оплотові моральної самобутності. Малоросія стала на сторожі своєї віри і народності і зброєю відстояла їх.

Приєднавшись до Росії, Малоросія "ревниво і завзято стерегла себе від тісного морального і громадського зближення". І якби після Петра І Великоросія йшла "шляхом самобутнього розвитку, Малоросія ймовірно б легко приєдналася до загальноросійської справи: але важко було їй прийняти щиру участь у напрямку брехливому [...]. Вторгнення російсько-німецького морального елемента і великоросійського народного псування, закріпачення селян, запровадження дворянства... усі ці явища цілком пояснюють нам... і тодішню ворожість до москаля", до XI- X ст. уже не існуючу [44]. Але розум народний, "визнавши один раз необхідність возз'єднання Православної Русі, зважився терпіти і чекати, поки минуть негоди" [45]. З останнім розділом Польщі, а потім із приєднанням Бессарабії, відсуненням сухопутного кордону, заселенням Новоросії, Малоросія перестала бути Україною (прикордонням), а зробилася серединною землею, між Великою і Новою Росією.

Такою бачилася І.С.Аксакову історія Малоросії. Але йому, який ще "не потрапив на свою дорогу", задушливо в Росії, не чекає він нічого гарного від російського суспільного ладу і відправляється в березні 1857 р. у першу закордонну поїздку. С.Т.Аксаков сподівався, що син відразу переконається в тім, "до яких жалюгідних результатів довела народи так звана цивілізація", що він поблажливіше гляне на недоліки Росії, зіпсованість її суспільства і переконається в тім, що у Росії "принаймні є майбутнє, а в Європі його вже нема" [46]. Повернувшись в Росію, І.С.Аксаков, незважаючи на свої особливі погляди, береться за видання "Русской беседы" і "Сельского благоустройства", а потім і "Паруса". У січні 1860 р. він знову відправляється за кордон.

Як бачимо, при усій своїй багаторічній близькості до слов'янофільського гуртка до кінця 1850-х pp. І.С.Аксаков залишається досить критично налаштованим до основних переконань слов'янофілів. Сам "не доделавшись нравственно", він вимагає "внутрішньої реформи" "у самій церкві". Чернецтво він не тільки не полюбив, але навіть співчуття до нього вважав "неприродним". Що для К.С.Аксакова було зрозумілим і ясним, для молодшого брата залишалося невизначеним і замутненим. Він бачить "страшну різницю" між поняттями "умерти за віру" і "перемогти". Хоча не тільки "страшної", але і просто "різниці" для віруючої людини тут немає.

У той же час І.С.Аксаков своїм розумінням значення слов'янофільства сприяв тлумаченню і поширенню слов'янофільської ідеї історичного розвитку Росії завдяки приналежності до шановного сімейства, власній талановитості й інтелектуальній чесності. Тому історична традиція і навіть люди, які досить коротко знали І.С. Аксакова, стали сприймати його як щирого і до того ж останнього слов'янофіла.

Литературные взгляды и творчество славянофилов (1830-1850-е гг.). -М.: Наука, 1978. - С. 5.

Цимбаев Н.И. Из истории славянофильской политической мысли. К.С.Аксаков в 1848 году // Вестн. МГУ. - Серия ВС История. - 1976. - № 5. - С. 18.

Курилов АС. Константин и Иван Аксаковы // Аксаков К С., Аксаков И.С. Литературная критика. - М., 1981.-С. 5-29.

Пирожкова Т Ф. Славянофильская журналистика. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. -221 с.

Аксаков И.С. Отчего так нелегко живется в России. -М.: РОССИЭН, 2002. - 1008 с.

Аксаков И.С. Письмо к издателю по поводу предыдущей статьи // Русский Архив. - 1873. - № 12. - С. 2508-2529.

Иван Сергеевич Аксаков в его письмах: В 4 т. - Ч. 1-2. -М.: Тип. Волчанинова, 1888-1896.

Письма СТ., КС. и И.С.Аксаковых к И.С.Тургеневу. -М.: Универ. тип., 1894 - 152 с.

Иван Сергеевич Аксаков в его письмах: - В 4 т. - Ч. 1-2. -М.: Тип. Волчанинова, 1888-1896. - Ч. 1. - Т. 1-С. 130.

Там само. - С. 218.

Там само

Там само. - С. 275.

Там само. - С. 231,412.

Там само. - С. 439.

Там само. - С. 458.

Там само. -Ч. 1.-Т.