УДК 930(477)

Василевич Ю.В., Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського

Одеський кафедральний Преображенський собор за часів преосвященного Гавриїла Розанова

Стаття присвячена ролі архієпископа Херсонського і Таврійського Гавриїла Розанова у добудові та оздобленні Одеського кафедрального Преображенського собору.

The article deals with Gavryil Rosanov - Kherson and Tavriisk archbishop, and his role in the questions of reconstruction of the Odessa Transfiguration Cathedral.Період з середини до кінця XIX ст. увійшов в історію Херсонської єпархії, а особливо Одеси, як період нових культурних здобутків. Він відзначився активною роботою по спорудженню та відновленню церков, соборів, монастирів. Це був час поділу великої за розміром Катеринославської єпархії та прибуття на архієрейську кафедру преосвященного Гавриїла Розанова. Значний внесок архієпископа в духовне життя єпархії не можна залишати без уваги, адже воно є невід'ємною частиною історії нашого краю. У цій статті автор робить спробу представити Гавриїла не тільки досвідченим духовним наставником, а й людиною, якій не байдужа доля храмів божих. Саме на прикладі Одеського кафедрального Преображенського собору автор прагне показати, яким дбайливим пастирем був архієпископ, з якою відповідальністю він підходив до реалізації поставлених цілей, як вправно він міг заохотити, організувати роботи.

Торкаючись досліджень з цієї проблеми, слід відмітити, що Одеський собор досить відомий у науковій літературі, про нього писали, головним чином, очевидці подій, тому інформацію, вміщену в ній, без сумніву можна вважати ціжом достовірним джерелом. Це праці протоієреїв С.Серафімова, Л.Лебединцева, В.Флоровського, соборного священика С.Петровського [1]. Головна мета даної статті - з сучасних позицій показати роль преосвященного Гавриїла Розанова, архієпископа Катеринославського, Херсонського і Таврійського у долі кафедрального Преображенського собору, зокрема, щодо оновлення внутрішнього і зовнішнього вигляду храму.

Поділ у 1837 р. Катеринославської і заснування Херсонської й Таврійської єпархій започаткували новий період Одеського собору. З цього часу він стає кафедральним, клопоти по його облаштуванню переходять від цивільних властей до керівництва єпархії. За словами протоієрея Арсенія Лебедионцева, "собор стає головним храмом єпархії" [2].

Перший із архіпастирів Херсонських, преосвященний Гавриїл виявив неабияку старанність до покращання стану, в якому перебував собор. З прибуттям владики до Одеси Преображенсь- кий храм набуває нових, до того не відомих функцій: в ньому почали проходити урочисті архієрейські служби, які приваблювали значну кількість віруючих, відбувалися посвяти кандидатів на різні духовні посади, увійшли в практику церковні обряди, властиві лише архієрейським кафедрам, наприклад, чин православ'я, омивання ніг тощо. Собор став найкращим місцем для зустрічей високопоставлених осіб, предметом уваги та зацікавленості з боку іновірців, котрі уявляли російське православ'я в основному через призму богослужіння та устрій храмів.

Всупереч думці церковного духовенства, яке вважало будівлю чудово прикрашеною ззовні і зсередини, преосвященний Гавриїл вказував на її істотні недоліки. Взимку в ній було холодно і незручно для проведення урочистих служб, а влітку споруда не вміщувала всіх прихожан, особливо у святкові дні, коли відбувалися паради військ. До того ж у соборі не вистачало деяких речей, навіть зображень святих, необхідних для архієрейських богослужінь [3]. Таким чином, з перших днів перебування архіпастиря Гавриїла в Одесі однією з основних проблем, що вимагала вирішення, були ремонт та можливе розширення і оснащення собору, яке відповідало б його новому значенню.

У 1838 та 1839 pp. преосвященний був зайнятий поповненням соборної ризниці. Перш за все архіпастир зажадав від кафедрального протоієрея ПКазарського відомостей про наявність у соборі срібного лому та парчевих залишків. Були відшукані 16 фунтів і 6 золотників лому і парча. До цього всього преосвященний додав власних 7 фунтів і 60 золотників срібла і розпорядився замовити одеським майстрам необхідні для архієрейського богослужіння митру, трики- рії, лампаду для свічок, жезл, блюдо з умивальницею і кадило. Але у зв'язку з тим, що умови місцевих майстрів не відповідали можливостям замовників і були "незадовільними і невигідними", було вирішено через своїх людей замовити потрібні речі у Москві. 25 лютого 1838 р. економ архієрейського дому ієромонах Антоній і соборний диякон Фока Левицький, отримавши все срібло, 1200 руб. на проїзд і витрати, відбули до столиці. За час їх відсутності архієпископ Гавриїл зайнявся забезпеченням кафедри новим одягом, і вже в лютому кафедральний протоієрей одержав розпорядження "замовити вишиті скрижалі по малиновому оксамиту для архієрейської мантії. А майстрині, яка буде виконувати замовлення, видати на матеріал частину коштів, якщо виникне потреба" [4]. В травні владика порушив клопотання перед Св. Синодом про звільнення Одеського собору від внесків свічкових сум для придбання речей, необхідних для архієрейського богослужіння. Синод задовольнив прохання і постановив використати на ризницю прибуток від продажу свічок за 1838-1840 pp.

Наступним кроком преосвященного була пропозиція, направлена консисторії у листопаді 1838 p.: "Наказати кафедральному протоієрею з братією та старостою видати розпорядження про влаштування для собору святкової ризниці, бо у свята та торжества священнослужителям немає в що одягтись належним чином" [5]. Майже рік минув після указу Св. Синоду про використання свічкових коштів, і на серпень 1839 р. за місячним звітом собор мав у розпорядженні 5600 руб. Цього вистачило для замовлення пристойного одягу, що негайно й було зроблено.

Взагалі 1837-1839 pp. можна назвати періодом обдумування важливих починань, обговорення проектів ремонту та розширення собору, пошуку